Із покривним зледенінням пов'язують також походження окремих еолових (вітрових) відкладів. Припускають, що з поверхні льодовика, який мав кілька сотен метрів товщини, на сусідні території дули сильні вітри. Вони піднімали піски й суглинки та розвіювали їх на великих територіях. Згодом там нагромаджувалися потужні товщі пилуватої породи жовтуватого кольору – леси. Вони вкривають майже 70 % території України і є основою сучасного ґрунту, що відзначається великою родючістю (насамперед, чорноземів).
Алювіальні відклади (піски, супіски, суглинки, глини, гравій, галечник) формуються постійними водними потоками (річками). Ними складені заплави і тераси річок.
Залягання гірських порід (геологічні), форми і просторове положення гірських порід в земній корі. Осадові і метаморфічні гірські породи залягають зазвичай у вигляді шарів або пластів, обмежених приблизно паралельними поверхнями. Осадові породи при непорушеному первинному їх заляганні розташовуються майже горизонтально, рідше вони мають первинний нахил в один бік або вигини, обумовлені рельєфом тієї поверхні, на якій відкладалися. Порушення первинного З. р. п. або їх дислокації викликаються двома причинами: ендогенними, до яких відносяться тектонічним рухи, і екзогенними, як, наприклад, діяльність поверхневих і особливо ґрунтових вод, що викликають зсуви, обвали, розчинення порід і ін.
За умовами накопичення осадових гірських порід виділяють 3 види З. р. п.: трансгресивне залягання, регресивне залягання і міграційне залягання .
По характеру порушень розрізняють 3 головних групи З. р. п.: складчасті, (без розриву сплошності пластів), розривні, або диз'юнктивні (з розривом), і форми порушення, пов'язані з впровадженням (проривом) магматичних мас або високо пластичних порід (солі, гіпс) в товщі гірських порід, що раніше утворилися.
Серед складчастих форм порушеного З. р. п. виділяються: однобічний нахил пластів під різними кутами (моноклінальне залягання), вигини пластів з утворенням складок найрізноманітніших розмірів і форм (антиклінальні, синклінальні, прямі, косі, перевернені і ін.). Серед розривних порушень виділяються крутопадаючі порушення, що викликають розрив сплошності пластів з рухом прилеглих блоків порід у вертикальному, горизонтальному або похилому напрямах (скидання, взброси, зрушення, раздвіги, надвіги). Крупні, пологонаклоненниє або горизонтальні розриви із зсувом на десятки км. носять назву покривів або шарьяжей . До прориваючих форм З. р. п. в осадових товщах відносяться діапірові складки (складки «з протикаючим пластичним ядром») і складки, що виникають при впровадженні магматичних розплавів. За наявності різновікових комплексів шарів розрізняють 2 основних типа З. р. п.: приголосне залягання і незгодне залягання . Ці терміни використовуються для визначення стратиграфічних і структурних взаємин. Стратиграфічне приголосне залягання характеризує безперервність накопичення порід; при стратиграфічній незгоді в осадових, вулканогенних і метаморфічних товщах випадають окремі стратиграфічні підрозділи. При структурному приголосному заляганні комплекси порід різного віку залягають один на одному паралельно і комплекс верхніх шарів повторює форми залягання ніжніх. При структурному незгодному заляганні нижній і верхній комплекси залягають різно причому підстава верхнього комплексу перекриває різні шари нижнього комплексу, крутіші кути нахилу, що зазвичай мають. Розміщення шарів на криво зрізаною ерозійними процесами поверхні більш древньої товщі називається притуленим заляганням або приляганням, а заповнення западин в древньому комплексі порід молодшими шарами, відкладеними морем, що швидко настає, — інгрессивним заляганням.
Магматичні гірські породи мають всілякі форми залягання. Лави, що вилилися на поверхню землі, застигають у вигляді потоків і покривів (ефузивні гірські породи); при застиганні магми на невеликій глибині від поверхні землі утворюються штоки, жили, дайки, плітообразниє пологі тіла (силли), лаколіти (екструзівниє і гипабісальниє гірські породи). При охолодженні магми на значних глибинах (більше 1,5—2 км. ) утворюються штоки і батоліти (інтрузивні гірські породи). Положення в просторі окремих шарів і комплексів визначається виміром т.з. елементів залягання гірських порід: напрями того, що випрало, напрями падіння (див. Випрало і падіння шарів ) і кута падіння. Ці елементи або заміряються за допомогою гірського компаса, або обчислюються шляхом геометричних побудов за даними структурних карт або відміток пластів, розкритих на глибині буровими свердловинами. Сукупність питань, що відносяться до З. р. п., вивчається структурною геологією.
2.3 РЕЛЬЄФ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ЯК НАСЛІДОК ТЕКТОНІЧНИХ РУХІВ
Рельєф України досить різноманітний. На рівнинній території України, що є частиною великої Східноєвропейської рівнини, чергуються низовини і височини. На її заході підносяться гірські пасма Українських Карпат, на крайньому півдні височать пасма Кримських гір.
Поверхня території України формувалася протягом багатьох геологічних епох. На її розвиток вплинули новітні (сучасні) тектонічні рухи, давні зледеніння і відкладання лесів (жовтувата пориста порода, що утворилась в льодовиковий період), коливання рівня моря, ерозійна робота річок і вітру, господарська діяльність людини. 70 % сучасної поверхні України займають низовини, 25 % – це височини і тільки 5 % – гори.
Низовини, височини і гори неоднакові за висотою і формами рельєфу. Піднятість рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м. На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10-15 м, на височинах – 300-400 м. Гірські хребти досягають 1700-2000 м, і найвищою точкою всієї України є гора Говерла (2061 м) в Українських Карпатах.
Тектонічна і геологічна будова. Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих частин території.
Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.
У межах Східноєвропейської платформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську і Дніпровсько-Донецьку западини, Донецьку складчасту область, Воронезький кристалічний масив, Причорноморську западину.
Український щит є піднятою ділянкою платформи. Кристалічні породи, що його складають, можна побачити в долинах річок, де вони часто виходять на поверхню. У сучасному рельєфі Український щит представлений Придніпровською та Приазовською височинами. Щит складений найдавнішими гірськими породами. Їх вік становить 3,5-4 млрд. років. Це граніти, гнейси, кварцити, пісковики та ін. Докембрійська поверхня щита є нерівною, її перекриває потужна товща палеозойських, мезозойських і кайнозойських осадових гірських порід. Український щит розбитий густою мережею глибинних розломів на окремі, зміщені один відносно одного, блоки. З розломами пов'язана більшість річкових долин. Такими ж розломами щит відокремлюється від Дніпровсько-донецької западини, Причорноморської западини та Волино-Подільської плити. У місцях, де осадових порід мало, кристалічні виходять на поверхню. На захід від Українського щита розташована Волино-Подільська плита. В її межах докембрійський фундамент залягає на глибинах 2000-2500 м. На північ від неї знаходиться Галицька-Волинська западина, де докембрійський фундамент опущений на глибину 3000-7000 м. На його поверхні залягають потужні товщі палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладів.
На схід від Українського щита розташована Дніпровська-Донецька западина. У рельєфі на поверхні їй відповідає Придніпровська низовина. Дніпровсько-донецька западина знаходиться під осадовими породами на глибині до 12 км, що є однією з найбільших западин Східноєвропейської платформи. Вона виповнена осадовими відкладами палеозойського, мезозойського і кайнозойського періодів. З породами девонського і кам'яновугільного періодів пов'язані родовища нафти і газу, а також солі, що поховані під іншими осадовими породами.
На південний схід від Дніпровсько-Донецької западини розташована Донецька складчаста область, виражена в сучасному рельєфі Донецькою височиною – кряжем. Там на поверхню виходять девонські і карбонові (кам'яновугільні) породи. Це структура герцинського горотворення. З товщею карбонових відкладів, потужність яких досягає 12 км, пов'язані поклади кам'яного вугілля.
На північний схід від Дніпровсько-донецької западини знаходиться схил Воронезького кристалічного масиву. Докембрійські породи, якими він складений, залягають на глибині від 150 до 900м. У сучасному рельєфі – це західні схили Середньоросійської височини.
На південь від Українського щита розташована Причорноморська западина. У рельєфі їй відповідає Причорноморська низовина. Западина знаходиться на південній окраїні Східноєвропейської платформи. Докембрійський фундамент залягає тут на глибинах 600-3200 м, вище нагромадились палеозойські, мезозойські і кайнозойські відклади.
На південь від Східноєвропейської платформи розташовується Скіфська платформа, що утворилась під час герцинського горотворення. Більша її частина знаходиться під водами Чорного і Азовського морів. У сучасному рельєфі – це рівнинний Крим. Фундамент Скіфської платформи залягає на глибинах від 500 м на півдні до 6000 м на півночі.
Складчасті структури Українських Карпат – це гірські споруди альпійського горотворення. До них належать Передкарпатський прогин, складчасті гори і Закарпатська западина. Вони складені переважно крейдовими, палеогеновими та неогеновими відкладами. В сучасному рельєфі складчастим структурам відповідають пасма гірських хребтів та улоговини між ними. Передгірний прогин у рельєфі виражений Передкарпатською височиною,Закарпатська западина – однойменною низовиною.