Гроші 2 (стр. 35 из 60)

—у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна в себе ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним.

8.Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов 'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:

— Кабінет Міністрів України;

— Національний банк України;

— Державна податкова адміністрація;

— Державний митний комітет;

— Міністерство зв'язку України.

У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю. Загальна схема елементної структури та призначення національної валютної системи наведена на рис.

Рис. Схема елементної структури та призначення національної валютної системи

У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць.

Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв‖язків. Її розвиток регулюється відповідними міждержавними угодами , втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно – фінансових та банківських установ і організацій. Складовими ланками світової валютної системи є:

- міждержавні засоби обігу і платежу;

- міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото,інші платіжні засоби

та ін.)

- механізм регулювання валютних паритетів і валютних курсів;

- система міжнародного кредитування;

- система міждержавних розрахунків та ін.

Регіональна міжнародна валютна система являє собою договірно правову форму організації валютних відносин між групою країн.

Найважливіші елементи такої системи:

- регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

- спеціальний режим валютних курсів;

- спільні валютні фонди та регіональні кредитно - розрахункові установи та ін.

3. Еволюція світової валютної системи

Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту. Юридичне вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р.

Її визначальними ознаками були:

-Функціонування золота як світових грошей;

-Фіксація золотого вмісту національних валют;

-їх безпосередня конвертованість в золото

-як наслідок – наявність фіксованих валютних курсів між національними валютами різних держав.

В період дії золотого стандарту, золото оберталось у вигляді карбованих монет не тільки на внутрішньому, але і на зовнішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної системи. Різниця полягала головне в тім, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалось на вагу.

Кріїни, що додержувались золотого стандарту,мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота й кількістю паперових грошей, що знаходились в обігу, а також вільну міграцію золота.

Система золотого стандарту була встановлена у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., проте широке поширення в світі вона набула в останній чверті XIX ст.: в Німеччині в 1871—1873 рр., Франції в 1878 р., Японії — 1897 р.

У Росії ця система остаточно сформувалася після грошової реформи 1895—1897 рр., яка дістала назву реформи графа Вітте, тогочасного міністра фінансів Росії. Сутність цієї грошової реформи полягала в тому, що паперові гроші (асигнації) прирівнювалися до певної кількості золота (1 рубль дорівнював 0,17424 золотника), а нові банкноти, які вводилися в обіг, могли вільно обмінюватися на зафіксовану в них кількість золота в банках Росії будь-яким російським підданим чи іноземним громадянином. Банкнотам відповідали металеві рублі — золоті десятки і п'ятірки, а відповідні їм паперові гроші доповнювались карбуванням дрібної срібної і мідної монети. Вітте та його міністерство надзвичайно пильно стежили за тим, щоб не було допущено надмірного випуску в обіг паперових грошей на шкоду карбуванню золотих монет. Всілякі відхилення від цього правила жорстоко переслідувались. Тому з 1887 до 1914 року ніхто не наважувався змінити це жорстке положення статуту Державного банку Росії, навіть цар.

У результаті цих заходів на початку Першої світової війни в Росії знаходилось в обігу паперових грошей на суму 1630 млн. руб., а золота в підвалах Держбанку та закордонних банків — на суму 1743 млн. руб., тобто зберігалось активне сальдо платіжного балансу.

До 1914 р. російський рубль входив у п'ятірку найміцні-ших валют світу (на той час, наприклад, 1 рубль дорівнював 0,47 німецької марки). Цікаво, що на початку XX ст. інших кардинально відмінних від реформи С.Ю. Вітте варіантів зміцнення грошової системи держави практично не існувало, про що яскраво свідчить досвід реформування грошової системи СРСР. Адже таку саму практично реформу, включно до карбування золотих, срібних і мідних монет, здійснив у 1922—1924 рр. тодішній наркомфін СРСР Г.Я. Сокольников, ввівши в обіг так званий золотий червінець (золоту десятку). Саме золотий вміст рубля дав змогу за короткий період (практично за два роки) повністю ліквідувати інфляцію, підвести надійну фінансову основу під нову економічну політику, а країні після розрухи громадянської війни вийти на світові ринки.

Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завершення наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 рр., тобто до початку Першої світової війни.

Існувало три форми золотого стандарту — золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.

При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільне необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.