За своєю економічною сутністю операції залучення коштів на депозитні рахунки у комерційних банках характеризують кредитні відносини між вкладниками та комерційними банками. У цьому разі комерційні банки є позичальниками, а не кредиторами.
Національним банком України затверджені Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів.
Цими Правилами встановлюється порядок залучення банками коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки та вводяться в дію ощадні (депозитні) сертифікати.
Депозит (вклад) — це грошові кошти, які вкладає клієнт до банку в різній формі та певними умовами.
Депозитна операція — це операція по залученню коштів на депозитні рахунки незалежно від строку і цільового призначення.
Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають в ролі позичальника, і кредитори — власники коштів.
Об’єктом депозитних операцій є кошти, на які передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.
За економічним змістом і темпом використання коштів депозити поділяються на:
— депозити до запитання;
— депозити на певний строк.
Депозити на запитання — це кошти, які знаходяться на розрахункових, поточних, бюджетних рахунках і використовуються власниками в залежності від їх потреби у вказаних коштах. Умови сплати процентів по залишкам коштів за цими рахунками визначаються в двосторонніх угодах при їх відкритті.
Депозити на певний строк — це кошти, які зберігаються на окремих депозитних рахунках в банку протягом встановленого строку, який визначається при їх відкритті. До них відносяться рахунки по обліку ощадних сертифікатів, строкові та цільові рахунки фізичних осіб, рахунки по зберіганню на відповідних строк бюджетних коштів.
Строковими депозитами є також кошти, які отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад).
Сума, строки та умови прийняття строкових депозитів визначаються банком-позичальником у відповідності з його фінансовими можливостями за узгодженням з вкладником.
Вклади коштів юридичних та фізичних осіб на депозитний рахунок оформлюються комерційним банком шляхом:
відкриття строкового депозитного рахунку із укладенням договору банківського вкладу;
видачі ощадного сертифікату.
З метою залучення коштів юридичних та фізичних осіб комерційні банки можуть відкривати строкові депозитні рахунки; при цьому між банком і власником коштів укладається депозитний договір.
Депозитний договір засвідчує право комерційного банку керувати залученими від юридичних та фізичних осіб коштами і право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за користування ним.
Основними реквізитами і умовами депозитного договору повинні бути:
назва і адреса банку, який приймає вклад;
назва і адреса власника коштів;
дата внесення депозиту;
дата вимоги вкладником своїх коштів;
процентна ставка за користування депозитом;
сума процентів, які належать виплаті;
форма зарахування коштів на депозитний рахунок (безготівкова — для юридичних і фізичних осіб, готівкою — для фізичних осіб);
форма повернення депозиту і процентів (для юридичних осіб — номер розрахункового (поточного) рахунку; для фізичної особи — номер рахунку або шляхом виплати готівки);
зобов’язання банку повернути суму, яка занесена на депозит;
підписи керівника і головного бухгалтера банку, вкладників.
Власник коштів замість відкриття депозитного рахунку може придбати ощадний (депозитний) сертифікат комерційного банку за умовами їх випуску.
Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про уклад коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу і процентів.
Сертифікати можуть бути випущені лише в національній валюті, іменні або на пред’явника і вивозу за межі України не підлягають.
Умови і строк випуску сертифікатів комерційний банк повинен зареєструвати у Державній комісії України по цінним паперам і фондовському ринку.
Бланки сертифікатів повинні містити обов’язкові реквізити:
назву “ощадний (депозитний) сертифікат”;
порядковий номер;
зазначення про причину надання сертифікату — внесення вкладу;
дату (прописом і цифрами);
зобов’язання банку повернути суму депозиту і процентів;
процентну ставку;
дату уплати;
рівень зниження процента у разі, коли депозит повертається вкладникові до обумовленого договором строку;
назву і адресу банку і вкладника;
підписи, печатку банку.
Сертифікати на пред’явника виготовляються лише поліграфічними підприємствами, які мають право виготовляти бланки цінних паперів.
Бланки іменних сертифікатів можуть виготовлятися банками самостійно.
Видача і погашення сертифікатів здійснюється одним комерційним банком, і для погашення приймаються лише оригінали сертифікатів.
Розрахунки за купівлею-продажем сертифікатів і виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюється лише в безготівковій формі, для фізичних — як готівкою, так і в безготівковій формі.
Ощадний сертифікат не може бути розрахунковим або платіжним засобом за продані товари або надані послуги, але сертифікат на пред’явника може бути предметом застави у разі надання кредитів комерційним банком.
Отже, сьогодні для юридичних і фізичних осіб привабливим вкладанням вільних коштів є депозит, який може бути оформлений ощадним сертифікатом, а також вільні кошти можна спрямувати на придбання облігацій внутрішньої державної позики.
За станом на 1 січня 2000 року майже 70 % ресурсі банків були сформовані за рахунок коштів підприємств і організацій, депозитів (вкладів).
Сукупність депозитних рахунків клієнтів, відкритих в установах банку, складають його депозитну базу. Як клієнти, які беруть участь у формування депозитної бази, можуть виступати: фізичні особи й об’єднання їх, юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, організації та установи незалежно від форм власності, бюджетні і позабюджетні фонди в особі Головного управління Державного казначейства. Депозитна база комерційного банку формується із значної кількості клієнтських рахунків, що свідчать про роздрібний характер депозитних послуг і вимагає докладання значних зусиль з боку банку до їх залучення. Тому банки повинні використовувати ефективні маркетингові прийоми та інструменти при формуванні своєї депозитної бази, спрямовані на максимізацію збуту, вдосконалення параметрів депозитних послуг, збільшення кількості клієнтів.
2.3.2 Організація розрахунково-касового обслуговування клієнтів
Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження відносно перерахування грошових коштів з рахунків.
Розрахунково-касове обслуговування — специфічний вид банківської послуги, який поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг.
З одного боку, залишки грошових засобів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видів залучених ресурсів, за які банк може виплачувати певний процент. Із цього погляду розрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги для вкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводяться банком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов’язані з одержанням банком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можна розглядати як комісійні послуги.
Взагалі, розрахунково-касове обслуговування включає наступні банківські операції:
— відкриття і ведення рахунків клієнтів;
— безготівкові розрахунки;
— готівкові грошові розрахунки (касові операції).
Розрахункові операції здійснюються комерційними банками України за принципами організації розрахунків:
правовий режим здійснення розрахунків і платежів;
проведення розрахунків за банківськими рахунками;
підтримання ліквідності за банківськими рахунками;
наявність акцепту платника на платіж;
терміновість платежів;
контроль всіх учасників за правильністю проведення розрахунків, дотримання встановлених положень про порядок їх проведення;
принцип майнової відповідальності учасників розрахунків.
Комерційні банки відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій, за вибором клієнта і за згодою банку, зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності.
Порядок проведення операцій на рахунках регулюється чинним законодавством України, нормативними актами НБУ та Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. № 527. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.
У разі відкриття (закриття) рахунків установа банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку.
Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) рахунків надсилається також до НБУ для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.
У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття наступного рахунку визначає один з рахунків як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що сплачується у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунку податковому органу.
Комерційні банки можуть відкривати наступні рахунки:
1) поточні (розрахункові) рахунки;
2) поточні рахунки з обмеженим колом операцій;
3) субрахунки;
4) бюджетні рахунки;
5) позичкові рахунки;
6) депозитні рахунки.
Поточні (розрахункові) рахунки відкриваються підприємствам, які здійснюють науково-дослідну, виробничу та іншу комерційну діяльність з метою отримання прибутку, мають самостійний баланс. За цими рахунками банк проводе такі операції: