По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).
По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безповоротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоров’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середовища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структур підприємства спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств тощо.
По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомогу багатодітним сім’ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціальних програм тощо.
По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітету, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.
Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення, а також зниження ризиків діяльності підприємств.
Оцінка ризиків дозволяє компанії усвідомити й урахувати, у якому ступені потенційні події можуть вплинути на досягнення її цілей. Ці події оцінюються із двох точок зору - імовірності виникнення й ступені впливу. Природним бажанням власника є одержання якоїсь інтегральної оцінки, однак це не дозволяє зробити широкий розкид видів ризиків, а також самі мети власника стосовно контрольованому їм бізнесу.
Задум і випуск нової продукції характеризуються певним ризиком, вимагають певною часу. В середньому лише одна з п’ятдесяти ідей забезпечує комерційний успіх.
Оцінка ризиків дозволяє компанії усвідомити й урахувати, у якому ступені потенційні події можуть вплинути на досягнення її цілей. Ці події оцінюються із двох точок зору - імовірності виникнення й ступені впливу. Природним бажанням власника є одержання якоїсь інтегральної оцінки, однак це не дозволяє зробити широкий розкид видів ризиків, а також самі цілі власника стосовно контрольованому їм бізнесу.
За різними оцінками, порядку 70%-75% ринкової вартості бізнесу великих компаній складають їхні нематеріальні активи, які зосереджені в правах на розробку родовищ корисних копалин, різних патентних розробках, а також кадровому й брендовом потенціалах компаній.
Ризики компаній розподілені нерівномірно й знаходяться у деякій залежності від їхньої галузевої приналежності. Для експортно-орієнтоваиих підприємств високі політичні ризики, у той час як для компаній з переважною орієнтацією на внутрішні ринки характерні соціально-трудові ризики.
Ризики корпоративного управління є найбільш вагомими внутрішніми нефінансовими ризиками в компанії. Основними учасниками в управлінні акціонерною компанією виступають її власники, менеджмент, а також сторонні зацікавленої особи (стейкхолдери).
Ризики реалізації прав акціонерів виражаються в здатності менеджерів або мажоритарних акціонерів компанії впливати на процес реєстрації прав власності. Компанії із чисельністю акціонерів більше 50 зобов'язані виконувати облік прав власності за допомогою реєстратора. При аналізі реєстратора істотне значення має його незалежність від акціонерів і менеджменту компанії.
У складі акціонерів компанії присутні особи, у руках яких концентрація власності становить понад 75%, тому необхідність у колегіальності прийняття управлінських рішень різко падає. Також знижується можливість миноритарных акціонерів брати участь у прийнятті рішень і керуванні компанією, що дестимуює розвиток системи корпоративного управління в акціонерному товаристві.
Показником захищеності прав акціонерів служить поріг угоди (в % від балансової вартості активів), на проведення якої потрібне згода ради директорів. У компанії поріг установлений у розмірі 25%, його зниження, наприклад, до 10%, демонструє небажання власників відійти від керування, продиктоване слабким рівнем менеджменту.
Основним джерелом оцінки компанії із зовнішньої сторони є інформація, що розкриває акціонерним товариством про себе. Її якість багато в чому визначається внутрішнім становищем про інформаційну політику підприємства, що вказує принципи, обсяг і порядок надання інформації зовнішнім користувачам, що дозволяє стейкхолдерам сформувати якісь очікування стосовно компанії. При цьому в українській практиці корпоративного керування якість розкритої інформації багато в чому залежить від того, чи обертаються акції на фондовому ринку, чи готовиться компанія до проведення IPO.
Першим і найбільш доступним джерелом інформації про компанії є її Інтернет-сайт, на якому на російській, англійській й іншій мовах містяться основні документи, а також відображається інформація про основних акціонерів, менеджмент компанії, результатах діяльності. Основним каналом одержання інформації про компанії є її річний звіт, і, мабуть, єдиний, де топ-менеджмент підприємства може опосередковано позначити стратегічні плани розвитку й оцінити досягнуті результати.
Репутаційний ризик супроводжує компанію на всьому її життєвому циклі. Його виникнення обумовлюється впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.
Репутационный ризик тісно пов'язаний з реалізацією подій, що входять до складу операційних, ринкових і фінансових ризиків компанії. Таким чином, його оцінка прямо пов'язана з оцінкою пов'язаних фінансових ризиків (наприклад: зниження доходів від продажів, відкликання банківських депозитів вкладниками й т.п.). Управління репутаційними ризиками на аналізованому підприємстві зводиться до формування комунікацій з основними зацікавленими сторонам: органи державної влади хочуть бачити, що компанія чітко виконує норми законів, є гарним платником податків; суспільство хоче бачити в ній високий рівень соціальної відповідальності; акціонери й інвестори зацікавлені у фінансовій успішності й високій прибутковості діяльності; галузеві експерти й ЗМІ бажають максимальній передбачуваності й відкритості компанії. Часом ці потоки суперечать один одному: так витрати на соціальну підтримку співробітників і добродійність прямо впливають на розмір прибутку й дивідендів.