-формування умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансової макростабілізації.
За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України, а також з урахування її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидною є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема (рис. 3).
На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу з кризового стану. Реальні можливості для країни поліпшити ситуацію і стати на шлях поступової стабілізації й виходу з кризи, на думку вченого Плотнікова О.[1], виокремлюються в таких напрямах:
1. За роки державної незалежності для України все ще вкрай актуальним є розроблення й оприлюднення концепції реформування й розвитку економіки. Розвиток держави не повинен грунтуватися на різноманітних виступах вищих посадових осіб, які суперечать один одному і мають поточне кон’юнктурне, а не стратегічне загальноекономічне значення. Така концепція повинна мати чітко означені пріоритети, етапи й терміни реалізації, конкретні параметри й завдання, спиратися на національні, регіональні й геополітичні реалії, що склалися.
2. Негативним для стабілізації соціально-економічного становища є неприйняття протягом тривалого часу бюджету на 97 та 98 р. Така ситуація сприймалася міжнародною економічною спільнотою як відверта образа та свідчить про кризу взаємовідносин гілок влади. Прийняття ж бюджету на 99 р. "вчасно" теж не дає підстав сподіватися на істотні поліпшення в цьому напрямку, тому що спочатку було видно, що такий бюджет є нереальним, і прийнят він був саме для очей міжнародних фінансових організацій.
Незрозумілість з проходження пакета податкових законопроектів та дещо штучне поєднання його з бюджетом також не поліпшує сприйняття України в світі. Доцільним є реформування податкової системи держави і зменшення податкового тиску. При цьому повинні вигравати не лише відчизняні товаровиробники, а й будь-які суб’єкти, що займаються підприємницькою діяльністю в Україні в інтересах держави.
Водночас враховуючи значні недоліки в самій ідеології пакета податкових законопроектів, важливими є пошуки можливостей подальшого реформування податкової системи і на основі цього формування державного бюджету на 2000 р.
3. Докорінних змін потребує структурна політика в Україні. Тут варто виділити два цільових блоки завдань.
Перший - це цілеспрямована діяльність, яка має своєю метою технологічну реконструкцію виробництва в державі, прискорений розвиток тих галузей, які є ключовими для динамізації НТП. Це інформаційні технології, генна та клітинна інженерія, промислове застосування напрацювань щодо технологічних процесів зварювання, термічного різання, високого тиску, плазмової обробки, створення принципово нових видів композитних та порошкових матеріалів, розробка нових видів металевих, керамічних матеріалів тощо.
Другий стосується проблеми формування суб’єктності виробничої діяльності в Україні в сучасних та доцільних формах. Йдеться про створення широкої мережі малих і середніх підприємств, які займалися б різноманітними видами діяльності з виробництва товарів та послуг, створюючи значну кількість робочих місць.
Для порівняння можна навести приклад країн Європейського союзу, де малі й середні підприємства (з кількістю працюючих до 500 чол.) становлять 95 % господарських організацій, забезпечуючи приблизно дві треті зайнятості. В Японії відповідні показники більш вражаючі: фірми, де працює до 300 чол., становлять 99,3% загальної чисельності. При цьому вони виробляють 68 % ВВП, забезпечуючи 4/5 робочих місць. У США так звані індивідуальні ділові підприємства (а їх понад 17 млн.) становлять 95 % робочих місць приватного сектору. Причому 80 % заново створюваних робочих місць припадає на фірми з персоналом до 100 штатних одиниць.
4. У рамках визначення загальнонаціональних економічних пріоритетів доцільним є створення конкурентоспроможних недержавних підприємницьких структур. Такі структури, що грунтуються на національному українському капіталі і мають форму ТНК, можуть розглядатися як суттєвий важіль виходу українських структур на зовнішні ринки, передовсім регіональні ринки.Виходячи з суті ТНК (поєднання іноземного капіталу з місцевою робочою силою), діяльність українських ТНК може в перспективі розглядатися як форма економічної експансії держави в країнах близького й далекого зарубіжжя.
На жаль, обмежений виключно монетарними цінностями світогляд, який було покладено в основу макроекономічної політики в Україні, зумовив несприятливий клімат для створення й виживання вітчизняних структур, що займаються підприємницькою діяльністю, особливо у виробництві. Але необхідними є не тільки такі зміни макроекономічної політики, які врахували б загальні цілі промислової політики, вимоги щодо поліпшення інвестиційних передумов тощо. Йдеться про заходи, принципово відмінні від тих, які призвели до появи великої кількості кримінальних структур, про виважені і нормативно чіткі кроки, які забезпечили б виробничі пріоритети, зокрема, за технологічними напрямами, про які вже йшлося.
Саме це постало б тим важелем кардинального значення, який допоміг би спинити деструктивні кризові тенденції і зрушити з місця спроможну до розвитку економічну систему, створити широку соціальну базу для ринкових умов.
5. Важливим напрямом стабілізації економічної ситуації в Україні є вирішення проблеми прав власності і вдосконалення процесу приватизації. Для цього пропонується запровадити дійовий механізм використання власності, що приватизується, виходячи з таких ознак власності, як володіння, розпорядження і користування. Доцільним є модифікація самого процесу приватизації з акцентом на відповідне наповнення, розпорядження й користування. Таке наповнення може грунтуватися на опрацюванні механізму передачі власності в користування і розпорядження. За умов, коли власність використовується ефективно і за призначенням протягом 5-ти років, її можливо повністю передати у володіння того, хто нею користується, в т.ч. за залишковою вартістю.
Цей напрям передбачає термінове визначення підприємств, які належать до державних, казенних, а також таких, що можуть бути приватизованими безпосередньо, чи такі, що спочатку передаватимуться до розпорядження й користування.
6. Не втрачає актуальності стимулювання інвестиційних процесів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Причому досягнення рівня іноземних інвестицій в обсязі 1,4 млрд. дол. за перші 6 років незалежності - це відверто сумнівний рівень для країни, що територіально знаходиться в Європі і прагне бути справжді "європейською державою". Крім цього, в Україні усе ще відсутня програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій з відповідними важелями й механізмами реалізації.
Не є доцільним прийняття таких екстремальних заходів, як ліквідація пільг усім СП, ухвала про що була прийнята в квітні 1997 р. Такі дії погіршать ставлення іноземного капіталу до діяльності в Україні. Найдоцільнішим є визначення певного кола СП (за розрахунками їх близько 200) та укладення з ними податкових угод. За цими угодами держава бере на себе зобов’язання заохочувати діяльність СП, а підприємство бере зобов’язання сплачувати податки, виходячи з визначеного рівня рентабельності.
7. Необхідним є комплекс заходів для подолання тіньової економіки держави. Це органічно поєднано з проблемами повернення капіталу, що "втік" за межі України, та легалізація тіньового обігу на національному рівні. Проблема подолання тіньової економіки виступає як важлива складова досягнення економічної безпеки держави.
8. певної корекції потребують відносини України з міжнародними фінансово-кредитними установами. Така співпраця має орієнтуватися на максимальну гарантованість національних інтересів України. З огліду на міжнародну практику і враховуючи соціально-економічні і політичні наслідки програм міжнародних установ, необхідно активніше проводити національну економічну політику співпраці з такими установами з урахуванням національних особливостей, макроекономічної та фінансової ситуації.
На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної научно-технічної та інвестиційної діяльності.
У відносно довгостроковій перспективі (третій етап) можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структуру світового господарства.
Отже, необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.
Дія зовнішеьоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого - середовищними умовами розвитку.
Зовнішньоторговельна діяльність України в останні роки зберігла негативні довгострокові структурні тенденції в експорті/імпорті товарів і послуг, а саме:
-переважно сировинна спрямованість експорту, перевалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;
-нераціональність товарної структури імпорту;
-деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;