Для розуміння характеру еволюції світового господарства важливим є аналіз структури ВВП як за виробництвом, зак і за використанням, а такоє динаміка зміни цієї структури по роках. Уявлення о розподілі світового ВВП дає діаграма 2
Галузевий склад світового ВВП, 1996 р. (у %)
Джерело: [3]
В епоху індустріального розвитку ознакою благополучного розвитку вважалось збільшення питома вага промисловості. Починаючи з середини ХХ ст. Ознакою динамічного розвитку стало збільшення питома вага сфери послуг, як матеріального, так і нематеріального характеру. На долю цього сектора на початку століття припадало ≈45%, сьогодні – 63%. Збільшення обох секторів супроводжувалось зменшенням долі сільськогосподарського виробництва. Не вважаючи на вражуючі цифри приросту абсолютних обсягів виробництва продовольчої та сільськогосподарської сировини, питома вага сільського господарства зменшився з 18% на початку століття до 5% в кінці його. Сьогодні за питомою вагою аграрного сектора в ВВП роблять висновок про ступінь зрілості національних економік. Максимальну питому вагу цей сектор займає в Африці (30%), а мінімальну – в Північній Америці, Європі та Австралії (6%). З таблиці 3 можна побачити розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП.
Статистика дозволяє також прослідкувати використання ВВП в світі вцілому, розподілення його на приватне і державне споживання, інвестиції і експорт.
В 1995 році приватне споживання склало близько 18,8 трлн дол., державне – близько 4,6 трлн дол. Загальносвітовий обсяг інвестицій склал ≈7,5 трлн дол., а темпи ії збільшення у 1994 і 1995рр. Склали відповідно 4,7 і 7,6 %.
Таблиця 3
Розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП
Частка країн, % | Кількість країн | ВВП, млн дол. | Населення, млн чол. | ВВП на душу населення, дол. |
Менше 6 | 43 | 23 361,889 | 1,027 | 23,010 |
6 – 9 | 20 | 1 786,497 | 378 | 4,730 |
10 – 19 | 37 | 1 945,440 | 839 | 2,320 |
20 – 29 | 28 | 1 745,517 | 2,697 | 650 |
30 і більше | 44 | 177,141 | 701 | 250 |
Немає даних | 38 | 223,131 | 112 | 2,000 |
Джерело: [3]
Ступінь зайнятості країн світу в світовому товарообізі характеризується показником відношення зовнішньоторгівельного обігу (сумарного обсягу експорту і імпорту) до ВВП.
Світовий обсяг експорта товарів і послуг склав у 1996 р. 6,8 трлн дол., при цьому щорічні темпи його приросту з 1994 р. складали близько 6%. Експортна квота, тобто відношення обсягу світового експорту до світового ВВП, склала 23,7 %. На кожного мешканця планети у 1996 р. було експортовано товарів та послуг на суму 1181 трлн дол. Стосовно імпорту, його обсяг теж склав 6,8 трлн дол. і він збільшується з 1994 р. практично так само, як і світовий експорт. До того ж на кожного мешканця планети було імпортовано товарів на суму, якадорівнює сумі експорту, а імпортна квота практично дорівнювала частці експорту. Отже, сумарний зовнішньоторгівельний обіг склал у 1996 р. 13,6 трлн дол., або 2 363 дол. на душу населення, а зовнішньоторгівельна квота, тобто відношення зовнішньоторгівельного обігу до світового ВВП, склала 47,5 %.
Неважко зрозуміти, що близько поливини валового продукту, який виробляється в світі, потрапляє на зовнішній ринок, що й показує досить високий рівень “відкритості” національних економік та ступінь їх залучення в світове господарство.
Частка торгівлі в ВВП по країнам світу і регіонам за минулі роки показана на карті 4.
Карта 4
Доля торгівлі в ВВП (1996 р.) по країнам світу та регіонам
Джерело: [3]
Пояснення до карти 4
Розподілення країн світу за часткою торгівлі в ВВП
Доля торгівлі, % | Кількість країн* | ВВП, млн дол. | Населення, млн чол. | ВВП на душу нас., дол. |
Менше 20 | 6 | 5 837,023 | 372 | 15,700 |
29 – 39 | 13 | 7 751,256 | 1,695 | 4,570 |
40 – 49 | 25 | 7 486,401 | 1,907 | 3,920 |
50 – 69 | 36 | 3 071,967 | 748 | 4,110 |
70 і вище | 88 | 3 243,227 | 672 | 4,820 |
Немає даних | 41 | 315,449 | 281 | 1,120 |
Джерело: [3]
Оскільки країни світу пов’язані між собою не лише зовнішньоторгівельними відносинами, а й потоками капіталів, частка яких потрапляє у вигляді кредитів і займів – на 1995 р. всі країни світу “заборгували” один одному більш ніж 2,9 трлн дол., або 557 дол. на кожного жителя Землі. Потоки капіталів, які представлені у вигляді іноземних інвестицій складають зараз щорічно декілька сотен міліардів доларів, з яких більша частина – кошти для купівлі висококваліфікованих цінних паперів та інших активів, а відносно невелика частина (близько 315 млрд дол., 1997 р.) – прямі закордонні інвестиції.
Маштаби світового господарства можна було б також відобразити десятками цифр і натуральних показників, які характеризують, наприклав, довжину транспортних шляхів та трубопроводів, обсяги спожитої енергії, видобуваємиї сировини, виробництво нескінченної кількості промислових виробів, споживання продуктів харчування і т.д. Але всі ці цифри мало що ще зможуть додати для розуміння функціонуваня міжнародної економічної системи.
Світове господарство як система складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зовнішнім закономірностям.
Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвиваються, та держав перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему.
Отже, основними ешалонами світової економіки є:
¨ центри, або ядра;
¨ перехідні, транзитивні економіки;
¨ традиційні (переферійні) економічні системи.
Кожна з перелічених мегасистем, розвиваючись у загальноцивілізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.
1. Критерії визначення основних елементів міжнародної економічної системи
Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як 1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв.