Оскільки на шляху реалізації цієї ідеї стоїть велика буржуазно-поміщицька приватна власність на землю та інші засоби виробництва, вона неодмінно повинна бути замінена "спільною громадською власністю". Чи здійсниться це шляхом революційного зламу існуючих порядків, до чого закликав І. Франко переважно у 70-ті роки, чи еволюційним шляхом радикальних реформ, до чого він був більш прихильний, у пізніші роки. У кінцевому рахунку "в справах суспільно-економічних, - наголошує цей полум'яний борець за інтереси трудового народу у програмі Русько-української радикальної партії Галичини, складеної ним разом з С. Даниловичем, Є. Девітським, М. Павликом та Р. Яросевичем у 1890 р., - змагаємо до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. є. хочемо колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних".
І. Франко не сприйняв висновки марксизму про необхідність пролетарської революції та диктатури пролетаріату. Його розуміння світлого майбутнього—соціалізму, ідей соціальної рівності, справедливості та гуманності скоріше відбивало світогляд принижених, задавлених, ідеал утопістів, а не марксистського вчення, яке поєднувало справедливість із насильством у вигляді диктатури пролетаріату. Пропагуючи ідеї соціалізму, І. Франко головний акцент робив на громаду як основну господарську одиницю, заперечуючи при цьому роль централізованого керівництва.
Форми реалізації суспільної власності у Франка відрізняються від передбачених науковим соціалізмом, тобто Марксовою теорією. Франко не сприймає кінцевих висновків марксизму щодо необхідності диктатури пролетаріату та вирішення долі селянського господарства з позиції цієї диктатури. Майбутній лад для нього повинен поєднувати засади централізму з засадами федерації, основаній "на повній самоуправі та вольності його поєдинчих членів: племен, народів, громад". Земля, а також всі угіддя, націоналізовані шляхом викупу чи конфіскації залеж но від конкретних умов, повинні належати "до тих громад, котрі на них працюють, а так само щоб усі фабрики та заводи належали б до тих робітників, що в них роблять..." При цьому, якщо спочатку Франко передбачає обов'язкову неподільність землі та інших засобів виробництва у громадах, колективну працю й розподіл за її кількістю та які-стю, то пізніше він допускає різні типи господарства -" чи то індивідуальне, чи родинне, чи колективне" громадське", а також розподіл, при якому "щорічні зиски роз-ділювались би між членів спілки по мірі того як хто приступив до неї, з більшим чи меншим вкладом".
З часом все більшу увагу І. Франко приділяє й іншим формам кооперативних об'єднань - "спілок господарських, промислових і торговельних", які разом з виборюванням державної допомоги в галузі страхування, нормування праці та заробітної плати тощо для промислових й рільничих робітників, а також інших заходів легальної боротьби в межах існуючої конституції повинні були служити поліпшенню умов народного розвитку. Саме на шляхах радикальних реформ бачить у кінці XIX - на початку XX ст. І. Франко перспективу вирішення соціального та на його основі й національного питань тощо, відбиваючи у своїх поглядах певною мірою й зміну курсу більшості європейської та зокрема австрійської соціал-демократії щодо шляхів і методів досягнення соціалістичної перспективи в цілому та у розвитку сільськогосподарського виробництва зокрема.
Показові у цьому відношенні й ті зміни, що вносились у 90-ті роки в програму радикальної партії Галичини, одним з фундаторів якої був і І. Франко. Характер змін у новій програмі, прийнятій у 1895 р., чітко сформулювала в роботі "Аграрна програма радикальної партії Галичини (90-ті роки XIX ст.)" одна з сучасних дослідниць цієї проблеми Є. Голубовська (Шаблій): "Нова програма уже не вважала створення громадського виробництва на громадській землі основним шляхом вирішення аграрного питання в краї; цей пункт було знято. Тепер всі надії покладались на зміцнення індивідуального селянського господарства.
В окремий пункт програми було виділено питання про те, що партія бореться за організацію громадських землеробських, промислових і торговельних спілок. Але саму організацію землеробських спілок програма уже не пов'язувала з процесом перетворення приватної земельної власності у власність громад... Основний шлях вирішення аграрного питання за програмою радикальної партії - поліпшити становище селянина в умовах капіталізму". Щоправда, сама дослідниця (як і більшість істориків-економістів до останнього часу) вважала, що "з точки зору науко-вого соціалізму постановка аграрного питання, яка передбачає поліпшення економічного становища селянства за капіталізму, має реакційний характер", а "миролюбство", відмова від революційного насильництва в умовах кінця XIX і початку XX ст. фактично означали зраду марксизмові" тощо.
Складовою частиною економічної програми Франка поряд із реалізацією ідеї усуспільнення було звільнення українського народу від колоніального поневолення і возз'єднання всіх українських земель в єдиній державі.
Таким чином, економічні погляди революціонера-демократа І. Франка становлять цілу епоху в історії української економічної думки, продовжуючи кращі традиції минулого, ввібравши й критично переробивши досягнення світової суспільної думки щодо особливостей соціально-економічного розвитку України.
Список використаної літератури :
1. Вірник Д.Ф. “Нариси з історії економічної думки на Україні”—К.:
Вид-во АН України—1956—387с.
2. Горкіна Є.А., Петровська И.А. “Історія економічної думки України:
навчальний посібник”—К.:Либідь—1993—272с.
3. Теплицький В.П. “З історії економічної думки України”—К.:Вид-во АН
УРСР—1961—348с.