Крім того, існує обернена залежність між накопиченою інфляцією і часткою бюджету у ВВП. Наприклад, в Росії, що пройшла через значну і тривалу інфляцію, довелось скорочувати державні витрати до нижчого рівня, ніж у Польщі, що здійснила радикальну дезінфляцію. Так, у 1996 році в Росії і Польщі рівень інфляції був майже на однаковому рівні, але частка державних доходів в Польщі складала біля 45%ВВП, а в Росії - біля 30%ВВП (див. також таблицю 3 на стор. 21). Це сталося тому, що в умовах інфляції державні доходи змешуються у зв’язку із запізненням податкових поступлень і їх знеціненням за цей лаговий період, а також через те, що висока інфляція створює в країні обстановку фінансової безвідповідальності, що і зменшує надходження в бюджет.
Низький коефіцієнт монетизації економіки зумовлює розповсюдження грошових замінників, як бартер, обіг іншої готівкової валюти ($), інших замінників, що служить добрим засобом для відхилення від сплати податків і формування низької “податкової культури”, з якою дуже важко боротись.1
Наприклад, за оцінками, рівень державних зобов’язань в Росії вимагає фінансуванняв об’ємі 40-45% від ВВП, який важко досягнути, оскільки існує верхня межа податкових вилучень. Тобто потрібно скорочувати витратну частину бюджету, інакше завищений рівень зобов’язань, що не покривається поступленнями в бюджет, буде сприяти подальшому скороченню податкових доходів через те, що держава виступатиме в ролі головного несплатника своїх зобов’язань, порушника фінансової і податкової дисципліни, і даватаме приклад іншим1, а також через те, що заборгованості держави створюють в розширеному масштабі неплатежі, в тому числі і в бюджет.
Досвід Росії показує, що якщо не привести бюджетні зобов’язання у відповідність з реальними доходами, то відбуватиметься подальша ерозія податкової бази і розрив між рівнем зобов’язань і рівнем надходжень в бюджет продовжуватиме зростати. Тобто це є головною перешкодою для збільшення збируваності податків. Так, у 1997 році в Росії, де не приймалося ніяких дій, продовжувалася ерозія податкової бази і скорочувався податковий потік, що збільшувало невиконання бюджетних зобов’язань і збільшило соціальну напруженість в державі - стало очевидно, що потрібно змінювати бюджетну політику. А надіятися на стабілізацію бюджетних надходжень можна лише тоді, коли зобов’язання держави дорівнюють реальним можливостям їх фінансуання. Цю проблему в постсоціалістичних країнах вирішити досить тяжко, бо в більшості з них спостерігається ще й політична криза, а оскільки тут склалася традиція, що найактивнішими виборцями є найбідніші, то уряди в своїй політиці зменшення держзобов’язань не можуть бути послідовними, оскільки це тільки поглибить незадоволення його діями, а отже соціальну i політичну кризу, і цілком імовірно, що уряду доведеться піти у відставку, а новий уряд буде менш послідовний в проведенні такої політики. Тому, саме шляхи вирішення протиріч між зменшеннями соціальних зобов’язань і політичними обмеженнями уряду є основною проблемою економічної політики в постсоціалістичних країнах.
б) Бюджетний дефіцит і криза в Росії.
Одна з особливостей бюджетного процесу в Росії, що негативно вливає на сам бюджет, це надоптимістичність у прогнозуванні бюджетних доходів, внаслідок якої створювався завищений рівень держзобов’язань і країна не мала за останні 6 років реального бюджету, що зумовило значну незбалансованість бюджетної системи, а отже, зріст заборгованості за бюджетом.
При фінансуванні дефіциту бюджету уряд пробував усі 3 види. Найнегативніші наслідки мало емісійне фінансування, що збільшувало темпи інфляції, а отже дестабілізувало економіку.
Внутрішні кредити в короткостроковому періоді були менш інфляційно небезпечними, але в середньостроковому - зменшували національні заощадження і внутрішні інвестиції через витіснення капіталу.
Зовнішні кредити були найменш інфляційно небезпечні в короткостроковому періоді, не знижували національні заощадження в середньострковому, але в довгостроковому зменшували доступні для інвестування фінансові ресурси, погіршували платіжний баланс країни, заповільнювали темпи економічного зростання і наблизили боргову кризу.
Низький коефіцієнт монетизації (16.2%) зумовлював невисокі об’єми внутрішніх фінансових заощаджень, що накладало на величину внутрішнього державного боргу більші фінансові обмеження. Навесні 1998 року короткостроковий внутрішній борг перевищив банківські депозити населення. Тому було вирішено збільшити частку нерезидентів серед утиримувачів ДО. І до серпня 1998 їх частка становила вже 65%. Навесні-влітку виплати по державному боргу складали 10-15% від ВВП. Вони фінансувалися, крім інших джерел, резервами Центробанку, але у серпні ці резерви було практично вичерпано, що крім зменшення спроможності фінансування облігацій, унеможливлювало утримування курсу рубля. В зв’язку із загостренням кризи недовіри почався відтік іноземного капіталу з ринку Росії (вивезено біля $15 млрд.), що унеможливлювало фінансування боргу за рахунок повторних запозичень. Також було поставлено під сумнів отримання кредиту МВФ ($10-15млрд). Все це змусило спoчатку зробити спроби збільшити надходження в бюджет (введення нового податку на продаж, cпроба підвищення контролю за податками), а 17 серпня оголосити дефолт держави по ГКО-ОФЗ (хоча пізніше було прийнято схему реструктуризації боргів), а також девальвацію рубля (що збільшило спроможність розрахуватися по ГКО).
Наслідки були такі: інфляція, інфляційне фінансування державного боргу; обвал російських акцій; банківська криза (ГКО складали 60-90% від активів російських банків) та криза тісно пов’язаного з банківською системою, великого бізнесу; політична криза (відставка уряду); зріст соціальної напруженості. Проте є і позитивні наслідки, такі як активізація підприємств, розрахованих на експорт та тих, що конкурують з експортерами (внаслідок девальвації рубля), що дозволяє сподіватись на розвиток цих гаузей та збільшення в них обсягів виробництва, а також на покращення торгового балансу Росії.
В Україні ситуація була не такою катастрофічною. В ній був менший бюджетний дефіцит (див. таблицю 2), в Україні була інша структура ринку запозичень (62% ДО належали НБУ, в Росії 65% - нерезидентам), а також фондовий ринок України не був так розвинений, як в Росії, тому відплив іноземних інвестицій не мав катастрофічних наслідків (бо був значно менший). Тому криза в Україні не набула великого розмаху і Україна постраждала від неї значно менше.
Таблиця 2. Деякі параметри економіки України і Росії (на 1 серпня 1998).
| Показники | Росія | Україна |
| доходи бюджету(%до ВВП) | 11 | 28 |
| Середньомісячна інфляція | 3.98 | 3.09 |
| зовнішній борг (% експорту) | 142 | 55 |
| резерви центробанку (%ВВП) | 7.4 | 4.4 |
| іноземні інвестиції | 40.5 | 22.5 |
| ($на душу населення) | ||
| кількість діючих банків | 1898 | 196 |
| Відношення боргових виплат | 269% | 120% |
| до доходів в бюджет (вересень) |
Джерело: Економіст, №7-9,1998, ст.23.
4.Вирішення проблеми дефіциту бюджету в перехідних країнах.
При вирішенні проблем, пов’язаних із дефіцитом бюджету, перехідні країни повинні спиратися на досвід тих держав, які більш успішно здійснили перехід від планової економіки, тобто, в першу чергу, забезпечити, хоча б в майбутньому, збалансованість бюджету. Перехідні країни, за вийнятком Польщі, Хорватії, Чехії, Словаччини, Угорщини та країн Прибалтики (які вже здійснили відповідні реформи і на досвід яких ми повинні спиратися), повинні зосередити особливу увагу на проблемах удосконалення збирання доходів в бюджет і ліквідації дефіцитів. Тобто їм потрібно провести стуктурні реформи в уряді і систмах контролю за бюджетом. В деяких країнах, зокрема в Росії та Україні, фіскальна реформа є головною політичною проблемою. Як правило, в перехідних країнах державні витрати не адекватні завданням, що покладаються на уряд в ринковій системі, отже, їм потрібно покращувати якість витратних програм, одночасно зменшуюучи державні витрати, тобто проводити ліберальну бюджетну політику. Лібералізація економіки також необхідна для покращення економічної ситуації в цих країнах, оскільки зменшення податків стимулюватиме розвиток виробництва та вихід “тіньовикв” в офіційний сектор економіки, що також припинить витікання грошей закордон. Як ми можемо пересвідчитися з таблиці 3, країни, що не встигли вчасно провести реформи, повинні скорочувати свої бюджетні навантаження для того, щоб підняти рівень виробництва.
Таблиця 3. Сукупне державне навантаження на бюджет
і економічне зростання в перехідних країнах (дані 1997р)
| Країна | Показники, у % до реального ВВП | ||
| Державні витрати | Державний доход | Зміни у ВВП | |
| Польща | 45.8 | 44.1 | 6.9 |
| Хорватія | 48.2 | 46.8 | 6.3 |
| Грузія | 15.3 | 10.4 | 11.0 |
| Росія | 40.5 | 33.0 | -2.1 |
| Україна | 44.0 | 38.4 | -3.2 |
Джерела: Вісник НБУ, №11, 1998, ст.9; Вопросы экономики, №11, 1998, ст.26.