Причинами виникнення цих проблем є нееластичність попиту на продукцію аграрного сектора, нестійкий характер сільськогосподарського виробництва, зумовлений мінливими природно-кліматичними факторами; природні й епідеміологічні умови, що впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва (посуха, вимерзання посівів, градобої, урагани, повені, захворювання); застосування значно більшої кількості матеріальних активів з розрахунку на одного працівника, порівняно з іншими галузями. Сільськогосподарські товаровиробники купують засоби виробництва в галузях, які є монополістами на ринку та мають можливість, на відміну від селян, контролювати і диктувати ціни. У селян значно більша, порівняно з іншими галузями, необхідність в сезонних кредитах, позичках, що при високих для сільського господарства процентних ставках і підвищених ризиках веде до збитків та банкрутства.
Усунення цих причин можливе за рахунок державного фінансування комплексу програм, які спрямовуються на:
1. збалансування попиту і пропозиції на сільськогосподарському ринку, його стабілізацію, відкритість, доступність;
2. захист національного сільськогосподарського ринку від нечесної конкуренції з країнами де вигідніші умови виробництва або від нелегального ввезення сільськогосподарської продукції;
3. підтримку сімейних доходів і пенсій зайнятих у сільському господарстві на рівні працівників життєзабезпечуючих галузей;
4. створення сприятливого середовища для відтворення робочої сили.
Дослідження стану сільського господарства на сучасному етапі свідчить, що його державна підтримка недостатньо спрямована на досягнення зазначених цілей. Виробництво характеризується нестабільністю та неадекватними потребами споживачів, змінами в його товарній структурі. Оптові ринки сільськогосподарської продукції не діють, імпортні операції не врегульовано, вихід товаровиробників на зовнішні ринки недоступний, маркетингові канали монополізовані тіньовим капіталом. Залишаються невирішеними проблеми стабілізації цін і доходів підприємств. Заробітна плата у сільському господарстві вдвічі нижча середньої по країні, сільська інфраструктура занепадає.
Багато дискусій між українськими вченими ведеться з приводу того чи потрібна державна підтримка сільського господарства в Україні, оскільки сільськогосподарське виробництво залишиться або збитковим, або мало ефективним і не зможе виправдати понесені державою витрати. На нашу думку, державна підтримка сільського господарства в Україні потрібна, адже вона активно використовується всіма країнами світу, економічно розвинутими країнами в тому числі. Якщо українське сільське господарство позбавити державної підтримки, то більшість видів сільськогосподарської продукції втратить свою конкурентоспроможність на світовому ринку. Крім того, без державної підтримки умови розвитку сільського господарства стануть ще більш не рівними, порівняно з умовами, в яких розвивається сільськогосподарська галузь у високо розвинутих країнах світу. Все це може спровокувати знищення сільського господарства в Україні.
Державна підтримка сільського господарства в Україні регулюється Законами України «Про державну підтримку сільського господарства України» [13] та «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» [14], а також Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» [15].
Український вчений П. Саблук, з яким ми погоджуємось, зазначає, що основними напрямами та пріоритетами державної підтримки повинні бути наступні: виробництво продукції рослинництва та тваринництва; відтворення ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств; інноваційний розвиток галузі; розвиток територій та аграрного ринку[16].
Для виконання всіх завдань і заходів, які зазначені у Програмі, на період до 2015 року передбачається виділити 128164,1 млн. грн., в тому числі з державного бюджету – 120750,5 млн. грн., з місцевих бюджетів – 11,2 млн. грн. та за рахунок інших джерел – 7402,4 млн. грн. [15].
Сільське господарство є, безумовно, однією з найперспективніших галузей економіки України, але для свого успішного функціонування потребує зваженої та збалансованої підтримки держави. Підприємствам АПК для покращення власної матеріально-технічної бази та поповнення оборотних коштів потрібні кредитні ресурси, забезпечити які може банківський сектор.
Наукові дослідження щодо проблем ефективного розвитку сільського господарства та форм державної підтримки висвітлені в працях провідних вчених-класиків: Дж. М. Кейнса, С.Л.Брю, О.Г.Строкової, М.Я.Дем'яненко, О.М.Карасик, П.А.Лайко, І.В.Прокопа, А.В.Фурса, М.Д.Янків та ін.
Проте, залишаються недостатньо висвітленими і потребують поглибленого опрацювання теоретичних і методологічних аспектів проблеми спрямування важелів механізму державної підтримки щодо підвищення конкурентоспроможності сільського господарства та сільського розвитку в умовах глобалізації економічних відносин в агропромисловому комплексі.
Компенсуючи частину процентної ставки по кредитах для підприємств АПК, держава виступає каталізатором усього процесу кредитування сільського господарства. Система здешевлення процентної ставки за рахунок державного бюджету довела свою ефективність, оскільки значно зросла сума кредитних ресурсів у галузь і спостерігається її загальний розвиток [13]. Так, за інформацію МінАП станом на 18 грудня 2008 року підприємства АПК залучили кредити на загальну суму майже 16,6 млрд. грн., що на 44% більше, ніж за аналогічний період 2007 року.
Однак, аналізуючи статті Державного бюджету 2009 року, можна спостерігати значні зміни у порівнянні з бюджетом попереднього року, і не тільки витрат що до компенсування кредитів АПК.
Загальні витрати по статті „Здійснення фінансової підтримки підприємств Агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів" в бюджеті 2008 року складали 1,350 млрд. гривень. Дана стаття у Законі „Про державний бюджет 2009 року" передбачає фінансування лише у розмірі 300 млн. гривень. Таке значне скорочення можна пояснити не тільки кризою економіки України та зменшенням бюджетних надходжень, але також і тим, що використання коштів в 2008 році для компенсації процентних ставок по кредитах з'явилось значно меншим ніж прогнозувалось. Так, зі слів Міністра аграрної політики Юрія Мельника на 1 листопада минулого року підприємствам АПК на здешевлення кредитів було надано 650 млн. із запланованого 1,350 млрд. гривень. Але скорочення фінансування в бюджеті 2009 року є більш значним ніж сума компенсації виплачених на 01.11.2008.
З іншого боку, у бюджеті 2009 року встановлено, що із Стабілізаційного фонду сума у розмірі 2,2 млрд. гривень призначається для заходів на здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів та підтримку окремих проектів в агропромисловому комплексі. Інше питання, що фонд ще потрібно наповнити коштами.
Ще іншим скороченням майже на 87% є зменшення статті "Бюджетна тваринницька дотація та державна підтримка виробництва продукції рослинництва" - дотації на посіви, з 2,87 млрд. грн. в 2008 році до 500 млн. грн. в 2009.
Український уряд вже підготував проект постанови "Про затвердження Порядку використання бюджетних коштів, спрямованих у 2009-2013 роках на підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів". На думку експертів, скорочення бюджетних витрат приведе до падіння рівня сільськогосподарського виробництва в поточному році. Ще одним висновком який можна зробити - це необхідність розраховувати в часи кризи переважно на свої сили [11].
Необхідною й невід'ємною складовою життя у сільському регіоні є соціальні послуги, які можуть розглядатись як форма інвестицій у людський капітал. Освіта та медицина дають змогу поліпшувати та підтримувати його якість. Однак соціальна інфраструктура села погіршується внаслідок скорочення фінансування як з боку сільськогосподарських підприємств, так і з боку держави. У селах не функціонують будинки культури, дитячі садки, медичні установи, скорочуються робочі місця, зростає рівень безробіття [17].
Аналіз показує, що заходи державної підтримки здійснюються безсистемно, не прив'язані до конкретних трансформаційних перетворень, які необхідно здійснювати в аграрному секторі. Відсутність системи взаємопов'язаних заходів знецінює і ті з них, які в системі могли б бути ефективними (пільгове кредитування, дотації). Тому необхідно впровадити механізм державної підтримки який би включав підтримку виробництва, підтримку створення ринкової інфраструктури та регулювання доходів товаровиробників у взаємозв'язку з підтримкою формування сприятливого життєвого середовища на селі. Для реалізації цього розроблена концепція механізму державної підтримки сільського господарства України, яка забезпечує трансформаційні перетворення комплексного системного характеру галузі та в сільському господарстві.
Отже, враховуючи обмеженість бюджетних коштів, слід обирати найприйнятніший варіант державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, який би, з одного боку, стимулював їх до здійснення структурних змін і запровадження ефективніших технологій, а з іншого - не потребував би великих сум бюджетних коштів, особливо для нерентабельних підприємств.