Роль держави в економіці (стр. 2 из 6)

Оскільки на більшості ринків ефективне виробництво може бути забезпечене за високого рівня розвитку конкуренції, то уряди багатьох країн впроваджують антимонопольні закони з метою захисту і посилення конкуренції як ефективного регулятора підприємницької діяльності.

Навіть за умови забезпечення правової основи для ринкових інститутів і захисту конкуренції все ще існує необхідність у виконанні урядом ряду інших економічних функцій. Ринковій системі як такій властиві похибки і недоліки, що змушує уряд стимулювати і модифікувати її функціонування.

Одним із суттєвих недоліків функціонування чисто ринкової економіки є велика диференціація доходів окремих соціальних груп населення. Ринкова система приносить величезні доходи тим, чия праця високо оплачується завдяки природним здібностям і здобутій освіті та майстерності. Такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельними угіддями, заробленими наполегливою працею або залишеними у спадок.

Інші ж члени суспільства мають менші здібності, отримали скромну освіту і кваліфікацію, не заощадили або не дістали у спадщину ніяких матеріальних засобів. Виходить, їхні доходи дуже скромні. До того ж, чимало людей похилого віку, осіб з фізичними та розумовими вадами, незаміжніх жінок і удовиць із дітьми на утриманні заробляють дуже мало або, як і безробітні, зовсім не мають доходів у рамках ринкової системи.

Ринкова система супроводжується значною нерівністю у розподілі грошових доходів, а отже, і в розподіл) національного продукту між окремими сім'ями та особами. Незважаючи на певний прогрес, злидні серед загального достатку залишаються гострою соціальною і політичною проблемою.

Одним із надзвичайно важливих завдань, що стоїть перед урядом, є зменшення нерівності доходів окремих груп населення. Це завдання знаходить відображення у багатьох політичних заходах і програмах. Зокрема, трансфертні платежі забезпечують допомогу бідним, інвалідам, безробітним тощо. Згідно з програмами соціального забезпечення фінансова допомога надасться хеорим пенсіонерам і людям похилого віку. Ці програми здійснюють передачу доходів держави тим сім'ям і особам, які мають мізерний доход або зовсім його не мають.

Уряд міняє також розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто за допомогою регулювання ринкових цін. Гарантовані ціни фермерам і законодавство про мінімальні ставки заробітної плати — наочні приклади того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

У багатьох країнах має місце прогресивне оподаткування, внаслідок чого податки на особисті доходи застосовуються для вилучення більшої частки доходів у багатих, ніж у бідних. Щоправда, податкова система має досить поміркований вплив на розподіл доходів.

Однак уряд бере участь не лише у перерозподілі доходів, але й у перерозподілі ресурсів. Необхідність такого перерозподілу зумовлена тим, що конкурентна ринкова система часто спонукає виготовляти продукцію, що не відповідає суспільним потребам. Не в змозі вона, приміром, виділяти які б то не було ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких економічно виправданий.

Незважаючи на те, що загалом конкурентна ринкова система забезпечує ефективний розподіл ресурсів, вона має і певні вади. Річ у тім, що висновок про ефективний розподіл грунтується на припущенні, нібито всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням кожного продукту, знаходять повне відображення у графіках ринкового попиту і пропозиції. Інакше кажучи, припускається, що не існує переливів, або побічних ефектів, пов'язаних з виробництвом або споживанням будь-якого товару чи послуги.

Перелив виникає, коли деякі вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом чи споживанням товару, переміщуються до тих, хто не є безпосередніми покупцями або продавцями. Переливи називаються також побічними ефектами, оскільки вони являють собою вигоди і витрати, що припадають на частку індивіда або групи. які не є учасниками ринкової операції.

Витрати переливу виникають тоді. коли виробництво або споживання товару породжує некомпенсовані витрати у будь-якої третьої сторони. Найочевидніші витрати переливу пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Слід визнати, що забруднення — це витрати, пов'язані із здійсненням цінної виробничої діяльності. Однак ці витрати мають одну відмінність; їхній тягар лягає на плечі людей, які не давали на це згоди. Тобто забрудненням називаються витрати, нав'язані іншим без їхньої згоди.

Суттю проблеми забруднення є те, що економісти називають зовнішніми, або побічними, ефектами. Це — ті наслідки дій, які не беруться до уваги людьми, що їх здійснюють, і тому не впливають на їхні рішення.

Забруднення може мати найрізноманітніші прояви: сажа на підвіконні, яку викидають димові труби найближчих фабрик; нафта, що забруднює пляжі; шум літаків поблизу аеропортів тощо. Вплив витрат переливу, або побічних витрат, на розподіл ресурсів, зображений на мал. 1. Коли виникають витрати переливу, тобто коли виробники перекладають частину своїх витрат на плечі населення, витрати виробництва знижуються. Іншими словами, крива пропозиції не включає всіх витрат, які тісно пов'язані з виробництвом товару.

Таким чином, крива пропозиції виробника Пр занижує загальний обсяг витрат виробництва, а тому розміщена правіше за криву пропозиції, яка включала б усі витрати Пр₁. Забруднюючи навколишнє середовище, тобто створюючи витрати переливу, підприємство несе менші витрати виробництва і його пропозиція відповідає кривій Пр. У результаті, як видно на мал. 1, рівноважний обсяг продукту Обр більший за його оптимальний обсяг Обо. Тобто ресурси надходять у надмірній кількості у виробництво саме цього товару.

Для врегулювання проблеми непропорційного розподілу ресурсів, пов'язаної з витратами переливу, а також для трансформації витрат переливу у внутрішні витрати виробництва уряд має вжити відповідні заходи, які проявляються у законодавчих актах і особливих податках.

Держава покликана прийняти такі закони, які б заборонили або обмежили забруднення. Подібне законодавство змушує потенційних забруднювачів нести видатки, пов'язані :і надійним знищенням промислових відходів. Наприклад, фірма повинна придбати і встановити устаткування для очищення води, забрудненої під час виробничого процесу. Такі законодавчі акти змушують потенційних порушників — під загрозою судового переслідування — брати на себе всі витрати, пов'язані з виробництвом. Тобто законодавство здатне змістити криву пропозиції Пр в положення Пр₁ на мал. 1 і тим самим зрівняти рівноважний і оптимальний обсяги виробництва.

Малюнок 1.

Уряд може ввести особливий податок, який дорівнює або наближений до витрат переливу на одиницю продукції. За допомогою такого податку вони намагаються покласти на фірму-порушника ті побічні витрати, або витрати переливу, які приватна промисловість прагне зекономити. Наприклад, особливий податок, рівний Т на одиницю продукції на мал. 1, збільшить витрати фірми і змістить її криву пропозиції з Пр до Пр₁. Як наслідок, рівноважна величина продукту Обр зменшиться настільки, що зрівняється з оптимальною величиною продукту Обо, і таким чином надмірне виділення ресурсів на цей продукт буде усунено.

Проте переливання може прийняти і форму вигоди. Виробництво або споживання певних товарів і послуг може також обумовити вигоди переливу, або вигоди, які створені зовнішніми факторами, що не вимагають компенсації третій стороні або суспільство в цілому. Наприклад, освіта приносить вигоду індивідуальним споживачам, оскільки освічені люди отримують вищі доходи, ніж неосвічені. Але освіта забезпечує великі вигоди і всьому суспільству. Так, економіка в цілому виграє від наявності універсальнішої і продуктивнішої робочої сили, з одного боку, і менших затрат на протидію злочинності, на нагляд за дотриманням законів і на благодійні програми — з іншого.

Розв'язати проблему непропорційного розподілу ресурсів, пов'язану з наявністю вигод переливу, можна за допомогою збільшення попиту. Цього можна досягти шляхом забезпечення купівельної спроможності споживачів, що може бути використана виключно для придбання конкретного товару або послуги, з якими пов'язане виникнення вигоди переливу.

Наприклад, у багатьох країнах практикується введення продовольчих талонів, призначених для поліпшення раціону харчування сімей з низькими доходами. Ці талони, які видаються урядом таким сім'ям, можуть бути використані лише для придбання харчових продуктів, Магазинам, які приймають продовольчі талони, їхній грошовий еквівалент компенсується державною установою.

Частково задум цієї програми зводиться до того, що поліпшення харчування допоможе дітям із бідних сімей краще вчитися у школі, а низькооплачуваним дорослим краще виконувати свою роботу. Програма ставить своїм завданням допомогти бідним людям стати продуктивнішими учасниками виробничого процесу, що означає вигоду для всьогосуспільства.

Протилежний підхід реалізується на боці ринкової пропозиції. Замість субсидування споживачів конкретним товаром, держава може вважати зручнішим і в адміністративному плані простішим субсидування виробників. Субсидія — це свого роду «податок навпаки»; податки складають для виробників додаткові витрати, тоді як субсидії скорочують ці витрати. Державне субсидування вищої освіти, програми масових профілактичних щеплень, державні лікарні та поліклініки — все це приклади практичного застосування підходу, що розглядається.