Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни. Аналіз виробництва промислової продукції на душу населення у розрізі економічних районів і областей показує, що закономірність планового й пропорційного розміщення господарства економічних районів та областей реалізована лише частково. Про це свідчить і розміщення основних виробничих фондів в Україні.
У структурі господарства економічних районів України машинобудування ще не посіло того місця, яке йому належить в умовах прискорення науково-технічного прогресу.
На основі особливостей розміщення виробництва і технологічних процесів галузі машинобудування класифікують так: важке, загальне, середнє машинобудування; виробництво точних механізмів; приладів та інструментів; виробництво металевих виробів і заготовок; ремонт машин і устаткування.
Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення.
Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5 %) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економічних районах.
Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Краматорський завод виробляє в основному устаткування для металургійної промисловості.
Великими виробниками металургійного устаткування є Дебаль-цівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.
Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій, установок для неперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладальників, чавуновозів і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали міста Придніпров'я — Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.
Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих самих районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.
Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонаван-тажувачі, машини й вагонетки; Горлівський — вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловин; Донецький завод — потужні підйомні машини і бурові установки; Яси-нуватський машинобудівний завод — і гірничопрохідне устаткування — комбайни і лебідки; ряд заводів Харкова і Луганська спеціалізується на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а завод у Слов'янську — на виробництві коксохімічного устаткування.
У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової промисловості зосереджено в Чернівцях, Дрогобичі, Харкові і Конотопі.
Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпро петровську, середні — у Слов'янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.). Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод "Автонавантажувач".
. Виробництво окремих видів устаткування для важкої промисловості, шт.
| Устаткування | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 |
| Вугільні очисні комбайни. | 847 | 757 | 647 | 535 | 311 | 213 |
| Шахтові машини: підйомні. | 242 | 189 | 168 | 88 | 4 | 2 |
| Навантажувальні | 79 | 65 | 42 | 10 | 17 | 32 |
| Рудникові електровози. | 703 | 384 | 336 | 285 | 183 | 146 |
Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична, яка спеціалізується на виробництві парових гідравлічних турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю.
Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його підприємства — турбінний завод ім. С. М. Кірова, завод "Електроваж-маш", електромеханічний (ХЕМЗ) і "Електромашина" — випускають понад 40 % продукції енергетичного машинобудування України. Турбінний завод випускає потужні турбіни для теплових, атомних і гідроелектричних станцій. На заводах Харкова виробляють також устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях народного господарства.
У Запоріжжі зосереджено виробництво силових трансформаторів. Чимало підприємств енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості є у Києві, Дніпропетровську, Мелітополі, Львові, Тернополі, Полтаві, Новій Каховці. Центрами енергетичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.), Первомайськ (Миколаївська обл.), Берислав (Херсонська обл.). Кабельне виробництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку. Електроізоляційні матеріали виробляють у Луганську, Слов'янську, Львові, Первомайську (Житомирська обл.).
Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Марганець.
Існуюча нестабільна ситуація з інноваційними процесами у виробничо-господарській системі всієї країни відбиває кризовий стан її регіонів. Не становить винятку й Одеський регіон.
Обсяг продукції машинобудівних підприємств Одеської області, як і України в цілому, зменшується. Наприклад, виробництво металорізальних верстатів в області зменшилося з 3613 од. у 1990 р. до 250 од. у 1996 р., ковальсько-пресових машин,— відповідно, з 2437 до 158 од. Причина такого спаду — неконкурентоспроможність продукції через низьку якість і високу ціну, зумовлена, у свою чергу, низьким технічним рівнем виробництва. Підприємства витрачають великі кошти на ремонт застарілих машин та устаткування, а на технічне оновлення основних фондів їх не вистачає.
Аналіз стану інноваційної сфери, проведений на базі статистичної звітності машинобудівних підприємств Одещини, показав чітку тенденцію до зниження інноваційної діяльності. Кількість зразків нових типів машин, устаткування, апаратів та засобів автоматизації зменшилася за 1991—1996 рр. з 42 до 8 од., а вперше освоєної в Україні промислової продукції — з 70 до 18 од., кількість знятих з виробництва застарілих виробів—з 44 до 2 од. У 1996 р. з 56 машинобудівних підприємств області лише 5 почали випуск продукції, що вперше освоюється в Україні, 91,1 % підприємств не виробляють і не освоюють нові види продукції.
У загальному обсягу виконаних науково-технічних робіт на одеських машинобудівних підприємствах у 1996 р. порівняно з 1993 р. частка НДР зросла на 12,5 %, науково-технічних послуг (НТП)—на 2,7 %, проектно-конструкторських та технологічних робіт, а також виготовлення дослідних зразків—знизилася на 15,1 і 0,4 %, відповідно. Частка фактичних витрат на впровадження заходів НТП у національному доході області становить менше 1 %. Приріст прибутку від впровадження науково-технічних заходів у 1996 р. становив 54,5 % від суми 1993 р.
Погіршилися і показники винахідництва та раціоналізації. У 1996 р. подали пропозиції 1032 автори (що на 70 % менше, ніж у 1993 р.), а їх частка в загальній чисельності зайнятих у сфері НДДКР становила 14,4 %. Кількість використаних винаходів та раціоналізаторських пропозицій зменшилася за 3 роки на 82,7 %. Простежується також чітка тенденція скорочення чисельності спеціалістів, зайнятих у науці та науковому обслуговуванні. У загальній сумі коштів, призначених для фінансування науково-технічних робіт, зменшилася частка коштів державного бюджету (1996 р., порівняно з 1993 р.) на 8,5 %. Обсяг фінансування за рахунок коштів госпдоговорів з підприємствами та інших джерел збільшився, відповідно, на 2,5 і 6,6 %.