Таблиця 8.
Порівняльний прогноз надходжень податкових та неподаткових платежів до зведеного бюджету України у 2000 році
(млн. грн.)
| Прогноз Кабінету Міністрів | Прогноз Комітету | |||
| 2000 р. | Відхилення 2000 р. відплану1999р. | 2000 р. | Відхилення від прогнозуКабінетуМіністрів | |
| Податкові надходження | ||||
| Прибутковий податок з громадян | 4181 | +24 | 4300 | +119 |
| Податок на прибуток підприємств | 6098 | +1398 | 5500 | -598 |
| Податок на додану вартість | 10620 | +2317 | 9700 | -920 |
| Акцизний збір | 1912 | -910 | 21Ї2 | +200 |
| Ввізне та вивізне мито | 1369 | -219 | 1569 | +200 |
| Неподаткові надходження | ||||
| Рентна плата: | 216 | -117 | 431 | +215 |
| - за нафту, що видобувається в Україні | 38 | +8 | 38 | - |
| - за газ, що видобувається в Україні | 178 | -125 | 393 | +215 |
| Відрахування від плати за транзит природного газу по території України | 905 | -710 | 1995 | +1090 |
Висновок:
Одним із напрямків ефективного формування дохідної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожної статті протягом попередніх років та врахування певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників. Відомо, що з року в рік не виконуються надходження по статті сплати рентних платежів за нафту й природний газ, що добуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ. При визначенні суми надходжень по цій статті необхідно враховувати певні економічні чинники — паління виробництва у цій сфері та зростання неплатежів. Посилення лібералізації в економіці передбачає збільшення надходжень від права володіння державним майном дивідендів, отриманих державою в акціонерних товариствах, надходжень від оренди цілісних майнових комплексів, приватизації. Найважливіша проблема, пов’язана з ефективним використанням державного майна, — визначення його реальної вартості.Досягнення збалансованості державного бюджету може здійснюватись за рахунок знаходження нових джерел доходів та залучення частини коштів від приватизації державного і комунального майна завдяки впровадженню комерційних конкурсів. Принцип формування витратної частини бюджету на основі наявних фінансових ресурсів застосовується при формуванні бюджету з метою реального його виконання, недопущення додаткового залучення емісійних джерел покриття дефіциту бюджету. Проте його дотримання потребує нових підходів щодо вирішення питання державного регулювання економіки та забезпечення соціальних гарантій.
Аналіз податкової системи України засвідчує її фіскальний характер, який стимулює затратні методи виробничо-комерційної діяльності підприємств, стримує економічний розвиток країни. У законах слабо виписана роль регіонів. До того ж суттєвим недоліком податкового законодавства є його нестабільність: часті зміни в правилах стягнення податків, скасування пільг або, навпаки, внесення нових.На сьогодні в Україні актуальним є вирішення питань податкової стабілізації, створення адекватної ефективної податкової системи, її розробка здійснюється на ґрунтовному вивченні податкового законодавства цивілізованих країн, класифікації податків, методів обліку та контролю податкових надходжень, аналізу впливу податків на фінансові показники підприємств.
Організація Об'єднаних Націй надає підтримку країнам, що стали на шлях осучаснення своєї економіки, сприяючи тим самим їх участі в міжнародному розподілі праці. Одним із напрямків надання допомоги є сприяння створенню податкової системи — відносно простої, доступної для розуміння і виконання і разом з тим такої, що покращує взаємовідносини з країнами світового співтовариства.
2.3.Досвід країн з ринковою економікою та країн з перехідною економікою по формуванню доходів бюджету.
Бюджет як інструмент економічної та соціальної політики залежить від економічних умов, і, у свою чергу, має впливати на ці ж таки економічні умови. Так само методи складання бюджету перебувають під впливом і покликані самі впливати на те середовище, в якому приймаються рішення.
Протягом 1950-х та 1960-х і, певною мірою, аж до кінця 1970-х років масштаби і роль державного сектору істотно зросли; у країнах-учасницях ОЕСР частка сукупних витрат на всіх рівнях державного управління у складі валового внутрішнього продукту в середньому майже подвоїлася. Економічні результати характеризувалися високими показниками і політику витрачання державних коштів можна загалом визначити як політику активізації економіки, економічного зростання і посилення державного втручання. Складання бюджету часто зводилося до вибору з розмаїття ідей, спрямованих на збільшення витрат на нові програми або розширення переліку послуг. У цей період зросла роль урядів у безпосередньому перерозподіл національного доходу, і одержала розвиток колективна відповідальність держави за рівень добробуту, за величину окремих фінансових ризиків, пов’язаних з коливаннями від стану економіки, старістю і захворюванням.Від середини 1970 років все більше урядів ставало відвертими позичальниками. На 1982 рік державні бюджети багатьох країн були дефіцитними. Почало зростати занепокоєння наслідками зростаючого боргового тягаря; повсюдно і невпинно зростаюча частка боргових відсотків у загальних витратах витісняла інші варіанти витрачання коштів і обмежувала гнучкість поведінки урядів. У приписах економічної політики почали підкреслювати потребу не лише у стримуванні або скороченні дефіциту, а й у стабільності фіскальних умов, які б сприяли зростанню приватного сектора. Деякі уряди почали ставити під сумнів достоїнства, не кажучи вже про вартість утримання, значного державного сектора.
Проте від середини 1970-х років чітко окреслилось більш поширене, хоча й не всезагальне, розуміння потреби у чіткому визначенні і контролі за фінансовими наслідками всіх видів діяльності державних структур. Така зміна у ставленні призвела до переоцінки і реформування бюджетних процесів, а також тіснішого зближення у формулюванні податкової і видаткової політик. Породжені внаслідок цього різновиди бюджетної практики, описані у цих матеріалах, покликані враховувати зовнішні умови фінансового планування і впливати на підготовку й виконання бюджету. Цю практику можна згрупуватиза трьома головними стратегічними ознаками:
1) Накладання на ранніх стадіях підготовки бюджету обмежень “згори”, якими уряд задає обсяги сукупних витрат, у межах яких повинні мати місце подальші перерозподіл ресурсів і детально обгрунтовані рішення щодо змін програм, зростання вартості тощо;
2) Забезпечення суворої відповідності результатів витрачання коштів запланованим обсягам і уникнення того, щоб непередбачені обставини змусили до небачених перевищень меж витрачених коштів;
3) Збільшення вартості грошей, і без цього завжди бажане, однак вкрай важливе у період стримуваних або скорочуваних меж сукупних ресурсів.
Огляд і оцінка заявок про надання коштів, поданих окремими міністерствами та відомствами, залишаються головним щорічним завданням бюджетних відомств у розробці порад міністерству, що контролює бюджет зокрема і урядові загалом. Проте за останнє десятиріччя на ці запити “знизу” від окремих міністерств поступово накладалися все жорсткіші фінансові обмеження “згори”.
Багато країн наразі розробляють і відкрито наголошують на певній формі встановлених згори контрольних показників, якими мають обмежуватися сукупні витрати. Практично в усіх країнах ці показники є конкретними заданими кількісними величинами, зазвичай розрахованими на встановлений період часу. Вони покликані обумовлювати поведінку і стримувати запити щодо більших обсягів ресурсів. Вони здатні спонукати до більшої готовності погоджуватися із обмеженнями витрат і допомогти зменшити напругу під час обговорення бюджету. Для того, аби можна було сформулювати і зробити вибір між протилежними цілями і потребами у державних коштах, необхідно мати час. Враховуючи це, а також необхідність визначити межі, в яких необхідно узгодити потреби у витратах за конкретними напрямками, звичайний цикл підготовки галузевих і відомчих бюджетів починається за рік або й більше до початку фінансового року. Такий тривалий підготовчий період здатен збільшити непевність щодо оцінок вартості витрат. Однак він особливо необхідний, коли уряди намагаються об’єднати у щорічному бюджетному процесі всі рішення з новими намірами, щд матимуть фінансові наслідки. Почасті через негнучкість деяких елементів бюджету і незрідка — тривалий попередній період, необхідний для внесення змін, більшість країн розробляють кількарічні перспективні оцінки фінансових наслідків деяких, якщо не всіх, програм фінансування або інвестиційних планів. У деяких країнах створюються деталізовані, щорічно оновлювані, розраховані на кілька років програми витрачання коштів і фінансування, якими встановлюються контрольні цифри для підготовки бюджетів відомств або програм на наступні роки. Одна з форм перспективного прогнозування наразі відверто визнається урядами як істотний елемент складання бюджету і дієвого контролю над витратами.
Нині декількома країнами на початках бюджетного циклу встановлюється загальна межа або блокований кошторис не лише стосовно сукупних витрат, а й для окремих міністерств і витратних груп. Подібне розширення практики визначення контрольних цифр і планування згори доповнюється більш чітко окресленою, позбавленою впливів центральних органів, відповідальністю за дотримання погоджених фінансових обмежень, і заходами, спрямованими на збільшення гнучкості окремих організаційних одиниць або управлінців, про що йтиметься нижче. Ці блоковані кошториси, які у деяких країнах торкаються головним чином управлінських і експлуатаційних витрат, незрідка є відображенням спущених згори контрольних показників, покликаних стимулювати підвищення продуктивності.Бюджет не є жорсткою програмою витрат, яку слід сліпо виконувати не беручи до уваги зміни економічних та інших умов і обставин, що відбулися від часу його розробки до кінця фінансового року. В усіх країнах можливим є подання до органів законодавчої влади додаткових фінансових законопроектів. У деяких країнах зміни у видатковій частині бюджету можуть за певних обставин санкціонуватися урядом без попереднього погодження із законодавцями. Всі країни залишили за собою право вносити зміни до своїх загальних планів і встановлених “згори” меж витрат, якщо вважатимуть такі зміни бажаними. Однак практика складання бюджету у більшості країн все більше робить наголос на потребі якомога менше виходити за раніше схвалені межі витрат.У різних країнах зупинилися на різних методах, які дозволяють упевнитися у тому, що встановлені урядом контрольні узагальнені показники витрат не порушуються впродовж етапу виконання бюджету, коли сплачуються гроші і надаються послуги. У деяких країнах ставка робиться на нерозподілений резервний фонд, яким не перевищуються ліміти витрат, і яким передбачається покрити ймовірні, раптово виниклі, потреби у здійсненні витрат. У більшості країн таких загальних резервів нема, через побоювання, що їхнє існування заохочуватиме міністерства, яким виділено бюджетні ресурси, до перекладання своїх фінансових проблем на бюджетне відомство, ніж самостійно шукати рішення.