ІІІ блок – фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України; комерційні банки; міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; страхові компанії; фінансові посередники на ринку цінних паперів.
ІІІІ блок – органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Фонд сприяння зайнятості населення; Державний інноваційний фонд.
Принципи побудови фінансової системи:
- єдності, який передбачає здійснення єдиної економічної і фінансової політики;
- функціонального призначення ланок, який виражається в тому, що в кожній з них вирішуються свої завдання специфічними методами, існують відповідні фонди грошових коштів та апарат управління.
Проблеми розвитку фінансової системи України представлені в схемі 7.
- 3 -
Фінансова політика держави – це доситьскладна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Правову основу реалізації фінансової політики становить фінансове законодавство.
Фінансова політика – це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.
Складові фінансової політики:
- бюджетна політика;
- податкова політика;
- грошово-кредитна політика;
- інвестиційна політика;
- валютна політика;
- кредитна політика
- певні напрями в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями;
- митна політика тощо.
Мета фінансової політики – оптимальний розмір ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.
Основне завдання фінансової політики – забезпечення фінансової стабільності і на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку.
Принципи фінансової політики:
1. Розвиток економіки;
2. Соціальний захист;
3. Збереження здорового навколишнього середовища.
Форми фінансової політики:
Поточна фінансова політика пов'язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.
Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу.
Методи реалізації фінансової політики:
1. Політика економічного розвитку - систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового національного продукту (ВНП) та підвищення рівня зайнятості населення.
2. Політика стабілізації - це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні.
3. Політика обмеження ділової активності - це система стримувальних заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди економічного піднесення для того, щоб запобігти кризі перевиробництва.
Фінансову політику можна розглядати як складову економічної політики держави .
Фінансову політику розглядають у межах кон'юнктурної, основне завдання якої - забезпечувати рівномірний розвиток економіки через згладжування коливань у кон'юнктурних процесах для досягнення загальноекономічної рівноваги.
З метою оцінки успішності проведення фінансової політики використовують два показники: рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці.
Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.
Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.
- 4 -
Фінансова безпека – це багатопланове і надзвичайно актуальне поняття, бо є результатом практичних заходів з боку законодавчої та виконавчої влади держави в сфері фінансів. Вона визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави: величиною внутрішнього і зовнішнього боргу, рівнем інфляції, стійкістю національної валюти, сальдо платіжного балансу. Відповідно до міжнародних стандартів оптимальний розмір боргів не повинен перевищувати 70% від річного обсягу ВВП, бо держава може втратити фінансову незалежність і стати банкрутом.
Фінансова криза – глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними (рівень розвитку матеріального виробництва, нераціональна структура виробництва, що характеризується високою питомою вагою воєнно-промислового комплексу; залежність від експорту енергоносіїв, палива; а також процеси, які проходять на світових фінансових ринках) та політичними (воєнні витрати, неефективне витрачання коштів державного бюджету, наявність значних сум державного боргу) чинниками.
Причини фінансової кризи в Україні:
- значний спад виробництва ВВП при падінні фізичного обсягу товарної продукції, яка неконкурентоспроможна;
- невиважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету;
- структурний дисбаланс народного господарства;
- багато нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;
- неефективний механізм оподаткування;
- великомасштабний оборот тіньового капіталу;
- необґрунтовано великі соціальні програми;
- державні непродуктивні витрати;
- приписки, крадіжки.
Шляхи локалізації фінансової кризи:
1. Запровадження жорсткого режиму економії витрачання бюджетних коштів на управління, оборону, дотації збитковим виробництвам.
2. Визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат.
3. Зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту бюджету.
4. Вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення.
5. Фінансова підтримка малого бізнесу.
6. Посилення відповідальності суб’єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства.
7. Оптимізації рівня податкових вилучень з бюджету.
1. Поняття, склад, структура і функції фінансового механізму.
2. Зміст, принципи, сфери і методи фінансового планування. Система фінансових планів.
3. Фінансові баланси в економічній системі держави.
- 1 -
ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.
Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських суб'єктів і населення.
Складові частини (Схема 10):
- фінансове планування й прогнозування;
- фінансові показники;
- нормативи, ліміти, резерви;
- стимули і санкції;
- система управління фінансами.
Структура фінансового механізму представлена в оп. конспекті в схемі 11.
За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики.
Нормативи - характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.
Ліміти - певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.
Резерви - мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.
Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій - фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.
Фінансове забезпечення може здійснюватись у трьох основних формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Випуск акцій - з одного боку - це особливий вид кредитування, з другого - акціонери - співвласники, тобто - це вид самофінансування. Різні форми можуть використовуватись одночасно.
Самофінансування здійснюється за рахунок власних коштів. Але слід розрізняти форму і принцип організації фінансового забезпечення. Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. Як свідчить світовий досвід, власні ресурси призначені для покриття витрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів - за рахунок кредиту. Недарма банки є невід'ємною складовою фінансової системи. Така система сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів шляхом збільшення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів уповільнює кругообіг.Якщо самофінансування - вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування є головною ведучою формою. Принципи кредитування вимагають ефективного господарювання, досягається економія суспільного капіталу.