Принцип окремого відображення активів та пасивів. За даним
принципом всі рахунки, на яких вони обліковуються, є активними
або пасивними, за винятком рахунків прибутків та збитків, пере
оцінки, а також клірингових, транзитних та технічних банківських
рахунків. Іншими словами, статті активів та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому вигляді, вони не повинні
сальдуватись у балансі.
Прийнятність вхідного балансу. Цей принцип означає, що за
лишки за рахунками на початок поточного звітного періоду мають
відповідати залишкам на кінець попереднього звітного періоду.
Власне, цей принцип означає реалізацію поділу безперервної діяльності банку на звітні періоди.
Принцип суттєвості. Даний принцип означає, що в обліку
мають бути відображені всі суттєві (важливі) події або господарські
операції. Водночас несуттєві події чи факти не повинні відображатися в обліку. Зауважимо, що визначення суттєвості може бути
суб'єктивним.
Принцип собівартості. Згідно з цим принципом активи й пасиви обліковуються за фактичними витратами на їх придбання або
виникнення. Активи та зобов'язання в іноземній валюті переоцінюються на звітну дату за офіційним курсом Національного банку
України, що діяв на останній робочий день звітного періоду.
Принцип відкритості. Відповідно до цього принципу фінансові звіти мають бути достатньо якісними і детальними, щоб уник
нути двозначності, достовірно відображати фінансовий стан установи та результати її діяльності за звітний період. Звітність має бути
чітко складеною, зрозумілою для користувачів та супроводжуватися
пояснювальною запискою.
Принцип консолідації. Згідно з цим принципом, якщо уста
нова має філіали, дочірні та спільні підприємства, вона повинна
складати зведену фінансову звітність у цілому по банку, в якій буде
відображена економічна ситуація загалом. Під час підготовки до
складання зведеної фінансової звітності необхідно: уніфікувати рахунки дочірніх та спільних підприємств; здійснити зведення статей
балансу; зменшити валюту балансу на залишки за взаємними розрахунками та вкладеннями.
Перевага змісту над формою. Цей принцип означає, що операції відображаються відповідно до їхньої економічної суті, а не
юридичної форми. Так, операції з обліку векселів, фінансовий лізинг відображені в плані рахунків банків відповідно до їхньої економічної суті, тобто як кредитні операції.
Облік, грунтуючись на зазначених принципах, має забезпечити одержання достовірної, якісної, своєчасної та доступної для розуміння інформації з метою прийняття її користувачами відповідних рішень.
3. Організація бухгалтерського обліку в банках
Бухгалтерський облік у банківській системі України організується Національним банком з урахуванням діючих у міжнародній практиці принципів та стандартів бухгалтерського обліку та чинного національного законодавства. Найбільш жорстко регулює Національний банк України фінансовий облік. Управлінський облік, як зазначалося, банки організують самостійно, залежно від особливостей діяльності, структури, потреб управління. Бухгалтерський облік у банках має грунтуватися на єдиних методологічних засадах. Методологія відображення в обліку окремих банківських операцій, використання визначених у межах чинного законодавства принципів, способів, прийомів та процедур ведення бухгалтерського обліку фіксуються у відповідному документі банку (наприклад у наказі), котрим визначається облікова політика банку. Зміни положень облікової політики та їхні причини викладаються окремо у пояснювальній записці до річного звіту банку.
Господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах здійснюються на підставі первинних документів, тобто письмових свідоцтв, що фіксують, підтверджують господарські операції та надають юридичної сили даним бухгалтерського обліку.
Первинні документи складаються у момент проведення кожної господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передавання їх для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність наведених у документах даних несуть особи, які склали і підписали ці документи. Банківські документи підписуються особисто, а у разі їх складання на обчислювальних машинах — у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію. У документах забороняються виправлення і підчищення.
Банківські документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких, залежно від виду документів, може визначатися законами України, нормативними документами Національного банку України, інших міністерств та відомств (у межах їхньої компетенції), а також самим банком. Залежно від характеру операції, технології оброблення даних до документів можуть включатися додаткові реквізити.
Інформація, що міститься у взятих до обліку первинних документах і необхідна для відображення у бухгалтерському обліку, нагромаджується та систематизується в облікових регістрах. Облікові регістри — носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді машинограм, ордерів, журналів, особових рахунків тощо — призначені для нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, взятих до обліку. Форми облікових регістрів рекомендуються Національним банком України або розробляються банками самостійно з дотриманням загальних методологічних засад. Банки, що складають облікові регістри на машинозчитувальних носіях, повинні забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді. На вимогу контрольних або судових органів та своїх клієнтів банк зобов'язаний зробити копії таких регістрів на паперовому носії.
Інформація про господарські операції банку за звітний період з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до фінансових (бухгалтерських) звітів.
З метою упорядкування руху та своєчасного відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку банки встановлюють графіки документообороту. Документооборот за банківськими операціями — послідовне переміщення розрахунково-грошових документів з часу їх виписування або надходження ззовні до закінчення операцій за робочий день і здавання в поточний архів. Графік документообороту встановлює чітко визначений рух (переміщення) документів між банком і клієнтами, між різними установами банків, кількість підрозділів банку та виконавців, через які проходить кожен первинний документ, визначає максимальний термін його перебування в підрозділі, терміни для відображення в обліку.
Документооборот залежить від специфіки виконання тих або інших банківських операцій, структури обліково-операційного апарату банку, автоматизації обліку тощо. Тому порядок проходження документів усередині банку визначається ним самостійно з урахуванням вимог, які встановлює Національний банк України до окремих операцій. При цьому мають дотримуватися основні правила документообороту:
кожний документ підлягає попередньому контролю;
документи за безготівковими розрахунками спочатку відображаються за дебетом рахунків платників, а лише потім — за кредитом рахунків одержувачів;
прибуткові касові документи відображаються в обліку після
прийняття грошей касою, а видаткові направляються в касу для
оплати тільки після відображення їх за рахунками бухгалтерського
обліку.
Графіки документообороту за різними операціями банку можуть набувати різної форми. Вони можуть оформлятися у вигляді схеми або переліку робіт зі створення, перевірки та оброблення документів, що виконуються кожним підрозділом банку, а також усіма виконавцями із зазначенням їхнього взаємозв'язку і термінів виконання робіт. Наголосимо, що однією з умов надання Національним банком України комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій є наявність у них відповідних внутрішніх документів, які регламентують здійснення комерційним банком діяльності, що згідно з чинним законодавством підлягає ліцензуванню.
Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності банки проводять інвентаризацію коштів, грошових зобов'язань та майна. Інвентаризація — це спосіб бухгалтерського обліку, що забезпечує відповідність облікових даних про наявність коштів, грошових зобов 'язань та майна їхній фактичній наявності. Залежно від повноти охоплення коштів (зобов'язань, майна) інвентаризації бувають повні й часткові. Повна інвентаризація охоплює всі кошти, грошові зобов'язання та майно установи банку, а часткова — лише один або кілька видів господарських об'єктів. Окремо можна виділити вибіркову інвентаризацію, однак за характером охоплення вона належить до часткової.
Кількість та вид інвентаризацій у звітному році, дати їх проведення, перелік майна, коштів та грошових зобов'язань, що підлягають інвентаризації під час кожної з них, визначаються банком, крім випадків, коли проведення інвентаризації згідно з чинним законодавством є обов'язковим.
Розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгалтерського обліку, встановленими під час інвентаризації, регулюються установою банку у такому порядку: