На мобільність ресурсів впливає часовий фактор – чим довше інтервал, який розглядається, тим більшою мобільністю володіють економічні ресурси. Наприклад, капітал у невеликих по тривалості періодах частіше немобільний, бо станки, обладнання, будівлі використовуються для виробництва конкретного виду товарів і послуг, і в короткому за часом періоді важко переналагодити їх на виробництво іншої продукції.
Стосовно землі, то не зважаючи на свою повну немобільність у фізичному смислі, вона володіє високою мобільністю в економічному плані: одну і ту ж ділянку землі можна використовувати під час одного сезону для зрощування картоплі, а на наступний рік – капусти тощо. Її можна продати під будівництво. Але, якщо на ділянці вже щось збудовано, то вона вже менш мобільна. Оскільки ділянки землі неможливо фізично перемістити, то це відіграє певну роль в ціні землі, коли іде мова про її містознаходження.
Особливістю праці є той факт, що її пропозиція практично завжди пов’язана з необхідністю фізичної присутності власника цього ресурсу – робітника на місті використання своїх виробничих функцій. Для землі і капіталу це не є необхідним – власник землі і капіталу може знаходитися далеко від самого фактора виробництва, але отримувати дохід від його використання іншими. Цому на мобільність трудових ресурсів в значний мірі впливають неекономічні фактори – вид праці, престижність професій, колектив співробітників, віддаленість від місця проживання тощо. Але, неодмінно, заробітна платня (ціна ресурсу) має також велике значення для переміщення кадрів. Стримуючим фактором до розширення пропозицій спеціалістів будь-якої професії є такі причини: відсутність здібностей до професії у деяких людей, необхідність вивчення та інші. Наприклад, кваліфікованому інженеру 45-ти років важко перевчитися на бухгалтера і зовсім неможливо у цьому віці стати професійним спортсменом.
теорія факторів виробництва в певний мірі на використання математичного, модельного апарата, який є факторні моделі у вигляді математичної залежності, яка пов’язує величину отримуємого результату виробництва із значенням виробничих факторів, які обусловили цей результат. Найбільш поширеним видом таких факторних моделей стали виробничі функції. Типовим виглядом такої функції є залежність, формула, яка зв’язує максимальний випуск продукції (об’єм виробництва) Q із факторами, від яких залежить цей випуск
Q=Q(L, K, M, T…) (3.2.1)
де L, K, M, T – фактори виробництва: праця, капітал, матеріали, технічний рівень.
Обчислення виробничої функції фірми – пошук оптимального варіанту з інших, які передбачають різноманітні сполучення факторів, які дають один і той самий максимально можливий об’єм випуску продукції. В умовах зростаючих грошових витрат фірми, тобто витрат на придбання факторів виробництва, обчислення виробничої функції зосереджено на пошуках такого варіанту, який забезпечив би максимізацію прибутку при найменших витратах. Умовою рівноваги фірми виступає рівність граничних витрат і граничного доходу:
MC=MR (3.2.2)
Мінімальні витрати визначаються на стадії обчислень виробничої функції методом заміщення, витискування дорогих або тих, що зросли в ціні факторів виробництва альтернативними, більш дешевими. Заміщення здійснюється за допомогою порівняльного економічного аналізу заємозамінюємих та взаємодоповнюємих факторів виробництва і їх ринкових цін. Задовільним буде такий варіант, в якому комбінація факторів виробництва і заданий об’єм випуску продукції відповідають критерію найменших витрат виробництва.
Методика подібного пошуку грунтується не тільки на співвідношенні ринкових цін факторів виробництва, а й цін граничного продукту, отриманого від використання кожного даного ресурсу. Критерій ефективності досягається при рівності ціни кожного ресурсу і ціни граничного продукту, виробленого за його допомогою.
Витрати виробництва на випуск певного об’єму продукції будуть мінімальними, якщо граничний продукт і витрати на його випуск однакові. Правило найменших витрат має вигляд:
МРа=МРв (3.2.3)
Ра Рв
де МРа – граничний продукт фактора А
МРв - граничний продукт фактора В
Ра – ціна фактора А
Рв – ціна фактора В
Очевидно, що якщо МРа/Ра >МРв/Рв, доцільно зменшити на фактор виробництва, т. його граничний продукт вище. Таким чином може бути досягнена мінімізація витрат на даний об’єм випуску продукції.
Як відобразиться подібний перелив витрат на ринках факторів виробництва? Попит та високі ціни на фактори виробництва спонукають до здійснення заміщення. На ринках факторів виробництва відбувається своєрідний перелив попиту від дорогих до більш дешевих по ціні факторів виробництва.
Ізокванта – це крива, на якій розташовані усі сполучення факторів виробництва, які використовуються у виробництві і забезпечують однаковий об’єм . Кривина ізокванти характеризує можливість взаємної заміни факторів виробництва при збереженні однієї і тієї ж кількості виробляємої продукції.
Виробнича функція із завданими постійними пропорціями факторів виробництва є виключенням. Постійні пропорції значать, що для збільшення об’єму виробляємої продукції потребується пропорційне збільшення витрат факторів виробництва (додаток Б).
Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливості заміщення одного фактора іншим в процесі їх використання. Кутовий коефіцієнт кожної ізокванти вказує, яким чином відбувається заміщення при збереженні постійного об’єму виробництва. Абсолютне значення кутового коефіцієнту називається граничною нормою технічної заміни (MRTS). Вона завжди є позитивною величиною. В математичній формі це:
MRTS= - DК / DL (3.2.1.1)
DК і DL – зміни величин використовуємих капіталу та праці
(Додаток В)
Ізоквантні криві мають вогнуту форму, тому що MRTS скорочується по мірі руху вниз вздовж ізокванти. Зменшення MRTS каже про те, що ефективність використання будь-якого фактора виробництва обмежена. По мірі заміщення у виробничому процесі капіталу великою кількістю праці, продуктивність праці знижується. Аналогічно, коли праця заміщується великою кількістю капіталу, його віддача знижується. Виробництву потребується збалансоване сполучення обох факторів виробництва.
Як і передбачалось, MRTS тісно пов’язана із граничними продуктами праці і капіталу ( МРL і МРK). Щоб показатице, уявимо, що при деякому збільшенні витрат праці і зменшенні використовуємої кількості капіталу об’єм випуску продукції остається постійним. Приріст випуску продукції в наслідок підвищення витрат праці прирівнюється величині додаткового випуску продукції, яка доводиться на додаткову одиницю праці (граничний продукт праці), помножений на кількість додаткових одиниць праці: обєм додаткового випуску в наслідок підвищення витрат праці = (МРL)* (DL). Аналогічно: зниження випуску в наслідок скорочення капіталу прирівнюється зниженню обєма випуску в наслідок скорочення капіталю на 1 одиницю (граничний продукт капіталу), помноженому на число скорочених одиниць капіталу. Зменшення випуску в наслідок скорочення капіталу = (МРк)* (DК).
Якщо об’єм випуску продукції зберегається постійним для всієї ізокванти, зміна обєму випуску продукції дорівнює нулю. Таким чином:
(МРL)* (DL) + (МРк)* (DК) = 0 змінюючи умови, отримаємо:
(МРL)/ (МРк) = -(DК/DL) = MRTS це рівняння каже про те, що для окремої ізокванти безперервне заміщення капіталу працею у виробничому процесі призводить до зростання граничного продукту капіталу і зменшення граничного продукту праці. Загальним наслідком обох змін є тенденція до зниження граничної норми технічної заміни і вирівнюванню ізокванти. Причина цього зниження і в тому, що фактори доповнюють один одного. Взаємодоповнюваність факторів виробництва – одна з основних попередниць теорії виробництва. Кожний фактор може робити те, що не може, або може гірше робити інший фактор. В основному у виробництві праця і капітал не абсолютно взаємозамінювані. Кожна знову скорочена година праці потребує більше годин роботи машин для заміщення звільнених працівників. Кривина ізоквант відображає труднощі, які виникають при заміні одного фактора іншим в рамках даного об’єму виробництва. Вони різні для різних галузей. Наприклад, на фабриці по виробництву стільців відносно легко замінити роботу машин ручною працею, що практично неможливо в хімічній промисловості.
Як вже визначалось, гранична норма технічної заміни праці капіталом залежить від граничних продуктів праці та капіталу. Припустимо, що витрати праці скорочуються на деяку малу величину - DL годин праці, тоді як витрати капіталу збільшаться на DК годин відповідно ізокванті (додаток Г). Збитки виробництва від скорочення витрат праці складе величину, дорівнюючу добутку DL на граничний продукт праці. (Граничний продукт праці дорівнює DQ/DL. Якщо його помножити на DL, то DL(DQ/DL)=DQ. Таким чином зміна одного фактора, який використовувався у виробництві, помножена на його граничний продукт в наслідок дасть зміну об’єму випуску). Цьому скороченню виробництва буде відповідати перехід на ізокванту, розташовану нижче. Щоб залишитися на попередній ізокванті, скорочення використаної праці повинно бути компенсовано додатковим часом роботи машин, дозволяючи повернутися в пункт на початковій ізокванті. Приріст виробництва визначається як DК, помножені на граничний продукт капіталу. Виходячи з того, що приріст виробництва дорівнює зниженню виробництва, то: