Перевагами даної методики є те, що вона є достатньо легкою у застосуванні й не потребує довготривалих розрахунків, а також підходить для розрахунку підприємств всіх форм власності . Але, слід зазначити, що негативним фактором є застосування показників, яких, можливо, недостатньо для точних розрахунків. Тобто, якщо зрівняти дану методику з методикою Т.В.Майорової, бачимо набагато меншу кількість застосованих Г.Ю.Шульгою фінансових показників. Також, негативним є наведення автором алгоритму розрахунку даного показника. Зокрема, не розписано, що означають показники Z1j , Z0j , d1 , c0j , c0 .
О.М. Ястремська пропонує свою методику. Вона базується на визначенні моделі оцінки інвестиційної привабливості підприємства із узагальненням результатів господарювання не тільки за фінансовими, але й за всіма видами економічних ресурсів підприємства.
Дослідження довели, що інвестиційну привабливість промислових підприємств доцільно оцінювати з визначенням загальних тенденцій, притаманних суб’єктам господарювання, методом багатовимірного факторного аналізу .
Загалом, можна зробити висновок, щодо даної методики. Позитивною стороною є те, що наведені показники характеризують привабливість підприємства повною мірою і можуть бути визначені на підставі даних діючих в Україні офіційних статистичних форм річної і квартальної звітності.
Негативним же є те, що значна кількість показників утруднює застосування факторного аналізу, а також те, що деякі показники взагалі не впливають на інвестиційну привабливість підприємства.
Отже, якщо підсумувати все описане вище, можна сказати, що кожна методика аналізу інвестиційної привабливості підприємства потребує внесення коректив та нових підходів. Зі зміною економічних умов на ринку змінюється трактування та застосування різних показників, тому виникає необхідність у більш конкретному трактуванні та методиці визначенні показників аналізу діяльності підприємства.
Галузева специфіка суб’єктів господарювання обумовлює індивідуальний підхід до аналізу діяльності кожного підприємства. А тому необхідно розробити загальну методику для аналізу підприємств за видами діяльності, з урахуванням притаманних їм ризиків, витрат на основну діяльність та структуру формування прибутку.
Важливо при аналізі інвестиційної привабливості підприємств проводити аналіз не лише за однією конкретною методикою, але і корегувати основні показники відповідно до сфери діяльності підприємства (визначати, які є необхідні показники для аграрнихпідприємств, а які слід використати при аналізі промислових підприємств тощо).
При аналізі, наприклад, корпорацій необхідно враховувати як різносторонність діяльності так і прибутковість. Тому потрібно в першу чергу провести аналіз за підпорядкованими відділеннями в розрізі якісних та кількісних показників. Визначити найприбутковіші ділянки, а також ділянки які потребують коректив та внесення змін в саму діяльність, облікову політику тощо. Визначити можливіваріанти для виправлення ситуації (авансування коштів за рахунок інвестиційних вкладів чи за рахунок кредитування). Тільки після проведення такого виду аналізу можна узагальнювати та зводити показники по корпорації в цілому.
Таким чином, узагальнюючи проведений аналіз слід зазначити, що на сьогоднішній день існує дуже багато підходів до оцінки інвестиційної привабливості. Завдяки роботі вчених-економістів, вони постійно удосконалюються і стають більш пристосованими для оцінки того чи іншого суб’єкта господарювання . Кожна з методик має свої переваги, є унікальною й має право на існування. Звичайно, кожен підхід має свої негативні сторони та недоліки. Але це не завжди погано, навпаки це спонукає до появи нових , більш універсальних формул, розробок інших методів розрахунку і як наслідок, виведення більш універсальної методики взагалі .Тому чим більше існує методик оцінки інвестиційної привабливості, тим точніше її можна визначити . Слід сказати й те, що кожна методика може бути застосована в певних умовах для будь-якого підприємства, але в деяких випадках її потрібно для цього адаптувати, використовуючи саме ті показники, які й справді характеризують рівень інвестиційної привабливості [8 c. 118-125]
1.3. Нормативно-правове забезпечення інвестиційної діяльності в Україні
Сучасні умови розвитку України, яким притаманні поглиблення демократизації, спрямованість на європейську інтеграцію, інформатизація всіх сфер життєдіяльності людини, потребують існування ефективних та результативних механізмів державного управління.Розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій є актуальними завданнями в умовах ринкових перетворень.
Державне регулювання інвестиційної діяльності криє в собі управління державними інвестиціями, визначення умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.
Регулювання здійснюється через: систему оподаткування, державні норми та стандарти, антимонопольні та інші заходи.
Одним з найважливіших чинників поліпшення інвестиційного клімату в Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля. Інвестиційні відносини зазнають нормативно-правового регулювання за допомогою актів законодавства правових документів локального характеру - установчих, внутрішніх тощо, договорів інвестиційного характеру.
Хоча всі правові джерела виконують важливу роль у регулюванні інвестиційних відносин, однак провідне місце серед них посідає інвестиційне законодавство.
Інвестиційне законодавство - це сукупність прийнятих компетентними органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування. Інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства (як комплексної галузі права).
Риси інвестиційного законодавства наступні: розгалуженість і велика кількість нормативних актів; причини цього: об'єктивні - складність відносин у сфері інвестування,динамізм цих відносин та їх правового регулювання; суб'єктивні - недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти у сфері інвестування, кожний з яких має своє правове забезпечення; наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (НБУ, інекономіки, інфіну, А К, Держбуду, ДКЦПФР, ОН та ін.), регіональних (правила забудови населених пунктів та ін.) і локальних (установчих документів суб'єктів інвестування та суб'єктів організаційно - господарських повноважень у сфері інвестування); відсутність інвестиційного кодексу; роль кодифікованого нормативного акта відіграє досить-таки лаконічний, прийнятий на початку запровадження ринкових відносин.Закон України від 18.09.1991 р - "Про інвестиційну Діяльність", що є стрижнем інвестиційного законодавства; Господарський кодекс України – за відсутності в ньому загальних положень щодо інвестування (за деякими винятками).
Як підгалузь господарського права, інвестиційне право базується на господарському законодавстві. Спеціальне інвестиційне законодавство - це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх специфіки. Спеціальне інвестиційне законодавство складається із загальної і особливої частин. Перша (загальна частина) містить нормативно-правові акти та норми,що визначають основні засади організації та здійснення інвестування,загальні вимоги до її суб'єктів (в т.ч.їх права та обов'язки), правову форму взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу,та однаковою мірою стосуються всіх суб'єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства,в яких здійснюється інвестування і встановлюються інвестиційні договірні відносини. Друга (спеціальна або особлива) частина включає нормативні акти,що регулюють певні види, форми інвестування, встановлюють спеціальні режими інвестування, визначаючи особливість організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних об'єктів, за участю певних суб'єктів.
Для удосконалення державного управління інвестиційною діяльністю в Україні визначені основні положення інвестиційної політики Держави у Постанові Кабінету Міністрів України від 01.06.1995 р.№384, якою затверджено "Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки" та в Указі Президента України "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні від 18.07.1996 р.Що ж стосується формування програм перспективного планування розвитку інвестиційної діяльності,то згідно з Указом Президента України від 18. 08. 1999 р.№ 1004/99 було визначено головні напрями інвестиційної політики. Це насамперед збільшення обсягів інвестицій і підвищення їх ефективності за рахунок розв'язання таких першочергових завдань:уточнення пріоритетних напрямів залучення інвестицій і підвищення їх ефективності використання державних інвестиційних ресурсів,надання державної підтримки суб'єктам господарювання,запровадження механізмів стимулювання довгострокового кредитування виробництва комерційними банками, удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності та інше. Ефективне виконання цих завдань підвищить якісний рівень інвестиційної діяльності, що зумовить поліпшення інвестиційного клімату та пожвавлення інвестиційної активності.
Відповідно до ст.1 Закону України від 18.09.91 р.№ 1560-Х11 "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації,навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріатьно-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.