2) Фінансова криза, що генерується зовнішніми чинниками. Прикладом таких чинників можуть служити посилювання податкового регулювання господарської діяльності підприємства, несприятливі зміни кон'юнктури фінансового ринку і тому подібне.
3) Фінансова криза, що генерується як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Така криза є найбільш складною по можливостях дозволу і носить триваліший характер.
4) По масштабах обхвату фінансову кризу розділяють зазвичай на дві групи: Структурна фінансова криза, яка викликана поступовим і тривалим наростанням диспропорцій в окремих параметрах фінансового потенціалу і характеризує невідповідність структурних пропорцій цих параметрів умовам фінансової діяльності, що змінилися, і вимогам фінансової безпеки підприємства.
5) Системна фінансова криза, яка охоплює всі основні напрями і форми фінансової діяльності і відображає протиріччя всієї фінансової системи підприємства.
По мірі дії на фінансову діяльність розрізняють:
1) Легка фінансова криза. Як правило, до нього відносять одну з форм структурної фінансової кризи, яка може бути швидко дозволений на основі використання окремих внутрішніх механізмів антикризового фінансового управління.
2) Глибока фінансова криза. До нього відносять, зазвичай, комплекс ряду форм структурної фінансової кризи, подолання якої вимагає повного використання всіх внутрішніх механізмів фінансової стабілізації, а у ряді випадків і окремих форм зовнішньої фінансової санації.
3) Катастрофічна фінансова криза. Це один з найбільш небезпечних видів системної кризи, подолання якої вимагає активного пошуку переважно зовнішніх ефективних форм санації.
Запобігання фінансовій кризі підприємства, ефективне його подолання і ліквідація негативних його наслідків забезпечується в процесі особливої системи фінансового менеджменту, яка отримала назву «Антикризового фінансового управління підприємством».
Антикризове фінансове управління є системою принципів і методів розробки і реалізації комплексу спеціальних управлінських рішень, направлених на запобігання і подолання фінансових криз підприємства, а також мінімізацію їх негативних фінансових наслідків.
Головна мета економічної безпеки підприємства – забезпечення його стійкого і максимально ефективного функціонування, створення високого потенціалу розвитку і зростання в майбутньому.
Важливою складовою економічної безпеки підприємства є фінансова безпека. Керівництво фінансовою безпекою підприємства можливо здійснювати в двох режимах:
1. В умовах стабільного існування підприємства;
2. В умовах нестабільного існування підприємства.
Стратегія управління фінансово-економічною безпекою підприємства в умовах нестабільного існування повинна включати наступні складові [9]:
¾ діагностика кризисних ситуацій;
¾ розділення об'єктивних і суб'єктивних негативних дій;
¾ визначення переліку заходів по запобіганню погрозам економічній безпеці;
¾ оцінка ефективності планованих заходів з точки зору нейтралізації негативних дій;
¾ оцінка вартості пропонованих заходів по усуненню погроз економічної безпеки.
Основним вмістом процесу антикризового фінансового управління підприємством є підготовка, прийняття і реалізація управлінських рішень по запобіганню фінансовим кризам, їх подоланню і мінімізації негативних наслідків. Особливістю такого управління є те, що через кризисні умови ухвалення управлінських рішень часто здійснюється в обстановці зниження керованості підприємством.
Для здійснення антикризового фінансового управління на підприємстві часто створюється спеціальна група висококваліфікованих менеджерів, що володіють особливими повноваженнями. Процес антикризового фінансового управління пропонується будувати по наступних основних етапах [9]:
1) Проведення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього діагностування фінансової кризи. Існує безліч методик, що оцінюють фінансовий стан підприємства з метою виявлення погроз банкротства. Така проблема як прогнозування банкротства виникла в передових капіталістичних країнах після другої світової війни у зв'язку із зростанням збанкрутілих підприємств. Спроба створення універсальної методики, яка підійшла б до різних сфер економіки, представляється сумнівною внаслідок того, що підприємства працюють в різних умовах господарювання.
2) Визначення переліку заходів по запобіганню погрозам економічній безпеці. Основними заходами, направленими на нейтралізацію загрози фінансової кризи є:
¾ страхування фінансових рисок підприємства;
¾ реалізація зайвих або невживаних активів підприємства;
¾ вживання заходів по стягненню дебіторської заборгованості;
¾ скорочення об'єму фінансових операцій на найбільш ризикованих напрямах фінансовій діяльності підприємства;
¾ економія інвестиційних ресурсів за рахунок припинення реалізації окремих реальних інвестиційних проектів;
¾ економія поточних витрат, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства;
¾ оцінка завантаження виробничих потужностей;
¾ консервація дорогих природоохоронних заходів;
¾ передача об'єктів невиробничої сфери на баланс органів міської влади і скорочення витрат на їх вміст і ін.
3) Реалізація комплексної програми виведення підприємства з фінансової кризи.
Система антикризового фінансового управління базується на певних принципах. До основних їх цих принципів відносяться:
Принцип постійної готовності реагування. Теорія антикризового фінансового управління стверджує, що фінансова рівновага підприємства, що досягається в результаті ефективного фінансового менеджменту, дуже мінливо в динаміці. Можлива його зміна на будь-якому етапі економічного розвитку підприємства визначається природним відгуком на зміни зовнішніх і внутрішніх умов його господарській діяльності. Об'єктивність прояву цих умов в динаміці (тобто об'єктивна вірогідність виникнення фінансових криз підприємства) визначає необхідність підтримки постійної готовності фінансових менеджерів до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь-якому етапі його економічного розвитку.
Принцип превентивної дій. Цей принцип передбачає, що краще запобігти загрозі фінансової кризи, чим здійснювати його дозвіл і забезпечувати нейтралізацію його негативних наслідків. Реалізація цього принципу забезпечується ранньою діагностикою передкризового фінансового стану підприємства і своєчасним використанням можливостей нейтралізації фінансової кризи. В цьому випадку антикризове фінансове управління використовує методологію «управління по слабких сигналах».
Принцип терміновості реагування. Відповідно до теорії антикризового фінансового управління кожен з негативних проявів фінансової кризи не лише має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом підприємства, але і породжує нові супутні йому негативні фінансові наслідки. Тому чим раніше будуть включені антикризові фінансові механізми по кожному кризисному симптому, що було діагностовано, тим більш великі можливості до відновлення порушеної рівноваги матиме підприємство.
Принцип адекватності реагування. Використовувана система фінансових механізмів по нейтралізації загрози фінансової кризи або його дозволу в тій, що пригнічує своїй частині пов'язана з витратами фінансових ресурсів або втратами, пов'язаними з нереалізованими можливостями. Тому «включення» окремих механізмів нейтралізації загрози фінансової кризи і його дозволу повинне виходити з реального рівня такої загрози і бути адекватним цьому рівню. Інакше або не буде досягнутий очікуваний ефект антикризового фінансового управління (якщо дія антикризових механізмів або масштаби їх вживання недостатні), або підприємство в процесі антикризового фінансового управління нестиме невиправдано високі витрати і втрати.
Принцип комплексності рішень, що приймаються. Практично кожна фінансова криза підприємства за джерелами чинників, що генерують його, а відповідно, і по формах прояву своїх негативних наслідків, носить комплексний характер. Аналогічний комплексний характер повинна носити і система антикризових заходів, що розробляються і реалізовуються, забезпечують ефективну нейтралізацію впливу таких чинників і їх негативних наслідків.
Принцип альтернативності дій. Цей принцип передбачає, що кожне з антикризових фінансових рішень, що приймаються, повинне базуватися на розгляді максимально можливого числа їх альтернативних проектів з визначенням рівня їх результативності і оцінкою витрат.
Принцип адаптивності управління. В процесі розвитку фінансової кризи, чинники, що генерують його, характеризуються зазвичай високою динамікою. Це зумовлює необхідність високого рівня гнучкості антикризового фінансового управління, його швидкій адаптації до змінних умов зовнішнього і внутрішнього фінансового середовища.
Принцип пріоритетності використання внутрішніх ресурсів. Якщо фінансова криза генерується лише фінансовими чинниками, тобто носить структурний характер, то при нормальних маркетингових позиціях підприємства він повністю може бути дозволений за рахунок використання виключно внутрішніх механізмів антикризового управління і власних фінансових ресурсів. В цьому випадку підприємство може уникнути втрати керованості і процедур зовнішнього контролю своєї фінансової діяльності.