ХХ ст. Проте відносна бідність вказує на труднощі розв’язання цієї проблеми. Внаслідок змін у складі сімей за останні роки масштаби бідності зросли.
Що можуть внести економісти в дебати про справедливість? Економіка як наука не може відповісти на такі нормативні питання, яку величину конкурентно визначеного доходу треба передати бідним сім’ям.Це політичне питання, яке повинно розв’язуватися на виборчих дільницях.
Економісти можуть аналізувати втрати чи вигоди від різних систем перерозподілу. Економісти витратили багато часу, аналізуючи, чи спричинюють соціальні програми, соціальні втрати, коли люди працюють менше або купують наркотики, а не їжу. Економісти вивчали, чи є надання бідним грошей, а не товарів, ефективним засобом зменшення бідності. Економіка як наука не може відповісти на питання, який рівень бідності прийнятий і справедливий. Проте вона може допомогти розробити ефективніші програми для збільшення доходів бідних.
Макроекономічне зростання і стабільність.
Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава також виеонує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання та стабільності економіки.
Від свого початку капіталізм терпів від періодичних приступів інфляції (зростання цін) і депресії (високого безробіття). Іноді, як під час Великої депресії у 30-ті роки, нестатки і труднощі тривали ціле десятиліття, бо уряди ще не знали, як оживити економіку.
Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Майнарда Кейнса і цого послідовників, ми знаємо, яяяяяк контролювати найгірші прояви ділового циклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробницива, зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальну політику. Фіскальна політика держави, як уже зазначалося, це право оподатковувати і право витрачати. Монетарна політика встановлює пропозицію грошей, впливаючи, таким чином, на процентні ставки та пропозиції, та інші чутливі до процента видатки. За допомогою цих двох головних інструментів макроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупних видатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівні зайнятосі та безробіття, на рівні цін і темпи інфляції в економіці.
Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували уроки кейнсіанської революції протягом останнього півстоліття. Численні монетарні і фіскаліні заходи прискорили економічний розвиток країн з ринковою економікою, засвідчивши безпрецедентне зростання після другої світової війни. Проте, зіткнувшись з економічними труднощами у 70-ті роки. – високою інфляцією і зростаючим безробіттям та уповільненням темпів зростання продуктивності праці – дехто висловлював скептичні завваження щодо здатності монетарної і фіскальної політики стабілізувати економіку. Два завдання перебувають у фокусі довгострокової макроекономічної політики: швидке економічне зростання і висока продуктивність рпаці. Економічне зростання визначає зростання національного обсягу виробництва, а продуктивність праці впливає на обсяг виробництва на одиницю ресурсів, або ефективність застосування ресурсів.
У 70-ті роки уряди розробили макроекономічну політику, щоб забезпечити довгострокові завдання економічного зростання і підвищення продуктивності праці. Фіскальні заходи були розроблені, щоб збільшити зацікавленість у виробництві. Розміри податків було зменшено в більшості розвинених країн, зростання програм державних податків уповільнилося. Уряди цих країн тривожилися впливами своїх фіскальних заходів на заощадження, інвестиції та іновації. Наприкінці 80-х і на початку 90-х років Сполучені Штати намагались зменшити дефіцит державного бюджету, щоб збільшити розмір національних інвестицій і прискорити економічне зростання. Водночас монетарна політика стала більш активною в управлінні короткостроковими коливаннями в обсязі виробництва, рівні безробіття і темпах інфляції. Результатом поєднання орієнтованих на зростання фіскальних і активних монетарних заходів стало найтриваліше в історії США в мирний період економічне піднесення з 1982 по 1990 рр.
Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і економічне зростання, включчають фіскальні заходи разом з монетарними заходами. З формуванням макроекономіки як науки у 30-ті роки уряд успішно справляються з найважчими проявами інфляції та безробіття.
В усіх передових країнах панує змішана економіка, в яких ринок визначає більшість індивідуальних цін і кількість товарів. Водночас уряд управляє економікою через програми оподаткування, видаткиі регулювання грошового обігу.
Обидві половини – ринок і уряд – важливі для здорового функціонування економіки. Управляти сучасною економікою, вилучивши одну зних,- це пробувати аплодувати однією рукою.
Історія становлення державного
Економічного регулювання.
Державні структури України мають вивчити нагромаджений протягом століть арсенал форм і методів державного регулювання економіки. Історія становлення державного економічного регулювання – невід’ємна складова історії економічної політики. Епоха традиційного господарювання, яка характеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади не залишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя. Загальнодержавне втручання в економіку яскраво заявило про себе лише за часів абсолютизму, переходу до підприємницьких відносин. Цей період увійшов в історію як епоха широкого втручання в економіку держави, що активно впливала на становлення підприємницьких відносин, ламала цехову організацію праці, сприяла підвищенню її продуктивності, знищувала традиції особистої залежності. Одним з перших і найвидатніших державних юридичних актів з ціого питання став ремісничий регламент Людовіка ІХ 1229р. у Франції. Згодом широко застосовуючи політику протекціонізму, держава активно формувала нову структуру ранньопідприємницької промисловості і торгівлі. Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характеризувалась значним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарська функція зводилась до ролі “нічного вартівника” економічної системи.
Швидке усуспільнення, концентрація і централізація виробництва в кінці ХІХ – початку ХХ століття зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції різко зросли. З того часу держава – активний учасник суспільного процесу відтворення благ. У більшості цівілізованих країн світу, незалежно від їх політичної орієнтації, вона взяла на себе функції забезпечення розвитку транспорту і зв’язку, інших систем комунікацій, освіти і охорони здорв’я, захисту навколишнього середовища, пенсійного забезпечення, соціальної та ринкової інфраструктури, соціальної справедливості, оборони.
Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін, створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окремих регіонів. Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне регулювання, проводить позичкову і податкову політику.
В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методи впливу на виробничі і соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції розвитку сучасного господарського життя.
Об’єктивна необхідність державнаго регулювання економіки.
Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала “загальні правила гри”,тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб’єктів ринку в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядалися не тільки кримінальні справи, але й майнові господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, але й фінансувала закупівлі зброї і спорядження у приватних компаній.В ряді країн державі належали залізниці і так звані “казенні” заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку 20 століття була гранично обмежена, народне господарство залишалося майже винятковою сферою приватного бізнесу.
Становище змінилося в період першої світової війни, коли спочатку в Німеччині, а потим і в країнах Антанти країна стала активно втручатися в господарське життя з метою мобілізації обмежених ресурсів для досягнення воєнної перемоги.Зазначені заходи, однак, мали надзвичайний,воєнно-мобілізаційний характер,а тому із закінченням війни державне втручання у господарське життя зійшло нанівець, все повернулося “на круги своя”.
До початку 30-х років серед західних економістів панувала думка про те, що економічні спади (кризи) пояснюються випадковими причинами, що механізм ринкового саморегулювання в принципі забезпечує відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, отже, і автоматичний вихід економіки з кризи та наступне її піднесення на базі оновлення основного капіталу й ліквідації нерентабельних підпріємств.Звідси робиться висновок про небажаність і навіть шкоду державного втручання в економічне життя
Однак глибока криза і затяжна депресія 30-х років докорінно суперечили зазначеній теорії.Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не справляється з своїми функціями, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й потребувало переходу до активного державного регулювання економіки. Таке регулювання на практиці стало здійснюватися в США з 1933 р. командою З.В.Рузвельта, яка розробила і реалізувала так званий “новий курс”.Теорія державного регулювання ринкової економіки була, як відомо, створена Дж. М Кейнсом і його послідовниками.Кейнс зробив висновок про те, що вихід з глибокої кризи, зростання обсягів виробництва та рівня зайнятості немжливі без активної участі держави, яка має не тільки стимулювати зниження дисконтної норми комерційних банків (процента), але й здійснювати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, держава повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.