¾ недостатня врегульованість питань щодо бюджетних інвестиційних асигнувань;
¾ відсутність конкретизації на законодавчому рівні питань особливостей інноваційної діяльності в промисловості;
¾ відсутність привабливих умов для здійснення інвестицій в промисловості, насамперед, в напрямку пріоритетних проектів;
¾ недостатня врегульованість питань щодо залучення грошових коштів шляхом проведення додаткових емісій цінних паперів акціонерних товариств, які мають у статутних фондах державну частку.
г) До джерел правового регулювання в сфері приватизації об’єктів промисловості належать наступні нормативно-правові акти:
¾ закони України: “Про приватизацію державного майна”, “Про державну програму приватизації”, “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”, “Про приватизаційні папери”, “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, “Про виконавче провадження”;
¾ постанова Верховної Ради “Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України”;
¾ рішення Конституційного Суду України від 01.07.1998 №9 (щодо приватизації державного майна);
¾ укази Президента України: “Про єдину систему органів приватизації в Україні”, “Про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації та приватизації”, постанови Кабінету Міністрів та нормативно-правові акти Фонду державного майна, які приймаються як заходи оперативного регулювання тактичних питань, що виникають в процесі приватизації державних об’єктів.
До основних недоліків регулювання відносин в межах існуючого нормативно-правового забезпечення процесів приватизації в промисловості можна віднести:
¾ невизначеність механізму взаємовідносин держави та приватизованих підприємств при виникненні форс-мажорних обставин;
¾ невпорядкованість питань щодо використання державного майна, яке знаходиться на балансах підприємств, що приватизуються, але не увійшло до статутних фондів;
¾ суперечливість окремих норм Державної програми приватизації щодо реструктуризації підприємств, в тому числі відокремлення майна, які знаходяться в процесі приватизації, але потребують реструктуризації;
¾ відсутність конкретизації на законодавчому рівні специфічних питань приватизації об’єктів промисловості;
¾ законодавча та правозастосовча невпорядкованість у питаннях виконання післяприватизаційних зобов’язань покупцями пакетів акцій акціонерних товариств, що виставлялися на конкурсний продаж;
¾ потенційне існування механізму “тіньової” приватизації (відчуження) об’єктів промисловості через механізм банкрутства, звернення стягнення на майно підприємств за виконавчими документами, що може бути знову задіяний після скасування Закону “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”;
¾ недосконалість механізму перевірки платоспроможності майбутнього покупця об’єктів приватизації щодо спроможності виконання умов конкурсів.
д) Джерелами правового регулювання в сфері соціального захисту та охорони праці в промисловості є:
¾ закони України: “Про пенсійне забезпечення”, “Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, “Про охорону праці”;
¾ постанови Кабінету Міністрів України щодо соціального захисту та охорони праці в промисловості.
До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля щодо соціального захисту та охорони праці в промисловості можна віднести:
¾ невідповідність чинного законодавства України конвенціям та рекомендаціям Міжнародної організації праці;
¾ законодавче обмеження умов добровільного пенсійного забезпечення підприємствами своїх працівників;
¾ непомірне навантаження нарахувань на фонд оплати праці і, як наслідок, недосконала соціальна політика підприємств;
¾ високі тарифи на страхування від нещасних випадків на виробництві;
¾ відсутність механізмів рефінансування боргів за регресними виплатами;
¾ неефективність державного нагляду в галузі охорони праці;
¾ недостатнє використання превентивного потенціалу адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення в сфері охорони праці.
е) Джерелами правового регулювання питань екології, охорони навколишнього природного середовища та енергозбереження в сфері діяльності підприємств промисловості є наступні нормативно-правові акти:
¾ закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря ”, “Про екологічну експертизу”, “Про відходи”, “Про електроенергетику”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпромисловостіу”, Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Земельний кодекс України, відповідні міжнародні договори і зобов’язання України, які згідно з Конституцією є частиною національного законодавства;
¾ постанови Кабінету Міністрів: “Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”, “Про Державну програму “Екологічно чиста геотермальна енергетика України” тощо.
До основних недоліків нормативно-правового забезпечення питань екології, охорони навколишнього природного середовища та енергозбереження в діяльності підприємств промисловості можна віднести наступні:
¾ невідповідність національного законодавства взятим Україною міжнародно-правовим зобов’язанням;
¾ недостатня законодавча забезпеченість питань державного обліку об’єктів, що негативно впливають на стан навколишнього природного середовища;
¾ відсутність єдиного підходу до правового регулювання екологічних проблем;
¾ відсутність спеціальних нормативно-правових актів, які б компетентно регулювали питання екологічних проблем в промисловості;
¾ розпорошеність регулювання питань проведення державної екологічної експертизи;
¾ відсутність уніфікованості нормативів платежів за забруднення навколишнього середовища, за розміщення відходів, тощо;
¾ локальність та недостатність законодавчих умов і відсутність стимулів фінансування екологічної реконструкції діючих потужностей в промисловості;
¾ недієвість державного екологічного контролю і нагляду, недостатнє та неповне визначення компетенції відповідних державних органів;
¾ недостатнє застосування превентивного потенціалу адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення в сфері забруднення навколишнього природного середовища;
¾ відсутність механізмів стимулювання енергозбереження в промисловості.
У сучасних умовах, одним із шляхів створення успішного підприємства раціональних розмірів є оренда з наданням пільг в оподаткуванні та кредитуванні, а також цільової допомоги з боку держави при одночасному поширенні інформації про результати наукових досліджень щодо даного питання серед зацікавленої аудиторії.
Розвиток промисловості потребує вдосконалення нормативно-правового забезпечення її функціонування, гармонізації вiдповiдних нормативно-правових актів з міжнародними стандартами, розроблення ряду програм, спрямованих на реалізацію цієї Концепції, та проектів законів з питань функціонування i розвитку промисловості.
Беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ ПБК «СЛАВУТИЧ» В МІСТІ ЗАПОРІЖЖЯ
2.1 Техніко-економічні показники діяльності підприємства
ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Славутич» було утворено на базі побудованого в 1974 році Запорізького пивзаводу №2. Співпраця ВАТ ПБК «Славутич» і Славутич, Carlsberg Group почалась у 1996 році. Саме тоді ці підприємства з давніми традиціями пивоваріння об'єднали свої зусилля для вирішення завдання по виробництву в Україні пива, яке відповідало б світовим стандартам. За цей час на комбінаті було встановлено нове обладнання, закуплене у передових компаній пивоварної промисловості світу. Завдяки масштабним інвестиціям, проектну потужність підприємства було збільшено більш ніж утричі і вона склала близько 240 млн. літрів на рік. Завдяки цьому «Славутич» перетворився на передове підприємством європейського типу з ефективним виробництвом та високим ступенем автоматизації технологічних процесів.
Власником компанії "Славутич" є Carlsberg Group. Carlsberg — одна з провідних пивоварених груп в світі, яка володіє значним портфелем пивних брендів та брендів безалкогольних напоїв. В Carlsberg Breweries працює більше 40 000 людей в 50 країнах світу. Продукція компанії продається більш ніж на 150 ринках.
ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий й інший рахунки в установах банку, круглу печатку, штамп і бланки зі своїм найменуванням, власний товарний знак, знак обслуговування й інші символи юридичної особи. Воно може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права й виконувати обов'язку, виступати як позивач або відповідача в суді, арбітражному або третейському суді несучи при цьому відповідальність своїм майном.