Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Випускаються три різновиди казначейських зобов'язань:
o довгострокові — з терміном чинності від 5 до 10 років;
o середньострокові — від 1 до 5 років;
o короткострокові — до одного року.
Рішення про емісію довго- і середньострокових казначейських зобов'язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових — Міністерство фінансів України. Ціна продажу казначейських зобов'язань встановлюється залежно від часу їхнього придбання в межах строку чинності. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.
Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і відсотків на нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред'явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають, їхнє відчуження іншим особам не допускається. Цей вид цінних паперів (як і облігації) фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред'явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше за обумовлений строк, то йому виплачується менший відсоток, що узгоджується з власником у момент внесення ї коштів на депозитний рахунок.
Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує без умовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строю відповідну суму. Переказний вексель (тратта) – це письмовий на каз векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату) сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши ш ньому свій підпис.
У процесі обігу вексель передається одним держателем іншому з допомогою передавального напису — індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт та платіж за векселем. Вексельні зобов'язання можуть бути додатково гарантовані за допомогою авалю — вексельного поручництва. Своєчасна оплата векселя погашає всі вексельні зобов'язання. У разі відмови від платежу векселедержатель може вчинити судовим позов проти акцептанта. Крім того, якщо вексель не акцептоване або не оплачено, він має право вимагати сплати векселя способом регресу (зворотної вимоги) від інших відповідальних осіб (векселедавця, індосанта, аваліста), солідарне зобов'язаних перед векселедержателем.
В Україні донедавна в обігу перебував особливий вид державних цінних паперів, що засвідчував право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації певної частки майна державних підприємств, — приватизаційні папери (майнові сертифікати) їхню емісію здійснював Національній банк України, а видачу громадянам України організовували місцеві відділення Ощадного банку України. Згідно з чинним законодавством України видані громадянам приватизаційні майнові сертифікати підлягали обміну на акції вітчизняних підприємств, що приватизувалися.
Сукупність різних видів цінних паперів, що випускаються і перебувають в обігу в Україні, поділяють на три групи. До першої з них належать пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їхнім власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини майна за ліквідації емітента. Друга група охоплює боргові цінні папери, за якими емітент бере на себе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не дають їхнім власникам права на участь в управлінні справами емітента. Третю групу становлять похідні цінні папери, механізм обігу яких зв'язаний із пайовими борговими цінними паперами та іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.
Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:
o інвестиційні операції з традиційними інструментами;
o придбання похідних цінних паперів (деривативів);
o депозитні операції підприємств;
o пайова участь у спільних підприємствах.
Такі форми, як інвестиційні операції з традиційними інструментами i придбання дoxiдниx цінних паперів, були розглянуті раніше у цьому розділі. Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств за останній час все більш орієнтується на ринок цінних паперів. Різні інструменти цього ринку складають сьогодні приблизно 90% загального обсягу фінансових інвестицій підприємств.
Щодо депозитних операцій, то це одна з найбільш ефективних форм використання тимчасово вільних грошових коштів підприємства. Депозитні операції використовуються для короткострокового вкладання капіталу, а основною їх метою є генерування інвестиційного прибутку. Пайова участь у спільних підприємствах багато в чому подібна до реального інвестування, однак вона менш капіталоємна i більш оперативна. Зазвичай, інвестор, використовуючи цю форму фінансового інвестування, ставить за мету не стільки одержання високого доходу, а встановлення прямого впливу на господарську діяльність підприємства.
Залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві i ліквідності, фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та поточні.
Довгострокові:
· інвестиції, що утримуються до їх погашення;
· інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства;
· інвестиції у спільну діяльність;
· інші фінансові інвестиції;
Поточні:
· еквіваленти грошових коштів;
· інші поточні фінансові інвестиції;
Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також yci інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.
Поточні інвестиції — це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).
Інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони:
· вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;
· характеризуються незначним ризиком зміни вартості;
· мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців.
Еквіваленти грошових коштів, як правило, утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, а не для інвестиційних цілій.
До інших поточних інвестицій відносять:
1. Інвестиції терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів);
2. Інвестиції в асоційовані i дочірні підприємства, які придбані i утримуються для продажу протягом 12 місяців;
3. Інвестиції у спільну діяльність, які придбані i утримуються з метою подальшого продажу протягом 12 місяців;
Залежно від придбаних паперів фінансові інвестиції прийнято поділяти на пайові та боргові.
Пайові фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками:
· засвідчують право власності підприємства на частку у статутному капіталі емітента корпоративних прав;
· виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;
· мають необмежений термін обігу;
· утримуються підприємством з метою одержання доходу за рахунок дивідендів або придбані з метою перепродажу чи одержання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.
На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності.
До них відносять інвестиції, які:
· виступають як боргові цінні папери (облігації);
· мають боргову природу;
· мають установлений термін обігу;
· утримуються підприємством до їх погашення з метою одержання доходу у вигляді відсотків або придбані з метою перепродажу й одержання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.
ЗАДАЧА 1
Таблиця 1.
Вихідні дані для розв’язання задачі
| Показники | Одиниця вимірювання | Значення |
| 1. Ціна устаткування, що підлягає впровадженню, без ПДВ | грн | 34450 |
| 2. Транспортні витрати* | % до ціни | 5 |
| 3. Заготівельно-складські витрати* | % до ціни | 1,9 |
| 4. Монтаж обладнання* | % до ціни | 12 |
| 5. Обсяг виробництва: | ||
| в базисному році | тонн | 100 |
| в проектному році | тонн | 115 |
| 6. Ціна 1 тонни продукції | грн | 9180 |
| 7. Початкова вартість устаткування, що підлягає демонтажу | грн | 34160 |
| 8. Витрати на демонтаж (від п. 7) | % від пункту 7 | 3 |
| 9. Маса устаткування, що здаватиметься як металобрухт | тонн | 8 |
| 10. Ціна 1 тонни металобрухту | грн | 1300 |
| 11. Реалізація демонтованого обладнання (залишкова вартість) | грн | 10750 |
| 12. Обігові кошти підприємства (за базисний рік) | грн | 6950000 |
| 13. Обсяг виробництва підприємства (за базисний рік) | грн | 92675000 |
* Послуги здійснюють сторонні організації, розмір витрат вказаний без урахування ПДВ.