В даний час у російській економіці важливе місце також займають перетворення відносин власності. Їхній можливий вплив на економічну систему до кінця ще не усвідомлено. Переважає умоглядний підхід до цієї проблеми, головним чином з погляду тих плюсів, що може дати економіці перехід від суспільної власності до приватної. Мінуси практично не аналізуються і відкидаються переважно на основі політичної аргументації. Що відбуваються та очікувані зміни в структурі власності не сприймаються як погроза економічної безпеки країни. Дрібне злодійство державного майна як і раніше розглядається як карний злочин, а масштабна афера, зв'язана з присвоєнням загальнонародної власності в процесі приватизації, - як прояв заповзятливості в умовах будівництва ринкової економіки. У процесі переділу власності можуть бути виділені дві фази:
Перша фаза. Переділ відносин власності на додатковий продукт, укладений у ціні на товар, що реалізується в основному через звільнення цін. Цей процес проходив і продовжує проходити практично при повній відсутності реальних елементів ринку. Монополія виробництва і дефіцит більшості товарів дозволяють виробникам і посередникам диктувати споживчі ціни, збігачуючись при цьому з небаченою "ефективністю" (якщоїї оцінювати як доход на одиницю витрат).
Вивільнення цін значною мірою породило інфляцію, що з'їла і з'їдає нагромадження як громадян, так і підприємств. Важливо те, що відсутність нагромаджень, резервів, оборотних коштів і т.д. знижує здатність громадян і підприємств до опору при вимаганні в процесі змушеної покупки ними товарів першої необхідності. Це, у свою чергу, полегшує даний перерозподіл власності.
Друга фаза. Переділ відносин власності на загальнонародне надбання, що реалізується в основному через приватизацію державної власності. Досягнення в області приватизації носять формальний характер. Власне кажучи ж, приватизація державної власності робить лише перші кроки, оскільки ще не відбулося реального твердження нових власників у своїх правах.
В даний час реалізуються різнонаправлені процеси: визначені успіхи (просування) в області приватизації (у сфері організаційно-правових перетворень) при одночасному неухильному спаді виробництва. При цьому матеріальні інтереси, що сформувалися в ході переділу власності і її приватизації, носять короткостроковий характер: одержання прибутку, виплата дивідендів, вигідний перепродаж акціонерної власності. Вони майже не зв'язані із системними економічними процесами. Можна припустити, що в довгостроковій перспективі система особистих інтересів, заснована на приватизованій власності, як бачимо, розставить усе на свої місця і буде сприяти створенню досить економічно ефективного суспільства.
Погроза економічної безпеки значно зросте у випадку явної чи схованої взаємодії комерційних структур, адміністрації підприємств, а також представників держави. Як би те не було, однією з головних задач забезпечення економічної безпеки є аналіз і прогноз процесів перерозподілу власності, у першу чергу власності на виробничі фонди, природні копалини, землю, нерухомість і т.д., виявлення на цій основі погрози економічному розвитку країни, регіонів, галузей, окремим підприємствам і громадянам Росії і розробка заходів для запобігання погрози.
Паралельно з законною економічною діяльністю (чи принаймні не суперечливою з законом), як відомо, існує і кримінальна сфера. І особливістю дійсного періоду є зрощування законної і кримінальної економічної діяльності. Ситуація збільшується наявністю великих пробілів у чинному законодавстві, нечіткістю, двозначністю і суперечливістю багатьох положень законів, указів і інших нормативних актів.
Нестабільність і непередбачуваність суспільно-політичної ситуації заохочують підприємців до сміливих і рішучих дій на грані криміналу і порушення елементарних етичних норм чи за цією гранню. І навпаки, підприємці, що тяжіють до подібної діяльності, самі виявляються зацікавленими в суспільно-політичній і економічній нестабільності.
Економічна безпека традиційно розглядається як найважливіша якісна характеристика економічної системи, що визначає її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства, а також послідовну реалізацію національно-державних інтересів Росії. Варто також мати на увазі, що необхідність забезпечення економічної безпеки як складової частини національної безпеки істотно зростає в умовах кризової фази розвитку. Неминучі економічні і соціальні витрати цієї фази багато в чому деформують фактори і критерії безпеки і разом з тим додатково обтяжуються всі механізми підтримки стабільності в суспільстві. Значучість макроекономічних аспектів економічної безпеки помітно підвищується також і в умовах великих національно-державних перетворень, що торкнулися в останні кілька років Росію як зовні її (розпад СРСР і заміщення його таким поки досить аморфним утворенням, як СНД), так і усередині (різке посилення значимості факторів федеративного пристрою держави, ріст числа суб'єктів Федерації, загальна децентралізація процесів господарювання і керування й ін.).
В умовах кризових і великомасштабних перехідних процесів економічного і позаекономічного характеру механізми стабілізації і забезпечення безпеки являють собою досить суперечливу систему. Як приклад можна назвати протиріччя, що стосуються першочергової підтримки або граничні значення в області споживання, або мінімально необхідних масштабів інвестиційно-іноваційних процесів.
Найважливішою проблемою характеристики економічної безпеки на макрорівні є визначення її основних критеріїв. І прийняття тут як основний критерій лише досягнення стійкого, динамічного й ефективного розвитку економіки з першочерговим рішенням задач підвищення якості життя не відповідає реаліям сьогодення.
В умовах глибокої кризи, розмаїтості перехідних процесів таким критерієм може бути "мінімум сукупного збитку, що завдаєтся суспільству, економіці, людині". Конкретизацією такого підходу виступає прийняття як критерій безпеки особливої прикордонної "риси" як ознаки критичного чи граничного стану соціально-економічної системи, за межами якої виникає погроза чи навіть фактично відбувається деградація і руйнування цієї системи. Для визначення (у тому числі і кількісному вираженні) таких граничних значень необхідно розглянути основні умови функціонування економічної системи і виділити найбільш важливі показники, що характеризують ці умови; визначити фактори її дестабілізації; оцінити можливості настання різних за характером і наслідкам критичних ситуацій; виявити шляхи запобігання погрози безпеки і підтримки стабільності.
Рішення поставлених задач вимагає теоретичного обґрунтування і розробки цілого ряду нових категорій і показників, що дозволяють описувати й аналізувати базисні тенденції економічної безпеки Росії і шляхи її забезпечення. Основою формування цих показників є тісний взаємозв'язок поняття безпеки з категорією ризику, використання якої дозволяє значно підвищити ефективність керування, особливо у випадку, коли на зміну методам адміністративно-командного господарювання приходить система переважно ринкових взаємозв'язків в економіці, коли відбувається різка децентралізація керування господарськими і соціальними процесами в суспільстві.
Концепція ризику в стратегії економічної безпеки містить у собі два найважливіших елементи: оцінку ризику і керування ризиком.
Оцінка ризику носить, як правило, експертний, імовірносний характер у силу невизначеності багатьох негативних наслідків як дії об'єктивних факторів, так і прийнятих господарських рішень. Проте можна затверджувати, що російська економіка, що переживає кризу, має мінімум внутрішньої стійкості, у результаті чого практично усі фактори ризику здатні сьогодні створювати в ній ситуації критичного характеру.
Керування ризиком припускає передбачення можливих надзвичайних (критичних) соціально-економічних ситуацій для того, щоб запобігти, послабити і зм'якшити їх наслідок. Тому поряд з оцінкою імовірності появи тієї чи іншої критичної ситуації необхідна й оцінка втрат (збитку), що супроводжують її виникнення. Звідси випливає, що оцінка рівня економічної безпеки припускає поряд з аналізом факторів ризику також використання категорій витрат (збитку) – фактичних, очікуваних, потенційних, компенсуємих та некомпенсуємих.
Сьогодні чітко просліджується наростання критичних соціально-економічних ситуацій на всіх рівнях: локальному рівні, у межах суб'єктів Федерації, загальнонаціональному і транснаціональному (глобальному) рівнях. Більш того, при визначеній частоті повторюваності локальні і регіональні критичні ситуації (як, наприклад, остання катастрофа з нафтопроводом у Республіці Комі) самі по собі починають формувати проблему безпеки на макрорівні.
У проблематиці економічної безпеки важливо також виділити такі категорії, як компенсаційні ресурси і компенсаційний потенціал. Між ними маються визначені розходження. Компенсаційні ресурси як більш вузьке поняття близькі за своїм значенням до традиційного страхового, резервного чи "аварійного" запасу. Вони відповідають поняттю втрат чи збитку (очікуваного, фактичного), що у кожному конкретному випадку обмежені визначеними рамками. Компенсаційний потенціал як категорія значно більш широка повинна характеризувати загальну здатність економіки країни реагувати на критичні ситуації, попереджати і переборювати їх, відновлювати стабільність і стійкість процесів господарського, соціального й екологічного розвитку у випадку їхнього порушення в тому чи іншому ключовому секторі народного господарства, у тому чи іншому великому регіоні.