Деякі молочні продукти, зокрема вершкове масло, сир, сухе молоко, реалізуються за цінами, нижчими від собівартості, за рахунок дотацій, джерелом яких є спеціальна надбавка до ціни на молоко та ряд інших молочних продуктів, що реалізуються за цінами, вищими за собівартість. Динаміка фермерських цін на тваринницьку продукцію наведена у таблиці 4.
Зерновий фонд — також самостійна адміністративна одиниця зі статусом юридичної особи. До складу його правління входять представники тих самих організацій, що і Молочного фонду.
Щороку з участю Зернового фонду, Міністерства сільського і лісового господарства, Міністерства фінансів, Федеральної палати економіки, Об’єднання сільськогосподарських палат, Об’єднання палат робітників і службовців та Об’єднання австрійських профспілок розробляється й укладається так званий Зерновий протокол, який повністю регулює виробництво і збут зерна у відповідному році. У цьому протоколі фіксуються сталі, єдині по всій країні закупівельні ціни на всі види зернових, за якими оплачується здана виробником продукція, визначаються посівні площі під окремі культури, обсяги гарантованих закупівель зерна у виробників та розміри дотацій.
Разом із Міністерством сільського господарства Зерновий фонд видає ліцензії на експорт та імпорт зерна і субсидує експортні ціни. Динаміка фермерських цін на продукцію рослин-ництва наведена у таблиці 5.
Як бачимо, фермерські ціни на сільськогосподарську продукцію в Австрії, як і в нашій країні, мали тенденцію до зростання. Так, у 1991 р. порівняно із 1976- вони зросли на цукро-ві буряки на 42 %, огірки (корнішони) — на 159, помідори — на 176, молоко— на 71 %. У той же час на такі продукти, як пшениця тверда, картопля і виноград, ціна відповідно знизилася на 2,3; 29,1 і 46,3 %.
Фінансові кошти Зернового фонду формуються з відрахувань із державного бюджету, а також від реалізації зернової продукції і добрив.
Комісія по тваринництву і виробництву м’яса не є юридичною особою й діє безпосередньо при Міністерстві сільського 1 лісового господарства. Вона стежить за виконанням встановлених законом кількісних норм утримання худоби; визначає ма-ксимальний і мінімальний рівень цін на м’ясо; регулює пропозиції товару на ринку; надає із коштів держбюджету за домовленістю субсидії виробникам на збереження м’яса і м’ясопродуктів; видає експортні та імпортні ліцензії; вирішує питання про надання експортних субсидій (50 % із коштів держбюджету і 50 % з бюджету федеральних земель).
На рівень цін впливає система оподаткування, яка в Австрії дуже складна і налічує близько 100 різних податків та зборів. Основними з них є: податок із корпорацій у розмірі 30 % з прибутку; промисловий податок, який стягується із прибутку (в розмірі 17,5 %) та фонду заробітної плати (в розмірі 2 %); майновий податок (1 % оціночної вартості майна підприємства); прибутковий податок (від 10 до 50 % прибутку); податок з обороту (від 10 до 32 %).
Слід зазначити, що оподаткування впливає на ціну опосередковано і, як правило, в ціні важко виділити конкретну податкову складову. Винятком є податок з обороту, який нараховується із так званої добавленої вартості на кожній стадії руху товару до кінцевого споживача і в обов’язковому порядку виділяється окремо в рахунку за поставлений товар, відповідно збільшуючи його ціну.
Особливістю стягування податку на добавлену вартість є те, що кожний підприємець сплачує його у розмірі різниці між сумою податку, який нараховується з його обороту (так званий податок брутто), і сумою податку, сплаченою як складова частина ціни товарів, придбаних у попередніх підприємців (так званий попередній податок), фактично одержуючи назад податкову складову, сплачену ним раніше у ціні придбаних товарів. Таким чином, податок сплачується кінцевим покупцем у роздрібній ціні товару.
Із метою запобігання монополізації ринку, що створює передумови для необгрунтованого підвищення цін, в Австрії, як і в більшості інших країн з ринковою економікою, існує антимонопольне законодавство. Ці питання регулюються законом про картелі (в редакції 1988 р.). Він не забороняє утворення і діяльність картелів. Основний його принцип — не допустити зловживань з боку картелів і окремих підприємств, що займають домінуюче становище на ринку. Закон, зокрема, передбачає обов’язкову реєстрацію картелів у реєстрі Картельного суду, який видає дозвіл на їх утворення тільки при додержанні передбачених законодавством умов, наприклад, якщо картельна угода не містить положень, що мають на меті чинити тиск на формування ринкових цін.
Особи, винні у порушенні картельного законодавства, можуть бути позбавлені волі строком до 3 років. Законом передбачена також можливість відмови на якийсь час дати дозвіл на діяльність картелю.
Для стимулювання науково-технічного прогресу і розширення номенклатури товарів, що випускаються, в Австрії не регулюються ціни на нову продукцію. Однак наступне підвищення ціни на неї уже підпадає під існуюче регулювання.
При встановленні ціни на нову продукцію підприємець, як завжди, керується загальноприйнятою методикою ціноутворення, виходячи при цьому із необхідності покриття витрат і прагнення одержати максимально можливий у даній ситуації на ринку прибуток.
У різних регіонах країни рівень роздрібних цін на одні і ті ж самі споживчі товари та послуги може суттєво різнитися. Так, у західній частині, яку інтенсивно відвідують іноземні туристи, ціни в середньому вищі, ніж у східних федеральних землях. Регіональні відмінності у рівні споживних цін враховуються у ході переговорів по укладанню колективних угод.
Дані про динаміку індексу оптових і роздрібних цін, а також індексу заробітної плати публікуються у щомісячниках і щорічниках Центрального статистичного відомства Австрії. Детальна інформація про роздрібні ціни на товари та послуги міститься у різного роду рекламних каталогах, періодичній пресі, а також у спеціальних виданнях Союзу по інформуванню споживачів.
Індекс вартості життя розраховується Центральним статистичним відомством на базі «кошика» окремих товарів та послуг.
При ввезенні товару у країну стягується податок за тими ставками, що і податок з обороту всередині неї. Регулюючу і захисну функцію виконує Австрійський митний тариф, який за-безпечує відповідно до потреб національної економіки диверсифікований режим щодо ввезення тих чи інших товарів. Стримання імпорту здійснюється за допомогою порівняно високих ставок мита при їх прогресивному збільшенні залежно від ступеня обробки товарів.
Крім того, згідно з антидемпінговим законом 1985 р. при поставках на австрійський ринок іноземного товару за зниженими цінами на нього може бути встановлений антидемпінговий, або зрівняльний, збір. Головним інструментом нетарифного обмеження імпорту є ліцензування та контингентування, за допомогою яких регулюється кількість іноземних товарів, що надходять на внутрішній ринок, і тим самим здійснюється непрямий вплив на підтримку певного рівня цін.
Таким чином, існуюча в агропромисловому комплексі Австрії система економічних відносин забезпечила досить високий рівень ефективності виробництва. Маючи лише 20 % ріллі від усієї території країни (або 0,22 га на душу населення) і 28 % сіножатей і пасовищ (0,31 га), 283,7 тис. сільськогосподарських підприємств, де зайнято лише 5,8 % населення, виробляють таку кількість продуктів харчування, яка на 12 % перевищує власні потреби.
У сільському господарстві переважають сімейні ферми, з яких 55,3 % мають до 10 га і лише 2,1 % — понад 100 га. Характерно, що на душу населення в країні виробляється (1989— 1990 рр.) по 434 кг зернових, з яких близько 20 % експортується за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому ринку.
В Україні навіть у несприятливому 1992 р. на душу населення вироблено по 716 кг зерна, або в 1,6 рази більше, ніж в Австрії, проте існує потреба в імпорті зерна. На наш погляд, це результат недосконалості економічних відносин, а також структури і системи обліку виробництва зернових, величезних втрат зерна на шляху від поля до споживача кінцевого продукту і перевитрат концентрованих кормів при виробництві продукції тваринництва у зв’язку з дефіцитом протеїну.
1. Фінансовий і ціновий механізм АПК в умовах переходу до ринку. / За ред. П.Т. Каблука. – К.: “Урожай”, 1993р.
2. О.М. Шпичак. Ціноутворення та інфраструктура формування ринкових
відносин в АПК. // Економіка АПК №1. – 1999р., с. 44-47.