Контрольні питання до теми
1. У чому полягає економічний зміст податків?
2. Чим є податок з філософської точки зору?
3. Що таке система оподаткування?
4. . В чому полягає принцип вигоди та адміністративної зручності?
5. З яким принципом побудови системи оподаткування пов 'язані горизонтальні та вертикальні рівності?
6. Що означає принцип визначальної бази?
7. Що є базою методології оподаткування?
8. Назвіть напрями розвитку податкової бази.
РОЗДІЛ 2 ІСТОРІЯ ОПОДАТКУВАННЯ
З виникненням найпростішої державної моделі з'явилася система оподаткування. Багато пройшло часу, поки способи й види справляння податків вдосконалилися настільки, що зробили їх одним з основних джерел доходу держави. Податкова система є найстародавнішою фінансово-економічною системою людства. Витоки оподаткування дехто вбачає в стародавніх поганських жертвопринесеннях, що практикувалася як майже добровільна данина вищим силам.
З давніх часів існував контроль за наповненням казни у будь-якій державі. В період натурального господарства в якості податків на користь керівника або ватажка в натуральному вигляді збиралась частина здобичі. Першими джерелами податків були оподатковувані базові цінності: земля, худоба, раби. Самі податки були «прямими», справлялися безпосередньо з громадян, які одержували прибуток від майна. Вагомим джерелом первісних податкових надходжень був податок з переможених. Його можна віднести до «державного підприємництва», — якщо розглядати завоювання як проект зі своїми витратами (військо) і доходом (одноразовий податок на завойовані землі та постійна данина з переможених). Податки існують в людському суспільстві понад тисячу років. Для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки — це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де високі податки, не може бути мови про свободу, людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цивілізацій.
Водночас запровадження податків мало надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку людського суспільства. їх порівнюють з винаходом колеса або парової машини.
Історія розвитку людського суспільства свідчить, що в різні періоди вводились різноманітні податки: на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину, дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори і відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу і птаху, бджоли, подушні податки на нежонатих, податки на бороду, вікна, двері тощо.
Становлення та розвиток податків відбувалося у три етапи: І етап — стародавній світ і початок середніх віків; II етап — XVI -XVIII ст.; Ill етап — XIX - XX ст.
Із зародженням державного устрою, перший період його існування оподаткування здійснювалося у вигляді пожертв за стабільно визначеною ставкою в розмірі 10 % від усіх доходів. Звідси і термін «десятина».
/ етап. Початковою формою оподаткування за перших спроб утворення державної організації вважають жертвоприношення, які були законом та класифікувалися як виплати та збори. Відсоткова ставка збору за цих умов була досить чітко визначена. В П'ятикнижжі Мойсея засвідчено, що «... і кожна десятина на землі із сім'я землі та із плодів дерева належить Господу».
По мірі розвитку державності виникла «світська» десятина, що мобілізувалась на користь впливових князів поряд з церковною десятиною. Подібна практика існувала в різних країнах впродовж багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до Середньовічної Європи.
Фінансовий світогляд східних держав базувався, як правило, на релігійних уявленнях. Фараон в Єгипті уособлював Бога на землі. Йому належала третина всієї землі. Решта землі розподілялася рівними частками між жрецями та землеробами. В той час різноманітні виплати (в тому числі і плата за землю) сплачувалися хлібом, рибою, худобою. Крім того, до державних доходів належала данина з народу. В основі оподаткування Єгипту була загальна примусова влада.
В Афінах джерелами державних доходів були: казенні промисли, доходи від рабської праці, добровільні пожертвування. Для забезпечення правильності сплати зборів заохочувався донос та примусовий обмін майна вищого класу на майно, невірно задеклароване до нижчого розряду.
Але самим характерним прикладом оподаткування того часу можна вважати устрій податкової системи - Древнього Риму Управління державним господарством Риму
зосереджувалося в
Сенаті. Всі гроші та коштовності зберігалися в тріумвіраті і жодна виплата не могла бути проведена інакше як за сенатським декретом.
Витрати з управління містом і державою були мінімальними, оскільки обрані магістрати виконували свої обов'язки безплатно, іноді вкладаючи власні кошти. Головною статтею витрат було будівництво громадських будівель. Як правило, ці витрати перекривалися за рахунок здачі в оренду громадських земель. В мирний час громадяни грошових зборів не платили, але ситуація змінювалась під час війни.
У Древньому Римі були закладені основи декларації про доходи. Наприклад, всі громадяни, залежно від розміру майна, поділялися на декілька класів, ті хто мав менше, ніж 1,5 тисячі ас, звільнялися від сплати податків та воєнної служби.
У IV - III століттях до н.е. Римська держава стала розростатися завдяки завоюванню нових держав-колоній. Внаслідок цього податкова системи розділилась на дві підсистеми — громадянську та провінційну. Ця подія стала прототипом створення сучасних місцевих податків.
Усі податкові документи зберігалися в фінансовому органі та служили базою для наступних переписів майнового стану (цензів). Чиновник, що контролював проведення цензу лав повноваження зменшити суму податку в тих випадках, ко їй в силу об'єктивних причин знижувалась продуктивність господарства (наприклад, якщо частина виноградних лоз гинула чи ушкоджувалися маслини, то вони в ценз не включалися). Такі дії з боку держави можуть класифікуватися як пільгове оподаткування.
Головним джерелом доходів у римських провінціях був поземельний податок. В середньому його ставка складала одну десятину доходів із земельної ділянки, хоча застосовувалися і особливі форми оподаткування, наприклад, податок на кількість фруктових дерев.
Обкладалася податком і інша власність: нерухомість, живий інвентар (велика рогата худоба, раби), цінності. Крім того, кожний мешканець провінції повинен був сплачувати єдиний для всіх подушний податок.
Разом з прямими податками в Римі існувала система непрямих податків, зокрема — податок з обороту (ставка 1 %); особливий податок з обороту при торгівлі рабами (ставка 4 %); податок на звільнення рабів (ставка 5 % від їх вартості); транзитне мито з товарів, що перевозилися через Римську державу; мито.
Багато господарських традицій Римської імперії перейшли у Візантію. У ранньовізантійську епоху до VII ст. включно існувало більше 20 видів прямих податків. Серед них: поземельний податок, подушний податок, податок з рекрутів, сплативши який здобували можливість звільнення від військової повинності, мито на продаж товарів (ставка 10 - 12,5 %), мито на видачу державних активів, тощо. Якщо будівля перевищувала встановлені розміри, то справлявся штраф, який отримав назву « податок за повітря». Особливі податки сплачували сенатори, а також чиновники та військові, що отримали підвищення посади.
Широко застосовувалися у Візантії надзвичайні податки: податок на будівництво флоту, утримання військового контингенту тощо.
Слід відмітити, що надто велика кількість податків не сприяла процвітанню Візантійської імперії. Навпаки, надмірний податковий тиск став причиною скорочення податкової бази, що призвело до подальших фінансових криз.
Пізніше таку ж частку брали собі і релігійні організації (церкви, храми та інші установи). Кошти, які збирались, в подальшому витрачались на утримання армії, будівництво храмів, різних фортифікаційних споруд, шляхів, пожертвування грошей біднякам, проведення свят та на інші громадські потреби.
Кожна з розвинутих на той час держава мала свій індивідуальний підхід щодо оподаткування. Зокрема у стародавньому Єгипті основним доходом скарбниці була плата за користування землею, що належала фараонові.
У країнах південної Європи сплачувались «податі». Для цього все майно та скарб платника оцінювались і виокремлювалась та її частка, яка підпадала під оподаткування.
У стародавній Греції найбільшого поширення набув податок на прибуток. В той же час вільні громадяни міст цей податок не сплачували, віддаючи перевагу щедрим добровільним пожертвуванням. Для інших громадян цієї країни ставка цього податку становила від 10 до 20 відсотків. Проте, якщо держава опинялась перед необхідністю великих витрат (війна або велике будівництво), народні збори запроваджували обов'язкове оподаткування податком на прибуток всіх громадян.
В Італії при справлянні податків існував особливий механізм — найбільший тягар оподаткування припадав на вибраних магістрантів, які не лише виконували державні обов'язки безплатно, але й вносили на громадські потреби власні кошти, вважаючи це почесною справою. Натомість у мирний час громадяни взагалі не сплачували податки. В основі цієї податкової системи було майнове та подушне обкладання, що дає підстави стверджувати про виникнення подушного податку.
Державний устрій і податкова система Римської імперії стала позитивним і повчальним прикладом для інших народів. Такі поняття, як «ценз», «акциз», «фіскал», «відкупник» сформувалися ще за часів розвитку Римської імперії. До того часу, поки Рим залишався містомдержавою, його податкова система не була складною. У мирний час податки взагалі не справлялися, а витрати покривалися шляхом здачі в оренду громадських земель. Державний апарат фактично утримував себе сам. Натомість у часи військових дій, які практично тривали постійно громадяни Риму оподатковувалися відповідно до їх статку. Раз у п'ять років вони подавали обраним чиновникам-цензорам звіти про свій майновий і родинний стан. Ці документи цілком можна розглядати як найпростіші зразки сучасних податкових декларацій. У стародавньому Римі податки в основному справлялись в натуральній формі. До них відносились податки: • поземельний;