Фінансове право України (стр. 12 из 44)

4) припиняти фінансування з державного бюджету підприємств,
установ і організацій у разі виявлення фактів порушень
установленого порядку виконання державного бюджету з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств;

5) безспірно вилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;

6) призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних коштів, а також неподання кошторисів та звітності про надходження і використання зазначених коштів.

Державна митна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.

Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

Державна митна служба України (Держмитслужба України) є
центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи.Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України. Держмитслужба України здійснює свої повноваження
безпосередньо та через регіональні митниці, митниці,
спеціалізовані митні управління та організації. Держмитслужба України в межах своїх повноважень на основі
та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і
контролює їх виконання.Держмитслужба України в разі потреби видає разом з іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.Нормативно-правові акти Держмитслужби України підлягають
реєстрації в установленому законодавством порядку.Рішення Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами. Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України. Голова має перших заступників, у тому числі першого
заступника у зв'язках з Верховною Радою України, і заступників,
яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України і
припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України. Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України,
розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь
відповідальності заступників Голови та керівників структурних
підрозділів Держмитслужби України. Основними завданнями Держмитслужби України є: · забезпечення реалізації державної політики у сфері митної
справи;· захист економічних інтересів України;· контроль за додержанням законодавства України про митну
справу;· використання засобів митно-тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;· удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та
інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;· здійснення разом з Національним банком України комплексного
контролю за валютними операціями;· здійснення разом з іншими уповноваженими центральними
органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів
споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;· боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;· розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.4. Держмитслужба України відповідно до покладених на неї
завдань:1) організовує та контролює діяльність митних органів;2) забезпечує своєчасне і повне внесення до державного
бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів),
справляння яких згідно із законодавством покладено на митні
органи;3) вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи,
спрямовані на недопущення незаконного вивезення за кордон
цінностей, що становлять культурне або історичне надбання
українського народу;4) розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими
органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді,
порушенню митних правил та їх припинення;5) організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та
здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил6) здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України.

Аудитори та аудиторські фірми як суб’єкти здійснення фінансового контролю

Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти
і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання
на його проведення.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів,
а також у випадках, передбачених чинним законодавством
(обов'язковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість
товару (продукції, послуг).

Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений
підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Висновок аудитора може бути:

· безумовно позитивним,

· умовно позитивним (з застереженнями),

· негативним.

Аудитор може також відмовитися від видання висновку. При цьому він викладає свою думку в звіті іншої форми. В трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на
думку аудитора, дотримані такі умови:

- аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні
для проведення аудиту;

- надана інформація є достатньою для відображення реального
стану суб'єкта перевірки;

- є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду
достовірності та повноти змісту інформації;

- фінансову документацію складено згідно з прийнятою
суб'єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка
відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

- звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які
не містять протиріч;

- форма звітності відповідає затвердженій у встановленому
порядку.

Безумовно позитивний висновок має містити однозначне і чітко
висловлене схвалення аудитором стану обліку та звітності суб'єкта
перевірки.

Безумовно позитивний висновок складають з використанням
формулювань: "відповідає вимогам", "належно", "дає достовірне і
дійсне уявлення", "достовірно відображає", "відповідає".

Якщо під час перевірки у аудитора виникли сумніви щодо
правильності тих чи інших застосованих суб'єктом перевірки рішень,
але йому було надано аргументоване і переконливе обґрунтування їх,
то у висновку аудитор не зобов'язаний згадувати ці рішення,
оскільки вони не змінюють безумовності позитивного висновку.

Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок за
таких обставин:

- невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);

- незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової документації).

Причини незгоди:

- неприйнятність системи або способів обліку;

- розходження у судженнях щодо відповідності фактів або сум
фінансової звітності даним обліку;

- незгода з повнотою та способом відображення фактів у обліку
та звітності;

- невідповідність здійснення або оформлення операцій законодавству та іншим вимогам.

Будь-яка невпевненість чи незгода є підставою для відмови
від видання безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду
висновку аудитора залежить від ступеня невпевненості чи незгоди
(фундаментальна або нефундаментальна).

Невпевненість чи незгода є фундаментальними, якщо вплив
факторів, які зумовили їх, на фінансову інформацію настільки
значний, що може суттєво перекручувати дійсний стан справ у
підприємстві, що перевіряється, в цілому або в основному. Слід
також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей і незгод.

Наявність нефундаментальних невпевненості та незгоди є
підставою для формулювання умовно позитивного висновку (з
застереженнями), а фундаментальної незгоди - для видання
негативного висновку.

Наявність фундаментальної невпевненості є підставою для
відмови від видання висновку.

У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, що
відрізняється від безумовно позитивного, він повинен викласти усі
суттєві причини своїх міркувань (невпевненості та незгоди). Ця
інформація має бути стисло подана в окремому розділі висновку,
який передує формулюванню висновку або відмові від його видання.
Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених
моментів у іншій документації, що надається клієнту.

Проведення аудиту є обов'язковим для: