Законодавство розвинутих країн дозволяє виробляти продукцію, яка не відповідає вимогам безпеки, за умови реалізації її в третіх країнах. Між тим, досвід роботи органів з сертифікації доводить, що є випадки, коли продукція, що має сертифікати, видані за межами України, не відповідає вимогам стандартів, що діють в Україні і гармонізовані з міжнародними. Результати сертифікації свідчать, що фактично бракується 10–15% імпортної продукції, яка проходить сертифікацію, а відсоток імпортної харчової продукції ще вищий. Це часто відбувається тому, що метою переговорів з боку більшості розвинутих країн є забезпечення безперешкодного доступу їх виробників на ринок України без жодних зустрічних зобов’язань. Вихід з цієї ситуації – лише у зближенні національного технічного регулювання з міжнародними і європейськими вимогами.
Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт України пов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації і в першу чергу після створення необхідної законодавчої бази про відповідальність виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції, широкого використання декларації постачальника про відповідність до вимог нормативних документів. Для цього Держстандартом підготовлений проект нормативного акта про впровадження модульного підходу до оцінки відповідності з урахуванням вимог директиви ЄС №93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на стадії виробництва.
Інформація щодо вимог та стандартів є доступною. Тобто, при наявності запиту на конкретну продукцію, можна отримати всі відомості стосовно вимог до неї як вітчизняних, так і міжнародних, проаналізувати наскільки вони гармонізовані і наскільки вигідним може бути виробництво та збут конкретного виду продукції.
Аналізуючи ситуацію, що склалася на ринках України, можна зробити висновок, що просування сільськогосподарської та харчової продукції можливе, але за певних умов.
У зв’язку із застарілими (в багатьох випадках) технологіями процесів вирощування, переробки тощо сільськогосподарської і харчової продукції, виробництво конкурентоспроможних товарів можливе при покращенні зазначених технологій її виготовлення.
Для експорту сільськогосподарської продукції треба знати, які саме її види підлягають реєстрації у відповідних органах, бо саме ця процедура подібна ліцензуванню, отож це може чинити перешкоди при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Також всі вимоги до продукції треба ретельно відображати в контрактах (угодах), тому що при оцінці відповідності центри з сертифікації в Україні можуть спиратися не лише законодавчо на встановлені норми, але і на умови угод. Це буде не зайвим ще й тому, що зможе виступати у ролі гарантії для іноземного споживача щодо захисту від недоброякісної продукції.
Вивчення попиту дозволяє сподіватись, що український споживач також хоче і буде купувати якісну продукцію національного товаровиробника. Отже, ретельно вивчивши умови режиму інвестування, можна шукати шляхи капіталовкладень у вітчизняне сільськогосподарське і харчове виробництво.
Але не слід забувати при цьому, що не тільки усвідомлення та дотримання українськими виробниками правил і вимог європейського ринку, але й забезпечення цього актами правового і технічного законодавства, гармонізованими з аналогічними європейськими документами, сприятиме виходу української продукції на ринки не тільки внутрішні, а й Європи і світу.
В Україні чинні такі нормативні документи:
1) Міждержавні стандарти, настановчі документи, рекомендації;
2) Державні стандарти України;
3) Республіканські стандарти колишньої УРСР, затверджені Держпланом колишньої УРСР чи Міністерством економіки України до 1.08.1991 р.;
4) Настановчі документи Держстандарту України (КНД і Р);
5) Державні класифікатори;
6) Галузеві стандарти (ОСТ) і технічні умови (ТУ) колишнього СРСР, затверджені до 1 січня 1992 р., термін чинності яких не закінчився, якщо вимоги цих нормативних документів не суперечать чинному в Україні законодавству;
7) Галузеві стандарти України (ОСТ колишнього СРСР, утримувачами оригіналів яких є організації України, ГСТУ), зареєстровані УкрНДІССІ;
8) Технічні умови, зареєстровані територіальними органами Держстандарту України – центрами стандартизації, метрології і сертифікації;
9) Нормативні документи Міністерств та відомств України.
Нормативні акти, які сприяють співробітництву України зі Світовою організацією Торгівлі (СОТ), реалізації положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом, підвищенню якості і конкурентоспроможності української продукції, а також реалізації галузевих програм впровадження в Україні стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами:
1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 р. №46-93.
2. Положення про Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (затверджено Указом Президента України від 24 травня 1996 р. №375/96).
3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів” від 19 березня 1997 р. №244.
4. Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” від 8 квітня 1993 р. №30-93.
5. Положення про порядок припинення (заборони) господарюючими суб’єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів (затверджено постановою Верховної Ради України від 25 січня 195 р. №26/95-ВР).
6. Порядок та умови обов’язкового державного страхування посадових осіб Державного комітету України по стандартизації метрології та сертифікації та його територіальних органів (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 р. №196).
7. Витяг із Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст.27, 167, 169–171, 244).
8. Витяг із Закону України “Про захист прав споживачів” (ст. 23).
9. Порядок відрахування в дохід державного бюджету 10 відсотків вартості продукції, виготовленої з тимчасовим відхиленням від вимог відповідних стандартів щодо їх якості (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 9 листопада 1993 р. №86).
10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про верифікацію (встановлення достовірності – Т. О.) сертифікатів про походження товарів з України” від 30 червня 1996 р. №846.
11. Положення про проведення митними органами верифікації сертифікатів про походження товарів з України (затверджено Наказом Державної митної служби України від 1 квітня 1997 р. №143).
12. Порядок визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. №1061).
13. Порядок митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997 р. №1211).
14. Порядок проведення робіт із сертифікації продукції іноземних виробництв за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості (затверджено Наказом Держстандарту України від 2 серпня 1996 р. № 329).
15. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про надання Торгово-промисловій палаті та її регіональним філіям права засвідчувати походження товарів і видавати сертифікати за міжнародними формами” від 14 лютого 1994 р. №79-р.
16. Порядок ввезення на митну територію України продукції, що імпортується та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації (затверджено Наказом Державного митного комітету України і Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації від 10 травня 1994 р. №107/126 із змінами).
17. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про програму укладення угод про взаємне визнання сертифікатів відповідності з іншими країнами” від 8 листопада 1996 р. №703-р.
18. Положення про Національний автоматизований інформаційний фонд стандартів (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. №84).
19. Положення про Національний інформаційний центр із стандартизації та сертифікації міжнародної інформаційної мережі ISONET (затверджено Наказом Держстандарту України від 13 липня 1995 р. №245).
20. Положення про Національну раду з питань якості (затверджено Указом Президента України від 2 вересня 1997 р. №242/97).
21. Наказ Держстандарту України “Про проведення обов’язкової сертифікації продукції в Україні” від 30 червня 1993 р. №95.
22. Постанова Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів” від 9 листопада 1996 р. №1371.
23. Постанова Кабінету Міністрів України “Про подальше вдосконалення контролю за якістю лікеро-горілчаних виробів та виноробної продукції, що імпортується в Україну” від 30 червня 1996 р. №851.