Певною гнучкістю зайнятості й оплати праці Україна “зобов’язана” недосконалій колективно-договірній практиці. Умови колективних угод часто не дотримуються, що не супруводжується скільки-небудь відчутною економічною чи громадсько-правовою відповідальністю. У 50% підприємств недержавного сектората новостворених підприємницьких структур нині взагалі відсутні колективні угоди, що дає змогу роботодавцям вільно варіювати умовами використання й оплати праці найманої робочої сили.
Причиною обмеженості попиту на працю й безробіття відповідно до поглядів Дж. Кейнса є негнучкість номінальної або грошової оплати праці. Інфляція дає змогу знижувати реальну оплату працівників за збереження номінальних заробітків на попередньому рівні. Таким чином, інфляція робить заробітну плату більш чи менш гнучкою і чутливою до скорочення сукупного попиту, захищаючи певною мірою робочі місця від скорочення .
Для захисту від інфляції загально прийнятою є практика індексації трудових доходів. Залежно від інфляції індексація зарплати може бути повною або частковою. Крім того, можливо проведення державної політики “ заморожування” оплати праці в бюджетній сфері. У кожному разі забезпечується певна міра чутливості попиту на працю на скорочення сукупного попиту. Найбільша загроза робочим місцям спостерігається тоді, коли трудові доходи індексуються у повній відповідності з індексом споживчих цін. Інакше кажучи, за повного відшкодування працівникам збитків, пов’язаних із підвищенням цін, роль інфляції в забезпеченні гнучкості заробітної плати й захисту робочих місць зводиться до нуля. Сучасний ринок праці не є однорідною структурою, доходи будь-яких категорій фахівців індексуються різною мірою. Відповідно і забеспечувана інфляцією гнучкість оплати праці кожної категорії працівників є специфічною.
Слід визнати, що в Україні висока гнучкість оплати праці й ринку праці загалом досягаються за рахунок відкритої (1992-1995 рр.), так і прихованої інфляції, що набула за останні три роки форми не виплати людям зароблених грошей. Протягом 1997 р. в Україні понад 11 млн. працівників повністю не отримували зарплату. Можливість не платити за працю зберігає робочі місця, підтримує попит на працю на постійному рівні навіть за значного погіршення виробничо-комерційних і фінансових показникив діяльності українських підприємств. Таким чином, невиплата зарплати є одним із проявів її гнучкості, своєрідним амортизатором коливання попиту.
Політика роботодавця у галузі найму робочої сили та її оплати залежить від типу ринку праці. Підприємство, що виступає покупцем робочої сили на досконало конкурентному або цілковито вільному ринку праці, приймає рівень оплати, що склався на цьому ринку, як означену величину, на яку неможливо впливати. Близьким за характеристиками до моделі досконалого ринку праці є ринок найманих продавців спиртного, цигарок та іншого дріб’язку в Україні. Щоб утримати працівника, котрий бажає торгувати в роздріб за наймом, необхідно платити йому не нижче від рівня, що склався на ринку, інакше він перейде до іншого роботодавця. Платити вище від рівня, що склався для залучення додаткової робочої сили, з економічної точки зору не має сенсу, оскільки бажаючих запропонувати свої послуги роздрібних продавців чимало. Типовою реакцією роботодавця на зміну умов його торгівлі в цьому разі є не зміна годинної оплати, а зміна зайнятості ( чисельність працюючих, кількість робочих годин).
Досконало конкурентного ринку в реальному житті не існує. Немає і абсолютно єдиного рівня оплати для представників певної професійно-кваліфікаційної групи працівників. Підприємства, що наймають фахівців на ринках, близьких до досконалої моделі, оплачують їхню працю в більш чи менш широкому діапазоні. Вибір конкретної ставки оплати в цьому діапазоні залежить, зокрема, від стратегії підприємства із залучення кадрів. Підприємство, чиї обсяги продажу мають стійку тенденцію до зростання, швидше обере ставку у верхній частині цього діапазону для залучення додаткових працівників. Під час згортання діяльності підприємства ставки оплати, напевно, перебуватимуть у нижній частині діапазону.
Роботодавець-монополіст поводить себе інакше, ніж підприємець, що наймає робочу силу на досконалому або близькому до нього ринку, передовсім тому, що йому не треба пристосовуватись до ціни праці, яка продиктована зовнішнім ринком праці. Гнучкість щодо умов оплати обумовлюється домінуючим становищем монополіста на ринку праці. Шахта-роботодавець у невиликому шахтарському селищі близька до моделі монопсонії, особливо якщо селище розташоване далеко від населених пунктів, де є вакантні робочі місця.
Розділ 3: Заробітна плата в період трансформації економіки.
Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентноспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життевий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежить також можливості розвитку економіки взагалі. Важливим для сучасного перехідного періоду в становлені ринкових відносин в Україні є розгляд заробітної плати через призму домінуючих форм її виплати працівникам. Їх еволюція за роки ринкових трансформацій дозволяє вести мову про використання трьох видів оплати: грошової, натуральної і змішаної.
Основною, звичайно, є грошова форма, що зумовлено провідним значенням грошей як загального еквівалента зрілого етапу товарно- грошових відносин суб’єктів ринку. Разом з тим оплата праці може забеспечуватись натуральними виплатами, коли вони є сприйнятними і бажаними для працівників. Це характерно для організації оплати праці насамперед в сільськогосподарському виробництві. Як правило, для натуральної оплати використовується продукція власного виробництва, що може бути безпосереднім предметом споживання. Підприємства, зайняті реалізацією продукції, чи ті, що не мають власного виробництва товарів споживання, можуть розраховуватись із працівниками продукцією інших виробників, виходячи з можливостей її придбання або наявних товарних запасів.
Одночасне застосування грошових і натуральних виплат веде до появи змішаної форми оплати, елементами якої можуть виступати й інші форми розрахунків. Зокрема, як компенсація за роботу у вихідні і святкові дні, виконання надурочних робіт широкого застосування набули відгули або додатково оплачувані відпустки, через які певною мірою реалізувалась ідея стимулювання вільним часом. З розширенням права власності трудових колективів в системах оплати праці використовуються також можливості закріплення за працівниками на правах власності паїв, акцій трудового колективу тощо.
В умовах дефіцитної економіки застосування змішаних форм заробітної плати, насамперед,з використанням у вигляді натуральної оплати товарів обмеженої пропозиції, нерідко пов’язується з престижністю робочого місця, оскільки забеспечувало робітникам економію вільного часу на пошуки і придбання цих товарів, а в період ажиотажного попиту – також і можливість більш ефективного використовування заробітку на задоволення життевих потреб.
Оцінюючи тенденції до змін у співвідношенні форм заробітної плати перихідного періоду за видами розрахунків з працівниками, необхідно зазначити, що інфляційні процеси завжди відігравали роль одного із головних каталізаторів прискорення таких змін.
В умовах масової зупинки виробництва дедалі більшого поширення набуває одна із специфічних форм взаєморозрахунків з працівниками, якою є додаткові відпустки чи так звані неявки з дозволу і ініціативи адміністрації. В 1994р. у відпустках без збереження заробітної плати в промисловості України перманентно перебуває понад третини працівників. Ще понад 15% працюють в режимі неповного дня (тижня).[8] Ці феномени прихованого безробіття на перший погляд важко пов’язати безпосередньо з еволюцією форм заробітної плати у перехідний період. Але стійка незайнятість на основній роботі при потребі у засобах існування та за наявності часу неминуче змушує умовно вивільнену робочу силу шукати альтернативний заробіток, що часто знаходиться за межами офіційної економіки..
Величина заробітної плати поряд з оцінкою матеріального становища трудящих багато в чому визначає стан економіки, ступінь її розвитку і місце на світовому ринку товарів. В цьому проявляється подвійність зарплати як соціальної і економічної категорій. З одного боку , вона відбиває розміри індивідуальної зарплати, з якої видно, наскільки вона забеспечує людині певний рівень життя, з другого показує витрати на відтворення робочої сили.
Особливість заробітної плати як економічної категорії полягає в можливості робити висновок за її величиною про розвиненість економіки в цілому. Більш висока зарплата, як правило, в економічно розвинених країнах.. Великий асортимент споживчих товарів і послуг, що виробляється там, має бути максимально спожитий, це і забезпечується високим рівнем доходів трудящих. Інша ситуація в економічно відсталих країнах, до яких потрапила сьогодні і Україна. Зниження оплати праці і її рівня збігається з початком економічного реформування.
Відбулось послаблення зв’язку між зарплатою і продуктивністю праці, яке значною мірою було викликано тим, що на величину зарплати почали впливати такі чинники, як інфляція, зміна структури виробництва, нестабільність економічного стану підприємств, високий ступінь монополізації виробництва, приватне, непередбачене інвестування, комерційні зв’язки, різні форми власності і оплати праці. Цьому сприяло, крім усього іншого, і погіршення структури зарплати в основних галузях виробництва: знизилася частка тарифу, зменьшилась питома вага заробітної плати в основних доходах населення (з 70% в 1992р. до 55% в 1997р.). В доходах трудящих першочергову роль почали відігравати замість виробничих инші чинники ( побічні заробітки, присадибне господарство, комерція, участь у бізнесі). Зв’язок ефективності праці з його оплатою порушився. Достатньо вказати, що питома вага робітників, які суміщають додаткову роботу з роботою на державних підприємствах, за останні роки перевищила 40%.