План
Вступ
1.Центральний банк.
2.Монетарна політика.
Висновок
Література
Гроші - важливий елемент ринкової системи господарства, і стабільність грошової системи держави - обов’язкова умова нормального функціювання всієї національної економіки. Розлад грошового обігу визиває значні темпи інфляції, підриває ринкові механізми, економіку в цілому. Тому виникає об’єктивна потреба у створені механізму державного контролю за кількістю грошей.
Банки - основна складаюча частина кредитно-фінансової системи будь-якої держави. Вони створюють, аккумулюють і надають грошові засоби. Кредитні системи развинутих держав мають разноманітну структуру, але є і загальні риси. Так, скрізь кредитна система складається із центрального банку, комерційних банків, спеціализованих банківських установ (інвестиційних, зовнішньоторгових, іпотечних і т.д.), а також кредитно-фінансових установ небанківського типу: страхових, фінансових компаній, пенсійних фондів, ощадних кас.
Дана робота посвячена вивченню повноважень і зобов’язань центральних банків провідних світових держав, способів контролю їми грошово-кредитної системи держави, відносин з кредитними організаціями, організації грошового обігу і ведення монетарної політики.
Не потрібно також ігнорувати великий досвід функціонування в розвинутих зарубіжних державах центральних банків. Недивлячись на те, що центральні банки багатьох країн світу, в силу свого історичного розвитку вельми різноманітні, вони все ж мають багато і спільних рис. Крім того, практика управління і організації центральних банків може бути успішно використана для удосконалення будови і функціонування Банку України.
Центральний банк
Потреба в центральних банках виникла у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин на межі переходу від феодалізму до капіталізму, більш ніж трьохсот років назад.
Так наприклад, Бундесбанк засновано у 1949р., як наступника Райхбанку, що був заснований у 1876р. Найстарішим центральним банком є шведський Ріксбанк, що заснований в 1668р. тоді як дати заснування інших центральних банків: Банк Японії - 1882р.; Банк Італії - 1893р.; Австрійський національний банк -1861р.; Національний банк Швейцарії - 1905р.; Федеральна резервна система США була заснована у 1913р. і є власністю банків-членів, хоча прибутки понад встановлений законом максимум передаються, як убільшості країн, федеральному уряду.
По мірі розвитку кредитної системи проходив процес централізації банкнотної емісії в небагатох великих комерційних банках, в результаті чого монопольне право випуску банкнот закріпилося за одним банком, що користувався загальною довірою комерційних банків, чиї банкноти могли успішно виконувати функції всезагального кредитного засобу обігу. Спочатку такий банк називався емісійним чи національним, а в подальшому - центральним банком, що відповідало його верховному положенню. Центральний банк слугує віссю, центром кредитної системи.
В XX ст. розуміння значення ролі центрального банку для всього господарчого механізму економіки країн, стає всезагальним і Міжнародна фінансова конференція, що відбулася в Брюсселі в 1920р., записала, що «в країнах, де не існує центрального банку, його слід створити».
Більшість країн має один центральний банк, наприклад Англійський банк в Великобританії чи Бундесбанк в Німеччині, в США їх дванадцять федеральних резервних банків . Це відображає географічні масштаби країн, економічне різноманіття і наявність великої кількості комерційних банків. Крім того, це результат політичного компромісу між прихильниками централізації і захисниками децентралізації.
Центральний банк є державною або майже державною установою з чітким правовим статусом. Центральний банк звичайно утворюється у формі акціонерного товариства, наділенного особливими повноваженнями. В більшості випадків його капітал належить державі: але акціонерами можуть бути комерційні банки та інші фінансові заклади.
З точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на:
державні, капітал яких належить державі (наприклад, Нацбанк України);
акціонерні;
змішані - акціонерні товариства, частина капіталу, яких належить державі.
ЦБ називають «банком для банків», через який банки можуть врегульовувати вимоги один до одного. Центральний банк може виступати як розрахункова палата для чеків, що виписані вкладниками. За декількома винятками‚ він не приймає вкладів від приватного сектора, але часто функціонує як банк уряду. Центральний банк може також збирати, обробляти та аналізувати інформацію про фінансову та фізичну економіку. Найважливіше, що центральний банк встановлює правила платежів. Він робить це, випускаючи безпосередньо готові гроші готівку.
Центральний банк сполучає в собі риси звичайної (комерційної) банківскої установи і державного відомства, що має відповідні владні функції в області організації грошово-кредитного обігу. Як і будь-яка банківська установа, ЦБ має баланс – активи і пасиви.
| Активи | Пасиви |
| Зарубіжні активи | Резерви комерційних банків |
| Позики комерційним банкам | Банкноти якими володіють не-банки |
| Вимоги до уряду | Депозити уряду |
| Власний капітал |
Більшою мірою ЦБ підзвітний безпосередньо парламенту чи створеній парламентом спеціальній комісії. Керівника центрального банку призначає голова держави чи парламент.
Незалежно від того, належить чи ні капітал центрального банку державі, історично між банком і урядом складаються тісні зв’язки. Уряд зацікавлений у надійності ЦБ в силу особливої ролі останього в проведенні економічної політики уряду.
Однак тісні зв’язки з державою не означають, що уряд може безмежно впливати на політику центрального банку. Незалежно від належності капіталу центральний банк являється юридично самостійним. Значна ступінь незалежності ЦБ являється необхідною умовою ефективності його діяльності, яка нерідко вступає в протиріччя з короткостроковими цілями уряду. В той же час незалежність ЦБ від уряду має відносний характер в тому розумінні, що економічна політика не може бути успішною без чіткого погодження і тісної взаємодії її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики.
В економічній літературі на протязі багатьох років, функції центрального банку формулюються майже незмінно:
монополія грошової емісії;
функції банка-уряду (зокрема, виконання бюджету і управління державним боргом);
банка-банків (розрахунковий центр, кредитор останьої надії);
провідник офіційної грошово-кредитної і валютної політики;
орган нагляду за банками і фінансовими ринками.
Однак, відмічається зниження значення функцій емісійної монополії і розрахункового центру в зв’язку з модифікацією грошового обігу і застосуванням електронних розрахункових систем.
Монополія емісії грошових знаків належить центральним банкам часто тільки у відношенні банкнот. Чеканка монет і емісія казначейских білетів здійснюється скарбницею. Якогось суворого планування емісії банкнот в країнах Заходу не існує. Банк Англії, наприклад, при емісії переслідує ціль зменшення витрат на виготовлення банкнот шляхом випуску в обіг грошей, шо були у користуванні.
Як особливість, можемо відзначити функцію нагляду ЦБ:
захист мілких вкладників від поганого управління і шахрайства;
захист клієнтів банку від «системного ризику», захист страховим фондом або власним фондом уряду від втрат в тих країнах, які мають національні системи страхування депозитів чи здійснюють інші міри по захисту банківських вкладників;
забезпечення довіри вкладників і населення до фінансово-кредитної системи в цілому і до кредитних інститутів зокрема.
Так в деяких країнах, функція здійснення банківського нагляду покладена на центральні банки (наприклад, Великобританія, Італія, Росія, Україна); в інших прийнята змішана система, при якій центральный банк виконує обов’язки за наглядом спільно з іншими державними органами (наприклад, США, Німеччина). Організація банківського нагляду закріплена відповідними законами, і нагляд має статус публічно-правової діяльності. Ряд аналітиків вважає, що останнє переважніше ніж закріплення функцій нагляду за центральним банком, вважаючи, шо тим самим забезпечується більш високий рівень незалежності наглядаючого органу. В цьому випадку об’єднання зусиль центрального банку та іншого державного органу робить можливим, з одного боку, використання в контролюючій діяльності високої кваліфікації банківських рабітників і, з іншої, придає діяльності за наглядом державно-силовий характер. Контрольна діяльність центрального банку потребує развинутої системи статистики, яка б забезпечувала потрібний облік і аналітичну оцінку роботи самого банку і інших банківських закладів, що ним контролюються.
Прикладом суспільного захисту клієнтів банків - є функція кредитора останьої надії. Відповідно до цієї функції центральний банк забезпечує банки, що банкрутують достатньою грошовою масою, щоб уникнути негайного банкрутства.
Значне місце в державному регулюванні грошового обігу належить центральному банку в силу його ключового положення в національній сиситемі кредитно-грошових відносин. Його можливості контролю за приростом грошової маси дуже великі: непрямий вплив на грошову базу (суму готових грошей, залишки на резервних рахунках комерційних банків в центральному банку) через надання своїх ресурсів, зміну норми проценту, проведення операцій на відкритому ринку, рефінансування, зміна рівня банківської ліквідності - безпосередній шлях до досягнення бажаних результатів.
Покладену на нього функцію контролю за грошовим обігом центральний банк може здійснювати в декількох формах.
По-перше йому підпорядкована грошова емісія. Тут потрібно зауважити, що для ефективного виконання центральним банком своїх задач необхідно виключити можливість будь-якого тиску з боку уряду чи інших державних структур для здійснення своєї політики або ведення інших операцій, так як подібне втручання може викликати безконтрольне збільшення ліквідності банківської системи. У переважної більшості країн є спеціальний закон про Центральний (Національний, Федеральний резервний, та інші - від назви суть не зміниться) банк, що встановлює його незалежність від уряду, голови держави чи парламенту. Але природньо, заходи ЦБ проводяться за згодою з урядом і в межах загальної національної політики.