Хоча в основних напрямах соціальної політики на 1999 — 2004 роки визначено стратегічні цілі соціальної політики як на державному, так і на регіональному рівні, досі сучасна соціально-економічна політика характеризується браком чіткої стратегії регулювання процесів розвитку та оптимізації життєвих можливостей у різних регіонах. Хоча, безумовно, деякі кроки в цьому напрямку робляться. У Миколаївській області запроваджено експеримент по створенню регіональної системи соціального захисту населення.
Країна, регіон, місто, селище відрізняються за кількістю населення, співвідношенням вікових та статевих груп, характером процесу відтворення населення, середньою тривалістю життя.
За останні роки в Україні спостерігаються несприятливі соціально-демографічні та медико-соціальні тенденції. Перше, що привертає увагу, це зменшення чисельності населення України починаючи з 1993 р., після того, коли в Україні було зареєстровано максимальну кількість населення — 52,2 мільйона чоловік (див. табл. 1.1).
Таблиця.1.1 Чисельність населення України (на початок року, млн. чол.)
| Рік | 1990 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2003 |
| Кількість населення | 51,7 | 52,2 | 52,1 | 51,7 | 51,3 | 50,9 | 50,5 | 50,1 | 48,5 |
Природне скорочення населення України почалось ще раніше — з 1991 року. І, якщо народжуваність знижується давно, тільки з 1991 року, вперше в історії України, рівень смертності почав перевищувати рівень народжуваності (див. табл. 1.2).
Таблиця 1.2 Природний приріст населення України (на 1000 чоловік населення)
| Показники | 1990 | 1993 | 1994 | 1996 | 1998 | 2000 | 2002 |
| Кількість народжених | 14,8 | 12,7 | 12,1 | 10,7 | 9,1 | 8,7 | 8,3 |
| Кількість померлих | 11,4 | 12,1 | 12,9 | 14,2 | 15,2 | 14,9 | 14,3 |
| Приріст | 3,4 | 0,6 | -0,8 | -3,5 | -6,1 | -6,2 | -6,0 |
За 1998 рік кількість жителів України скоротилася більш як на 400 тисяч чоловік. Головною причиною цього залишається природне скорочення населення, яке становило 300,7 тисяч чоловік. І в першу чергу за рахунок зменшення народжуваності. Поряд з тим в останні два роки спостерігається позитивна тенденція до зменшення рівня смертності.[11].
Зменшення рівня народжуваності є наслідком кількох демографічних явищ.
По-перше, в Україні завершився перехід до малодітної сім'ї. Зниження рівня народжуваності відбувається передовсім за рахунок відмови від народження других та наступних дітей. Середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя (сумарний коефіцієнт народжуваності), для забезпечення простого відтворення населення має бути не менше ніж 2,2 (для розширеного — не менше ніж 2,5) дитини. В Україні цей показник поступово зменшився з 2,3 в 1958—-1959 роках до 1,6 дитини в 1994—1999 роках та 1,3 дитини в 1997 році (у тому числі у міських поселеннях до 1,08 дитини, у великих містах — до 1 дитини, у сільській місцевості до 1,7 дитини) і продовжує зменшуватись. Таким чином, рівень дітородної активності в Україні вкрай низький, оскільки смертність компенсується народжуваністю тільки на 58% [11 ] .
По-друге, відбулися зміни в шлюбній поведінці. У молоді з'являться нові життєві орієнтири, зростає ділова активність жінок. Змінися погляди на шлюб і сім'ю: збільшився вік укладання першого шлюбу, спостерігається достатньо високий рівень розлучень, збільшилась частка шлюбів, що розпадаються протягом першого року, традиційний шлюб замінюється менш формальними стосунками: в Україні помітна тенденція до зменшення кількості зареєстрованих шлюбів. Все це впливає на репродуктивну поведінку. Ще одним наслідком зміни поглядів на шлюб стало зростання питомої ваги дітей, народжених жінками, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі. З іншого боку, в останні роки внаслідок несприятливих економічних умов відбулося зниження життєвого рівня населення. Невпевненість у майбутньому змушує батьків відкладати народження дитини.
У зв'язку із зниженням народжуваності відбувається дальше постаріння населення України. Спостерігаються вікові структурні зміни: частка молодого населення (у віці, молодшому за працездатний) зменшилась з 323,1% в 1996 р. до 21,9% в 2003 р. і, відповідно, збільшилась частка населення старшого віку (старшого за працездатний) з 20,5 до 29,2%. Цю тенденцію відображає динаміка кількості пенсіонерів, зокрема пенсіонерів за віком (див.табл. 1.3, 1.4).
Таблиця 1.3 Структура кількості пенсіонерів України
| Показники | 1994р. | 1996р. | 1998р. | 2001р. | 2003р. | 2004р. | ||||||
| млн. чол. | стр-ра,% | млн. чол. | стр-ра,% | млн. чол. | Стр-ра,% | млн. чол. | стр-ра,% | млн. чол. | Стр-ра,% | млн. чол. | Стр-ра,% | |
| Всього | 11,2 | 100 | 12,0 | 107,1 | 13,6 | 121,4 | 14,2 | 126,8 | 14,5 | 129,5 | 14,5 | 129,5 |
| за віком | 7,6 | 100 | 8,5 | 111,8 | 10,3 | 121,2 | 10,7 | 100,9 | 10,7 | 100,0 | 10,6 | 99,1 |
| за інва-лідністю | 1,4 | 100 | 1,3 | 92,9 | 1,4 | 107,7 | 1,4 | 100,0 | 1,7 | 121,4 | 1,9 | 111,8 |
Таблиця 1.4 Динаміка кількості пенсіонерів
| Показники | 1994р. | 1996р. | 1998р. | 2001р. | 2003р. | 2004р. | Абсолютне відхилення до 1994р. | Темп приросту до 1994р., % | ||||||||
| 1996р. | 1998р. | 2001р. | 2 | 2004р. | 1996р. | 1 | 2001р. | 2003р. | 2004р. | |||||||
| Всього | 11,2 | 12,0 | 13,6 | 14,2 | 14,5 | 14,5 | 0,8 | 2,4 | 3 | 3,3 | 3,3 | 7,1 | 21,4 | 26,8 | 29,5 | 29,5 |
| За віком | 7,6 | 8,5 | 10,3 | 10,7 | 10,7 | 10,6 | 0,9 | 2,7 | 3,1 | 3,1 | 3 | 11,8 | 21,2 | 0,9 | 1,0 | 99,1 |
| За інвалідністью | 1,4 | 1,3 | 1,4 | 1,4 | 1,7 | 1,9 | -0,10 | 0 | 0 | 0,3 | 0,5 | 92,9 | 7,7 | 1,0 | 21,4 | 11,8 |
З таблиці видно, постійне збільшення кількості пенсіонерів пенсіонерів з 1996 до 2004 років. Якщо у 1996 році становила 12 млн. чоловік (що становить 107, 1 відсоток порівняно з 1994 роком) в тому числі пенсіонерів за віком 8,5 млн.чол (111,8%) , пенсіонерів за інваліжністю 1,3 млн.чол (92,9% порівняно з 1994 роком). Отже кількість пенсіонерів зросла на 0,8 млн. чоловік21,4% В 2004 році кількість пенсіонерів зросла до 14,5 млн чоловік (на з 3,3 млн чоловік), що становить 129,5%, порівняно з 1994 роком, в тому числі за віком 10,6 млн.чол (на 3,1 млн. чол), що становить 139,5% і за інвалідністю 111,8%)
Збільшення частки людей похилого віку в структурі населення потребує збільшення надходжень для пенсійного забезпечення та соціальної допомоги старим людям. Перед соціальною політикою постає завдання реформування пенсійної системи для уникнення в майбутньому надзвичайного навантаження на працююче населення. Це може бути поступовий відхід від діючої моделі фінансування тільки за рахунок ”солідарності поколінь”. Також варто забезпечити умови для створення додаткових недержавних пенсійних програм та програм соціальної допомоги [11]
Доречно зазначити, що в Україні спостерігається достатньо високий рівень демографічного навантаження населення працездатного віку особами непрацездатного віку. Так, на 1000 осіб працездатного віку в 2001 році припадало 786 осіб у віці молодшому та старшому за працездатний. Значна різниця спостерігається між демографічним навантаженням міського та сільського населення, де на 1000 осіб працездатного віку припадає відповідно 686 та 1041 особа [11].
Неможливо не помітити негативні медико-соціальні тенденції в сучасній Україні. Щорічно збільшується кількість осіб, яких вперше визнано інвалідами. Якщо в 1996 році їх було 160 тис., то в 2000 році — 249 тис., що в перерахунку на кожні 10 000 населення складало 31 та 62 чол. відповідно. У структурі первинної інвалідності переважають захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення, травматизм. Зростає інвалідність серед осіб працездатного віку і внаслідок захворювань на туберкульоз, який вважається передусім соціальною хворобою. Якщо в цілому в 1993 році в Україні було понад 2 млн. інвалідів, або 39 інвалідів на кожну 1000 населення, то на початок 2002 р.— 2,38 млн (в тому числі і 26,3 тис. дітей-інвалідів), або 47 інвалідів на кожну 1000 населення.
Тільки за кілька останніх років, з 1990 року по 2004 рік майже в 4 рази зросла захворюваність на наркоманію і токсикоманію. Всього в 2002році на обліку у медичних закладах з діагнозом наркоманія і токсикоманія перебувало 52,4 тис. осіб. Це дані тільки офіційної статистики. Разом з тим значна кількість наркозалежних залишається в тіні, поза увагою та допомогою медицини.
Привертає увагу поширення захворюваності на венеричні хвороби, що, як правило, спостерігається під час соціальних негараздів у суспільстві. Так, наприклад, захворюваність на сифіліс у 2002 році збільшилась у 25 разів порівняно з 1990 роком. Такі тенденції свідчать, що сучасна політика в галузі охорони здоров'я безумовно потребує перегляду [48] .
Таким чином, внаслідок вищезгаданих соціально-демографічних і, в тому числі, медико-соціальних явищ і процесів збільшилася кількість людей, що потребують соціальної допомоги. Це сім'ї з дітьми, зокрема й неповні, старі люди, інваліди, наркозалежні.
1.2 Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні
Кожна країна, регіон преребувають на певному рівні економічного розвитку, мають певний рівень добробуту. Це впливає на можливості фінансування соціальних програм.
Безумовно, суттєво на соціальну сферу в Україні вплинула економічна ситуація в країні. Негативні зміни почали спостерігатися ще 1990 року. Відсутність ефективної економічної політики спричинила:
• спад виробництва;
• зменшення продуктивності праці;