На диференційних засадах здійснювався процес обміну грошових рахунків підприємств різних форм власності. Було застосовано дискримінаційну процедуру стосовно Недержавного сектора економіки. Якщо грошові кошти на рахунках державних підприємств було переоцінено у співвідношенні 1:1, то комерційних підприємств і колгоспів — Відповідно
5:4.
У Німеччині за життя одного покоління було проведено дві грошові реформи конфіскаційного типу. Це реформи 1924 і 1948 рр.
Про фактичний розпад грошової системи Німеччини в період 1-ї світової війни та повоєнні роки можна уявити з того, що купівельна спроможність марки внаслідок інфляції упала 1923 р. більш як в 1 трлн.разів порівняно з 1913 р. В обігу знаходилося 496 квінтильйонів марок, які практично нічого не були варті. Йдеться про фактичну нуліфікацію грошового обігу. Зміст реформи 1924 р. зводився до обміну нової німецької рейхсмарки на старі у співвідношенні 1 до 1 трлн. Водночас завдяки отриманню іноземних позичок було впроваджено систему золотого та інвалютного забезпечення (у розмірі 40 %) нової емісії, що' зумовило необхідну стабілізацію грошового обігу.
Однією з найрадикальніших за змістом грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948 р. Тоді криза в економіці охопила всі ланки виробництва. Але найсильніше вона вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Ініціатором проведення реформи виступила американська військова адміністрація, яка залучила до її підготовки німецьких експертів, серед яких був і відомий фахівець Л.Ерхард.
Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. В перший день реформи — в неділю, 20 червня, всі громадяни, що проживали на території, яка 1949 р. ввійшла до складу Західної Німеччини незалежно від їх становища в суспільстві, одержали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші—німецькі марки. В серпні за цим же курсом було здійснено обмін ще 20 марок. За таким же принципом було переоцінено й банківські рахунки: 70 % їх суми було анульовано, 20 % переведено на строкові (на 20 років) сертифікати, 10 % перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5 % грошових рахунків і готівки, що знаходилась на руках населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.
Ефект реформи був надзвичайно високим. Отримавши повноцінну грошову одиницю, економіка зразу ж почала працювати. Якщо на початку 1948 р. промислове виробництво в західних зонах складало лише 53 % від рівня 1936 р., то вже у 2-й половині того ж року ця цифра сягнула 73 %, а в листопаді 1949 р.— 100 %. Та головне — стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відтворення і розвитку.
За часовим лагом здійснення обмінних операцій теорія і практика розмежовують одномоментні грошові реформи (строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7—10 днів) і грошові реформи паралельного типу. Перші називають іще «шоковими» реформами.
Названий тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури. Названі вище реформи конфіскаційного типу передбачали здійснення обмінних операцій протягом всього декількох днів. Це були одномоментні реформи, або реформи «шокового» типу.
Реформи паралельного, або, як їх ще називають, консервативного типу є реформи, коли нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово.
В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці — стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.
Виникають два запитання: перше — як здійснюється розмежування сфер застосування нових і старих грошей? У цій справі можливі декілька варіантів. Нову грошову одиницю можна попередньо запровадити лише в безготівковий обіг. Існує можливість розмежування і сфери готівкового обігу — гроші, що вводяться, можна використати для обслуговування обігу спеціально визначеної, найчастіше дефіцитної, групи товарів споживчого ринку (скажімо, продовольства).
Друге запитання стосується способу взаємодії старої та нової грошових одиниць. Співвідношення між ними може бути: а) фіксованим; б) визначатися ринковим («плаваючим») курсом; в) бути змішаним. Упродовж періоду паралельного обігу залежно від тактичних завдань може використовуватись або перша, або друга модель співвідношень нових і старих грошей.
Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза завчасного знецінення «падаючої» валюти (грошової одиниці, що витісняється), сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій, корупції. Водночас система паралельного обігу має і явні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дозволяє не вдаватися до заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.
Світова історія грошових відносин дає досить багато прикладів використання механізму паралельного обігу в процесі проведення грошових реформ. Розглядаючи це питання, слід розмежовувати поняття «подвійний грошовий обіг», що здійснюється на стабільних засадах (обіг золотих і срібних монет, 'золотих і паперових грошей), і поняття «паралельний обіг» як одну з форм запровадження нових грошей.
В 1958—60 рр. у Франції була проведена деномінаційна реформа франка у співвідношенні 100:1. Протягом цього періоду в обігу знаходилися новий, або «важкий», франк із вмістом 0,18 грама золота і старий — із вмістом 0,0018 грама золота. В 1960 р. старий франк було вилучено з обігу.
Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну платню та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар).
Прикладом грошової реформи паралельного типу може служити мексиканська реформа 1993 р. З 1 січня 1993 р. в цій країні було запроваджено в обіг нове песо, що дорівнювало 1000 старих песо. При цьому стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом протягом усього 1993 р. Характерним є й те, що про наступну реформу населення Мексики попередили майже за рік до її проведення. До того ж у липні 1992 р., тобто за півроку, було оприлюднено декрет, де детально визначалися цілі, порядок і строки проведення реформи. Такий підхід щодо завчасного оповіщення населення у проведенні реформи паралельного типу є типовим.
Своєрідною формою подвійного обігу було використання в Китаї, починаючи з квітня 1980 р., протягом більш як 10 років, «золотого» юаня — паралельної зі звичайним юанем грошової одиниці, що обслуговувала нерезидентів і представляла В обігу конвертовану валюту. Із зміцненням купівельної спроможності та запровадженням конвертованості базової грошової одиниці — звичайного юаня необхідність у використанні системи подвійного обігу відпала.
Грошові реформи в широкому розумінні цього поняття відрізняються від розглянутих вище реформ тим, що вони передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин.
Реформи такого змісту були типовими при здійсненні в окремих країнах переходу від біметалевого до золотого стандарту і далі до золотодевізного та паперово-грошового обігу. В процесі таких переходів здійснювалася структурна перебудова як усієї системи грошових відносин, так і кожної її структурної ланки. Перехід від грошей адміністративнокомандної економіки, яка за своїми визначальними ознаками була лише формально монетарною, до грошей ринкової економіки також передбачає проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття.
У зв'язку з масштабністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень грошові реформи в широкому розумінні є тривалими в часовому вимірі. Їх проведення обіймає, як правило, декілька років.
Прикладом такої реформи є грошова реформа Росії 1895—97 рр., автором якої був фінансист і державний діяч граф С.Ю.Вітте. Від початку Кримської війни в Росії використовувалася вкрай неефективна система обігу не розмінюваних на золото паперових грошей. Звідси головною метою реформи була перебудова грошової системи на принципах золотого монетаризму. Підготування впродовж майже 10 років до такої перебудови було пов'язане не лише з запровадженням відповідних інституційних змін, а й з нагромадженням необхідного золотого запасу, подоланням бюджетного та платіжного дефіциту і т.ін.
Початком реформи стало впровадження 1895 р. в обіг золотого рубля, що обмінювався на дійсні паперові купюри за таким курсом: 1 золотий рубель до 1,5 кредитного (паперового) рубля. В 1896 і 1897 рр. номінальна вартість золотого рубля двічі переоцінювалася. Як наслідок, в обігу утвердився новий золотий рубель, що прирівнювався до 17,424 грама чистого золота. Всі банкноти, що знаходилися в обігу, стали розмінними на золото. Їх емісія на 92 % забезпечувалася золотим запасом, який на кінець 1897 р. оцінювався у 1247 млн.рублів.
Нова конвертована в золото грошова одиниця Росії відразу отримала надзвичайно високу довіру в світі. Вона стала базою поважного прискорення капіталізації всієї системи економічного розвитку країни. Як писав у своїх спогадах граф С.Ю.Вітте, внаслідок реформи в Росії сформувався єдиний, відкритий, вільний, конкурентний, еквівалентний, дефляційний ринок. Завдяки авторитетові нової грошової одиниці Росія швидко увійшла до групи передових в економічному відношенні країн світу.
У світовій економічній літературі класичною за змістом та економічними наслідками визначається реформа в Росії 1922—24 рр. Зазначена реформа відновила систему золотодевізного (паперового) стандарту, яку було, починаючи від 1913 р., повністю зруйновано. Коли йдеться про неп, який являв чи не найяскравішу сторінку в економічній історії колишнього СРСР, то необхідно мати на увазі, що його підмурівком і визначною ланкою була грошова реформа 1922—24 рр.