Тепер кілька слів про амортизаційну політику. Одне з принципових питань, яке потребує вирішення — це питання про те, можна чи ні вказувати різні суми амортизаційних відрахувань у податковій та фінансовій звітності. Якщо додержуватися принципів континентально-європейського (а не англосаксонського) бухгалтерського обліку, то таких відмінностей рекомендувати не треба (при цьому буде збережено ту ситуацію, яка фактично має місце сьогодні), хоча в умовах інфляції тимчасові розбіжності між податковою та економічною амортизацією, можливо, були б зручні з точки зору податкового стимулювання розвитку виробництва (якщо розраховувати податкову амортизацію з використанням методів прискореного списання, наприклад, методу залишку, що зменшується, - declining balance method).
Але радикальнішим і логічнішим є рішення, свого часу запропоноване західними фахівцями для Росії, — списувати вартість придбаних та введених в експлуатацію основних фондів на витрати виробництва (обігу) протягом одного року. Тоді у податкових цілях амортизацію не треба буде розраховувати взагалі .
Власне, ця пропозиція не нова. Зокрема, вона була висунута рядом економістів для США стосовно умов початку 80-х років, коли наголос робився на компенсації інфляційного знецінювання амортизаційних відрахувань. Впровадження її означатиме перехід від амортизаційної політики, що грунтується на принципі врахування нормативних строків служби основного капіталу, до вигідної для бізнесу концепції прискореного відшкодування витрат. Зрозуміло, що у цьому разі відшкодування авансованого капіталу не буде відповідати економічній амортизації. Але зараз це, мабуть, і не потрібно. Підприємствам треба надати можливість відновити джерела розширеного відтворення. А робити це шляхом індексацій незручно, принаймні коли існує велика кількість шифрів та норм амортизаційних відрахувань. Тому давно вже слід за прикладом розвинутих країн об'єднати всі капітальні активи у декілька класів.
Для створення більш сприятливого податкового режиму щодо розвиту виробництва, мабуть, доцільно розширити інвестиційні податкові пільги. Зокрема, можна запропонувати вирахування з суми податку на прибуток певного відсотка витрат підприємства на реконструкцію і модернізацію активної частини основних виробничих фондів і не обмежувати при цьому зменшення суми податку заздалегідь установленим відсотком. Нехай навіть при цьому стануть виникати від'ємні податкові зобов'язання. Це тільки буде означати, шо держава стає фактичним партнером підприємства в інвестиціях.
Треба поступово змінювати функціональний розподіл доходів в економіці у напрямку підвищення ролі доходів населення. У світлі сказаного очевидна вся абсурдність спроб регламентувати фонди споживання підприємств. Якщо у них є кошти на оплату праці, то чим більше вони видаватимуть робітникам (сплачуючи при цьому прибутковий податок, а також відрахування на соціальні заходи — до речі, надзвичайно високі в Україні), тим краще. Це означатиме рух до більш досконалої структури податкової системи завдяки заміщенню технічно стадного і такого, що пригноблює бізнес, податку на прибуток особистим, що враховує індивідуальні обставини платників, прибутковим податком з громадян та вирахуваннями на соціальне страхування і забезпечення.
Крім зміни співвідношення між податком на прибуток підприємств та прибутковим податком з громадян, важливо також забезпечити вдосконалення структури податкової системи за рахунок введення податку на майно юридичних та фізичних осіб. З огляду на це хочеться тільки висловити кілька пропозицій,
По-перше, мабуть, не треба вводити окремо податку на майно громадян і окремо — підприємств. У кого б майно не знаходилося, воно повинно оцінюватися однаково і однаково оподатковуватися (як це має місце, наприклад, у випадку з транспортними засобами). З тієї ж причини треба встановити, що об'єктом оподаткування є нерухоме майно, а не, наприклад, усі статті активу балансу підприємства.
По-друге, податок на майно підприємства повинні сплачувати незалежно від того, є у них прибуток, чи ні: бажаєш володіти майном — плати, а не маєш можливості — продай його іншому, хто буде використовувати його краще.
І, нарешті, по-третє, важливо встановити високий неоподатковуваний поріг вартості нерухомого майна для того, щоб новий податок не був податком з бідних.
Фундамент українського інституту доходів, як і досі, повинні складати випробувані часом податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з іромадян, відрахування на обов'язкове державне страхування та забезпечення, а також податки за користування природними ресурсами: землею, водою, лісом, корисними копалинами.
Зі складу податкової системи бажано вивести обов'язкові відрахування у спеціальні фонди:
Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення; на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; Державний інноваційний фонд; Державний фонд сприяння конверсії; Фонд охорони праці.
Ніхто не заперечує важливості цих спеціальних фондів, але вони повинні створюватися або за рахунок коштів бюджету, або за рахунок добровільних відрахувань підприємств від прибутку, що залишається в їх розпорядженні.
Можна зрозуміти прагнення законодавців вирішувати питання Чорнобиля, утримання доріг, науково-технічного прогресу, конверсії, охорони праці, тощо за рахунок введення непрямих податків, що "прив'язані" до виручки від реалізації продукції (або заробітної плати), з віднесенням сум платежів на ії собівартість. У цьому разі є у підприємств прибуток чи ні, платежі повинні бути зроблені. Проте більш логічним та сприятливим для бізнесу є інший підхід: звільнити собівартість від цих видатків, а для вилучення прибутку установити межі: якщо податок на прибуток вилучає його ЗО відсотків, то інші обов'язкові платежі з прибутку (що будуть передбачені чинним законодавством) не повинні перевищувати, наприклад, 15 відсотків оподатковуваного прибутку — за цих умов у підприємств буде гарантовано залишатися не менш як 55 % прибутку.
Рівень податкового тягаря впливає на загострення ще однієї проблеми — дефіцит Державного бюджету. Механізм цього впливу такий: підвищуючи податкові ставки, уряд сподівається на зростання надходжень до бюджету і планує більші витрати з нього. Але у відповідності з теорією "кривої Лаффера" зростання податкових надходжень матиме місце при підвищенні податкових ставок до деякої критичної межі. Подальше зростання податкових ставок супроводжуватиметься зменшенням надходжень до бюджету, оскільки високі ставки стримують підприємницьку активність.
Але не слід сподіватись, що скорочення податкових ставок одразу призведе до .зворотних процесів в економіці. Позитивні зрушення можливі лише в перспективі. І для того, щоб вони відбулися, необхідні додаткові умови: зміцнення довіри до уряду та його політики, стабілізація податкової політики, впевненість громадян у незворотності економічних та політичних процесів в Україні, зміцнення законності та правопорядку, піднесення правової культури.
Висновки та пропозиції:
Як бачимо, податки в Україні досі були одним з чинників поглиблення кризових процесів. Це є наслідком певної податкової політики, яка, в свою чергу, визначена характером економічних умов у цілому. Зокрема, в Україні провадилася монетарна економічна політика. Монетаристи ж, як відомо, заперечують використання податків як засобу макроекономічного регулювання. Це пояснює проведення в Україні такого податкового процесу, який передбачає використання податків лише у їх фіскальній функції, тобто у мобілізації коштів до бюджету. Саме фіскальні цілі мали вирішальний вплив при визначенні величини податкових ставок і пільг.
Зрозуміло, що така політика не може бути успішною, адже стримує не тільки пожвавлення економічної активності, а й зростання податкових надходжень до бюджету, а отже, й досягнення фінансової стабілізації. 1994 рік — рік, коли податки увійшли в піке, - був періодом найбільшого спаду виробництва і дефіциту Державного бюджету.
Вже започатковано перші позитивні зрушення у податковій сфері: скорочення деяких податкових ставок, зокрема ПДВ; перехід від оподаткування вахтового доходу до оподаткування прибутку; запровадження нової шкали і ставок прибуткового податку з громадян.
Постанова Верховної Ради "Про основні положення податкової політики і податкової реформи в Україні" свідчить про намір продовжити реформування податкової системи в напрямку, закладеному у 1995 році. Позитивне значення має встановлення норми, що визначає граничний рівень перерозподілу ВВП через консолідований бюджет, визнання необхідності визначення граничного рівня вилучення прибутку у підприємств усіх форм власності за рахунок усіх видів податків, зборів і обов'язкових платежів.
Однак, судячи з Постанови, навряд чи можна говорити про те, що ми маємо серйозну концепцію податкової політики. Скоріше в ній йдеться про окремі фрагменти податкової тактики на найближчі два-три роки. Між тим, розробка концепції податкової політики має стати вихідним пунктом роботи над Податковим кодексом, реформування податкової системи. Визначення податкової політики може виявитися серйозним стабілізуючим чинником як в українському суспільстві, так і в українській економіці.
Податкова концепція повинна передбачити становлення в Україні податкової системи ринкового типу, перехід до регулюючої податкової політики, яка відрізняється від фіскальної тим, що вихідним пунктом при визначенні видів податків, рівня ставок, податкових пільг є не потреби Державного бюджету, а необхідність розв'язання економічних та соціальних проблем: інвестиційної, структурної, екологічної і т.п.