Політика відкритого ринку (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

Політика відкритого ринку

В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ринковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошово-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважного використання ринкових інструментів регулювання економіки.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комерційним банкам, то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залишається сталою. Зменшення банківських резервів породжує мультиплікативне скорочення грошової маси. Якщо ж центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам (дилерам) фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви комерційних банків, які обслуговують небанківських дилерів, і одночасно зменшується депозитна база цих комерційних банків, оскільки для розрахунків із центральним банком за куплені цінні папери небанківські дилери використовують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі відбувається скорочення грошової маси, але частково воно відбувається в момент розрахунків за цінні папери, а частково — через мультиплікативне скорочення депозитів.

Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон'юнктуру ринку. Механізм впливу операцій центрального банку на грошовий ринок під час купівлі цінних паперів такий самий, як і під час продажу, тільки процес відбувається у зворотному напрямі.

Об'єктом операцій центральних банків на відкритому ринку здебільшого є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом за незначних коливань ринкової вартості. Традиційно центральні банки проводять політику відкритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Такі операції, по суті, є формою кредитування центральним банком уряду. У багатьох країнах вони заборонені або обмежені законом. Крім того, до операцій відкритого ринку не належать угоди з купівлі та продажу цінних паперів, які центральний банк здійснює не за свій рахунок, а за дорученням казначейства (міністерства фінансів) з метою підтримання певного курсу державних цінних паперів.

Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це — найбільш дійовий і гнучкий метод грошово-кредитної політики. Результати застосування цього методу центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, передбачити, його ж дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу грошово-кредитної політики полягають у тому, що центральний банк самостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкритому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього методу. Наслідки проведення операцій на відкритому ринку легко піддаються коригуванню. Якщо у здійсненні грошово-кредитної політики допущена помилка, центральний банк може швидко її виправити, здійснивши операцію зворотного спрямування.

Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для застосування. Водночас для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних паперів, які різняться певними параметрами, а саме:

формою угоди — звичайна купівля чи продаж цінних паперів
центральним банком або ж угода на умовах зворотної купівлі цін
них паперів (РЕПО);

об'єктом угоди (державні цінні папери або корпоративні);

терміновістю угоди;

учасниками угоди (тільки банки чи разом із небанківськими
дилерами фондового ринку).

Історично першою формою операцій на відкритому ринку були звичайні операції центрального банку з купівлі та продажу цінних паперів. У. найбільших масштабах ці операції здійснюються в США. Так, частка державних цінних паперів в активах консолідованого балансу федеральних резервних банків США протягом 1994—1996 рр. становила понад 80 % . Зростання попиту на цінні папери, зокрема з боку центрального банку, призводить до зростання їхньої ринкової вартості й одночасно до падіння фактичної дохідності, що, природно, спонукає власників цінних паперів (комерційні банки, інституційних інвесторів, населення) до їх продажу. І навпаки, якщо зростає пропозиція цінних паперів, зокрема з боку центрального банку, це призводить до зниження цін на цінні папери й відповідно до підвищення їхньої фактичної дохідності, що, у свою чергу, стимулює інвесторів укладати гроші в цінні папери. Отже, центральні банки проводять операції на відкритому ринку, спираючись на дію ринкових механізмів коливання цін і дохідності фінансових інструментів.

Значущість і важливість політики відкритого ринку в США визначається самою процедурою прийняття рішень щодо проведення операцій із цінними паперами. Ключові рішення приймає спеціально створений у рамках Федеральної резервної системи Федеральний комітет відкритого ринку. Він аналізує економічну ситуацію в країні (показники цін і заробітної плати, тенденції розвитку виробництва, прогноз зміни валютного курсу й рівня безробіття, динаміку процентної ставки тощо) і на підставі цього аналізу, а також враховуючи основні напрями й параметри грошово-кредитної політики визначає конкретні рекомендації щодо політики відкритого ринку у вигляді директиви. Безпосередньо на ринку операції з цінними паперами згідно з директивою Комітету здійснює тільки один федеральний резервний банк, а саме: Банк Нью-Йорка. Він укладає угоди з купівлі — продажу цінних паперів із спеціально відібраними первинними дилерами ринку. Це — фінансово надійні банки, брокерські та дилерські фірми, що мають стабільну позицію та значний досвід діяльності на фондовому ринку і на довгостроковій основі здійснюють операції з державними цінними паперами у великих обсягах.

У 80—90-ті роки у країнах із розвинутою ринковою економікою значно зростає ринок операцій із цінними паперами на умовах угоди про зворотну купівлю. Це пояснюється, по-перше, позитивними якостями цього гнучкого регулятивного інструмента, а, по-друге, стрімким розвитком телекомунікацій і комп'ютерної техніки, що обумовило розроблення й використання таких досконалих розрахункових і депозитарних систем, яких потребують операції РЕПО.

Операція РЕПО — фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції (стандартне РЕПО) одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов'язання викупити указані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони.

Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, що його бере на себе друга сторона. Слід додати, що зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який має отримати сторона, котра виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Процентний дохід, який можна отримати від інвестування коштів в угоду РЕПО, визначається за формулою:

Сума коштів, Ставка Термін

Процентний дохід = інвестованих Х РЕПО Х операції

у проведення 365

угоди РЕПО

Обсяг державних цінних паперів, куплених на умовах угоди РЕПО, в портфелі федеральних резервних банків США за три роки (1994—1996 рр.) зріс більш як у 5 разів, а їхня частка в активах банків збільшилася з 1 до 4 %. В активах Німецького федерального банку цінні папери на умовах угоди про перепродаж становлять більше третини.

Зворотне РЕПО – дзеркальне відображення стандартного РЕПО. Воно означає ту саму угоду, але з позиції покупця цінних паперів у першій частині РЕПО.

Операції РЕПО дають змогу центральному банку впливати на короткострокову кон‘юктуру ринку з подальшим нівелюванням ефекту цього впливу через певний проміжок часу.

У світовій практиці угоди РЕПО укладаються здебільшого на позабіржовому ринку, на короткий проміжного часу і на великі суми , тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є стандартизованими.

Що стосується переміщення і зберігання цінних паперів, то, як показує світова практика функціонування ринку РЕПО, можуть застосовуватися різні способи. Перший спосіб полягає у тому, що цінні папери, куплені у першій часині операції РЕПО, справді переказуються покупцеві цінних паперів. У цьому разі покупець цінних паперів у першій частині РЕПО мінімізує свій кредитний ризик. Другий спосіб передбачає переказ цінних паперів на користь третьої особи, що визначило назву цієї операції – «трьохстороннє» РЕПО. Третя сторона – згідно з договором має певні зобов‘язання перед безпосередніми учасниками угоди. Останній третій спосіб проведення операції РЕПО вирізняється тим, що цінні папери залишаються у сторони, яка є продавцем ціних паперів у першій частині цієї операції. Продавець виступає зберігачем цінних паперів для покупця. Цей спосіб РЕПО традиційно називають «довірчим РЕПО». Він характеризується мінімальними витратами на переміщення цінних паперів, а також найвищим рівнем кредитного ризику для покупця цінних паперів.