ОСОБЛИВОСТІ ТЕКТОНІЧНОЇ БУДОВИ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
ПЛАН
ВСТУП
1. ТЕКТОНІКА ЯК НАУКА. ТЕКТОНІКА ПЛИТ
2. ТЕКТОНІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ
2.1 Характеристика тектонічних структур України
2.2 Форми залягання гірських порід на території України
2.3 Рельєф території України як наслідок тектонічних рухів
3. КОРИСНІ КОПАЛИНИ УКРАЇНИ ТА ЇХ РОДОВИЩА
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Тектоніка – одна із фундаментальних природничих наук. Сформована спільними зусиллями геологів та географів трохи більше 100 років тому, вона не тільки досліджує рельєф земної поверхні, що сприяє вирішенню низки наукових та прикладних завдань, але й намагається вирішувати чимало проблем, пов’язаних із функціонуванням довкілля у цілому.
Поверхня планети, вірніше її рельєф, який зобов’язаний своїм виникненням та існуванням постійній взаємодії ендогенних (тектонічним рухам, магматизму, складу та властивостям гірських порід) та екзогенних (змінюваним властивостям атмосфери та гідросфери, що залежать від надходженням сонячного тепла і породжують перебіг рельєфоутворюючих процесів) чинників, своїм самим життям концентрує, розподіляє, диференціює, словом, визначає шляхи міграції речовини, енергії та інформації, якими повсякчас обмінюються численні складники довкілля, у тому числі – людина зі своїми наслідками господарської діяльності. Крім впливу на зазначені категорії матерії (речовину, енергію та інформацію), рельєф Землі сам зазнає постійних змін у результаті функціонування як усього довкілля, так і окремих його складників. Тому він безперервно перетворюється завдяки процесам формування рельєфу, які також є важливим об’єктом дослідження тектоніки.
Важливим є і практичне значення вивчення рельєфу. Розшуки корисних копалин, проектування, будівництво та експлуатація інженерних споруд, проведення різних видів господарської діяльності Таким чином викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є тектонічна будова території України.
Предметом дослідження – структура й рухи земної кори і підкорових мас.
Метою курсової роботи є дослідження особливостей тектонічної будови, рельєфу сформованого тектонічними рухами та корисних копалин тектонічної структури України.
Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:
· дослідити поняття тектоніки та тектонічної будови;
· визначити особливості тектонічної будови;
· оцінити поклади корисних копалин України.
Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.
1. ТЕКТОНІКА ЯК НАУКА. ТЕКТОНІКА ПЛИТ
Тектоніка - розділ геології, наука про будову, рухах, деформаціях і розвитку земної кори (літосфери) у зв'язку з розвитком Землі в цілому. Основні завдання, що стоять перед тектонікою, визначили її основні підрозділи. Структурна геологія, або морфологічна тектоніка, займається виділенням в земній корі характерних видів порушеного залягання гірських порід - структурних форм малого та середнього (до десятків кілометрів у поперечнику) розміру; їх описом і класифікацією; більш крупними формами займається загальна геотектоніка. Предмет регіональної геотектоніки - характеристика сучасного будови земної кори, тобто розподілу в просторі структурних форм різного типу, в межах окремих регіонів, континентів і океанів в цілому і перехідних між ними зон. Історична геотектоніка досліджує послідовну історію формування сучасної структури земної кори, основні етапи її розвитку, структурний план і режим рухів цих етапів. Генетична, або загальна, геотектоніка вивчає походження основних типів структурних форм континентів і океанів, а також фактори, що визначають руху, деформації та загальний розвиток структури земної кори. Ці проблеми вирішуються також за участю тектонофізіки, що досліджує фізичні умови тектонічних деформацій, та експериментальної тектоніки, що займається фізичним моделюванням. Предмет прикладної тектоніки - встановлення зв'язку розміщення різних типів корисних копалин з певними типами структурних форм і з певним характером їх розвитку. До тектоніці примикає сейсмотектоніки, що вивчає тектонічні умови виникнення землетрусів, а сама тектоніка розвивається в тісному зв'язку з новою наукою - геодинамікою. Деякі вчені (Ю. А. Косигін і ін.) виділяють ще глибинну тектоніку - науку про структуру земних надр, недоступних буріння.
Основні методи тектоніки: структурний аналіз - розгляд співвідношення різних структурних форм у просторі для з'ясування послідовності і умов (поле напруг) їх формування; порівняльний метод - порівняння морфології та історії різних типів структурних форм з метою отримання їх загальної характеристики; аналіз сучасних рухів земної кори на основі застосування геодезичних, в т.ч. космо-геодезичних, а також геоморфологічних та інших методів; палеотектоніческіх аналіз - відновлення історії рухів і деформацій земної кори, розташування і форми елементів її будови в минулі геологічні епохи; аналіз сучасних і стародавніх полів напружень (тектодінаміческій аналіз), що зумовили руху, деформації і дислокації земної кори. Досить істотне значення для тектоніки придбали геофізичні методи, особливо сейсмічні, що дають найбільш цінну інформацію про глибинний будову земної кори і підстилаючої її мантії, петрохіміческая і геохімічні методи, що виявляють зв'язок магматизму і тектоніки. Все ширше впроваджуються математичні методи (математична статистика, моделювання та ін.) і системний аналіз.
Основи тектоніки були закладені в 17 ст. датським ученим Н. Стено (Стенон), що працював в Тоскані. У 18 ст. М. В. Ломоносов і шотландський вчений Дж. Геттон створили першу наукову гіпотезу розвитку структури земної кори - гіпотезу підняття, більш детально розроблену на початку 19 століття в Німеччині А. Гумбольдтом і Л. Бухом. У 19 ст. разом з прогресом геологічного картування вироблялася структурно-геологічна термінологія, перше зведення по якій була опублікована в 1888 швейцарським геологом А. Гейм і французьким Е. де Маржері. У середині 19 століття гіпотезу підняття змінила гіпотеза контракції, що ґрунтувалася на стисненні земної кори під впливом скорочення обсягу остигаючого земної кулі (французький геолог Е. де Бомон). У 50-80-і рр.. американськими геологами Дж. Холом (1859), Дж. Дена (1873) і французьким геологом М. Бертраном (1887) було покладено початок вчення про геосинкліналях. Це вчення відіграло велику роль у розвитку тектоніки і було надалі розвинене західноєвропейськими та радянськими вченими. Воно було доповнено вченням про стабільні ділянках континентальної кори - платформах, створеним в Росії М. О. Головкінського, А. П. Карпінським і А. П. Павловим і суттєво розширеним за радянських часів А. Д. Архангельським, Н. С. Шатським, А. Л. Яншин, А. А. Богдановим, М. В. Муратовим. Ці два вчення склали основний стрижень загального уявлення про еволюцію структури земної кори - від геосинкліналей до орогену і далі до платформ. Надалі, починаючи з 40-х рр.. 20 в., Було з'ясовано, що платформи, в процесі тектонічної активізації можуть знову перетворюватися на гірські споруди - вторинні орогі (В. А. Обручов, С. С. Шульц, М. І. Ніколаєв). Ще на початку 20 століття, у зв'язку з відкриттям радіоактивності і відмовою астрономів від космогонічної гіпотези Канта-Лапласа, виявилася неспроможність фізичних і астрономічних основ гіпотези контракції і було висунуто кілька нових гіпотез, в т.ч. гіпотеза дрейфу материків (1912) німецького геофізика А. Вегенера (російським вченим Є. В. Бихановим в 1877, англійською - О. Фішером в 1887 і американським - Ф. Тейлором у 1910), визнавала великі горизонтальні переміщення континентальних брил за своїм субстрату і зв'язувала з цим новоутворення океанських западин в середині мезозою. Певну роль у розвитку тектоніки зіграли пульсаційної гіпотеза У. Х. Бачера (Бухер) - М. А. Усова - В. А. Обручева (1940), визнавала поперемінне стиснення і розширення Землі, і гіпотеза розширюється Землі німецького вченого О. Хільгенберга (1933 ) - угорського Л. Едьеда - австралійського У. Кері, подібно гіпотезою А. Вегенера визнавала походження океанів, але пояснювала це явище загальним розширенням Землі, а не силами, пов'язаними з її обертанням. У 30-50-і роки 20 століття найбільше визнання отримали подання, за яким провідну роль у розвитку земної кори відіграють вертикальні рухи, підняття і опускання, викликані піднесенням з підкорових глибин більш легкого і розігрітого матеріалу - продуктів диференціації мантії (В. В. Білоусов , голландський вчений Р. ван Беммелен). Нові відкриття в галузі геофізики, а також геології океанів змусили більшість учених відмовитися від цих гіпотез і призвели до формулювання концепції, відродили ідеї А. Вегенера і що перетворила їх у більш суворо і повно розроблену концепцію тектоніки плит. Її істотним доповненням служить концепція тектонічної розшарування літосфери, найбільш повно розроблена в СРСР в кінці 70-х - 80-х рр.. (А. В. Пейве, Ю. М. Пущаровскій). Розвиток цих двох концепцій відбувається у зв'язку з швидким накопиченням нових даних за будовою континентів і океанів, глибинних оболонок Землі, ранніх стадій її розвитку та порівняльного матеріалу з інших планет Сонячної системи.
Тектонічні дослідження в СРСР ведуться в Геологічному інституті, Інституті океанології та Інституті фізики Землі Академії Наук СРСР, в Інституті тектоніки і геофізики Далекосхідного відділення Академії Наук СРСР, в геологічних інститутах різних відділень Академії Наук СРСР і Академії Наук союзних республік, університетах, науково-дослідних інститутах Міністерства геології СРСР (ВСЕГЄЇ тощо) і ін Всі вони координуються Міжвідомчою тектонічним комітетом, котрий подає з 1965 журнал "Геотектоніка".
Міжнародні роботи в області тектоніки ведуться Комісією щодо структурної геології і Підкомісією з Міжнародної тектонічної карти світу (див. Тектонічні карти). Питання тектоніки обговорюються на сесіях Міжнародного геологічного конгресу.