Податки з юридичних осіб (стр. 10 из 11)

Вітчизняні підприємства-виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які імпортують сировину для виробництва підакцизних товарів, отримують від продавця марок акцизного збору довідку за встановленою формою про об’єм і вартість товарів, які ввозяться з цією метою, без сплати акцизного збору. Вказана справка подається митному органу під час митного оформлення товарів.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати акцизного збору здійснюється податковими інспекціями відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року № 509-12.

3.3. Місцеві податки з юридичних осіб.

Місцеві податки і збори – це обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до місцевих бюджетів, які встановлено місцевими Радами народних депутатів і справляються вони згідно із Законом України “Про систему оподаткування” та Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 року.

До місцевих податків відносяться: податок з реклами, комунальний податок і податок з продажу імпортних товарів.

3.3.1 Податок з реклами.

Податок з реклами – це податок на послуги по встановленню та розміщенню реклами.

Рекламою рахуються всі види об’яв і оголошеннь, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації.

До зсобів масової інформації відносяться : преса, ефірне, супутникове і кабельне телебачення, радіомовлення, а також афіші, плакати, листівки, рекламні щити, інші технічні засоби, розташовані на вулицях, магистралях, площах, будинках, транспорті та інших місцях.

Платниками податку виступають всі юридичні та фізичні особи, які сплачують послуги за встановлення і розміщення реклами, яка носить комерційно-інформаційний характер.

Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами, а у випадку, якщо рекламні роботи виконуються власними силами рекламодавця, - вартість фактично понесених затрат.

Розмір податку з реклами складає:

- 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами;

- 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.

Стягнення податку виконують підприємства, організації, установи, які видають дозвіл на розміщення реклами або надають послуги по наданню реклами одночасно з розрахунком за послуги з виділенням вказаного податку в платіжному документі окремою строкою.

Податок з реклами перераховується щомісячно в доход місцевого бюджету до 15 числа місяця, наступного за звітним. Підприємства, які стягують податок з реклами, щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, представляють в податкову адміністрацію декларацію про суми наданих послуг, стягнутого та перерахованого до бюджету податка з розбивкою за ставками по місяцях.

За несвоєчасне перерахування податку з реклами сплачується пеня у розмірі 0,3 % за кожний день просрочки.

3.3.2. Комунальний податок

Комунальний податок – це обов’язковий місцевий податок, який вираховується на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і середньосписочної кількості працюючих.

Платниками комунального податку є юридичні особи, за винятком бюджетних установ, організацій, сільськогосподарських підприємств.

Об’ктом оподаткування є фонд оплати праці, вирахуваний виходячи з офіційно встановленного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично виплаченої заробітньої платні), помноженого на середньосписочну кількість працюючих за звітний місяць. Кількість осіб, які працюють за договором підряду, включається в загальну кількість працюючих щомісячно на протязі всього строку дії договору.

Бюджетні установи, віднесені до категорії платників, сплачують комунальний податок за рахунок власних коштів, отриманих від гоподарської і комерційної діяльності тільки за робітників, безпосередньо заянятих цією діяльністю.

Комунальний податок сплачується юридичними особами за рахунок собівартості продукції.

Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, вирахуваного виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і середньосписочної кількості робітників.

Розрахунок податку разом з встановленною звітністю щомісячно представляється платниками в податкову адміністрацію до 15 числа місяця, наступного за звітним на розрахунковий рахунок місцевого бюджету.

За несвоєчасне перерахування комунального податку нараховується пеня в розмірі 0,3% за кожний день просрочки.

3.3.3. Податок з продажу імпортних товарів.

Податок з продажу імпортних товарів.

Платниками податку з продажу імпортних товарів є юридичні особи і громадяни, які зареєстровані як суб’єкти підприємництва.

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначаються у декларації, яка подається щоквартально до державної податкової адміністрації за місцезнаходженням платника.

Граничний розмір податку не повинен перевищувати 3% виручки, одержаної від реалізації цих товарів.

Іноземні юридичні особи сплачують місцеві податки на рівних умовах з юричичними особами України.

Постановою Верховної Ради України від 9 липня 1999 року за № 895-ХІV прийнято у першому читанні внесений народними депутатами України проект закону України “Про місцеві податки і збори”. Схвалений Парламентом проект закону скоротить перелік місцевих податків ї зборів із 16 до 11 видів. Зокрема- комунальний податок, що дасть можливість зменшити податковий тиск, в першу чергу на вітчизняних виробників. Однак з’являться нові місцеві податки, приміром закон передбачає введення місцевого податку з прибутку підприємств; також до місцевих податків пропонується віднести податок на нерухоме майно.

До прийняття вказаного закону продовжує діяти Декрет КМУ від 20 травня 1993 року, № 56-93 “Про місцеві податки і збори”.[27]

ВИСНОВКИ.

Сьогодні Україна знаходиться в стадії реформування системи оподаткування. Незважаючи на те, що прийняте нове законодавство з оподаткування прибутку підприємств, податку на додану вартість та внесено ряд змін в інші податкові закони, у цілому ж проблема комплексного, системного реформування податкового законодавства залишається не вирішеною. Однією з причин цього є відсутність в Україні всеохоплюючого Закону – Податкового кодексу, який повинен комплексно врегулювати відносини в оподаткуванні, визначати принципи побудови системи оподаткування України, перелік податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті до бюджетів усіх рівнів, методику їх обчислення, а також порядок і умови застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства.

Державною податковою адміністрацією України, разом з робочою групою, створеною згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 року, розроблено проект Податкового кодексу, який, нажаль, тільки доопрацьовується і готується до повторного подання на розгляд до Верховної Ради.

Одним із важливих напрямків вдосконалення податкового законодавства України є реальне забезпечення принципу рівності всіх перед податковим законом, визначеного як у Законі “Про систему оподаткування”, так і в юридичній літературі. Це можна зробити шляхом поступового скасування пільг за всіма видами податків та заміни їх для окремих категорій платників неподатковими пільгами. Так доцільним у цьому напрямку є прийняття 17 лютого 2000 року Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, який спрямований на забезпечення захисту вітчизняного виробника шляхом застосування національного режиму валютного регулювання та справлення податків, встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

Необхідно зазначити, що в недостатній мірі реалізується принцип доступності. При існуючій нині великій кількості змін і доповненнь у податковому законодавстві , які вносяться надзвичайно часто, платникам податків, важко розібратися в законодавстві з питаннь оподаткування і відслідковувати численні зміни і доповнення в ньому. Для вирішення цього питання необхідно запровадити мораторій на внесення змін до податкового законодавства після прийняття Верховною Радою України Податкового кодексу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Конституція України, прийнята28 червня 1996 року (із наступними змінами та доповненнями) .

2. Земельний кодекс України, прийнятий 18 грудня 1990 року (із наступними змінами та доповненнями).

3. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (із наступними змінами та доповненнями).

4. Закон України Про внесення змін в Закон України” “Про систему оподаткування”, від 2 лютого 1994 року (із наступними змінами та доповненнями) .

5. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, від 22 травня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями).

6. Закон України « Про плату за землю» від 3 липня 1992 року (із наступними змінами та доповненнями) .

7. Закон України “Про податок на доднану вартість”, від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями).

8. Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», від 17 лютого 2000 року.

9. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року (знаступними змінами та доповненнями ).

10. Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями).

11.Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки та збори ”, від 20 травня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями).