Інвестиційна привабливість ринку на прикладі ринку комерційної нерухомості м Києва (стр. 3 из 19)

Прийняття рішень інвестиційного характеру пов’язано з невизначеністю досягнення результату. Складність, масштабність та тривалість питань, які вирішуються у процесі реалізації інвестиційного рішення, припускають вплив на цей процес великої кількості ризиків, як систематичних, так і несистематичних. Врахування фактора ризику у такій ситуації потребує визначення переліку можливих ризиків, оцінки рівня ризиків та розробки заходів з їх зниження.

Виходячи з системного підходу до діяльності підприємства та прийняття інвестиційного рішення як "чорної скриньки", ризики залежно від причин їх виникнення можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Зовнішні ризики пов’язані насамперед із нестабільністю державної влади, особливостями державного устрою і чинного законодавства, неефективністю економічної політики та її складових елементів, демографічною, регіональною проблемами, поляризацією інтересів різних соціальних груп і таке інше. До таких ризиків можна віднести податковий, інфляційний, кредитний і форс-мажорний.

Внутрішні ризики виникають у результаті конкретної діяльності виробників, тобто діяльності певного підприємства, і залежать від ділової активності керівництва, маркетингової стратегії, політики і тактики підприємства, його виробничого потенціалу, фінансового стану, організаційно-правової форми діяльності, розміру підприємства. Це такі ризики, як організаційний, ресурсний, майновий, виробничий, ризик ліквідності та упущеної вигоди [14, с.113].

У загальному випадку інвестиція є доцільною чи ефективною лише тоді, коли вона приносить прибуток більший, ніж банківський відсоток за депозитами. Тому будь-яке інвестиційне рішення вимагає серйозного обґрунтування його ефективності.

1.2 Основні складові інвестиційного ринку

Інвестиційний ринок (ІР) – це ринок об’єктів інвестування у всіх його формах. Його можна розглядати як сукупність окремих ринків (об’єктів реального та фінансового інвестування) і можна виділити такі ринки: прямих капітальних вкладень, приватизованих об’єктів, нерухомості, інших об’єктів реального інвестування, фондовий і грошовий ринки. Співвідношення між ними постійно змінюється й на них впливають внутрішні та зовнішні фактори.

Ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення названих вище елементів визначаються шляхом вивчення кон’юнктури ринків. Склад інвестиційного ринку подано на рис. 1.

Ринок капітальних вкладень є одним з найбільш значущих сегментів інвестиційного ринку України. Формою інвестування на цьому ринку є капітальні вкладення у нове будівництво, на реконструкцію, розширення, технічне переозброєння діючих підприємств.

Ринок приватизованих об’єктів широко розвивається у зв’язку з процесами приватизації державних підприємств.

Рис. 1. Склад інвестиційного ринку.

Ринок нерухомості – це самостійна складова інвестиційного ринку у зв’язку з його специфікою та суттєвими перспективами розвитку та розширення.

Ринок об’єктів тезаврації забезпечує здійснення операцій щодо інвестування у предмети колекціонування, антикваріату, художні твори та інші цінності. Цей ринок поки ще не відіграє значної ролі в економіці нашої країни.

Ринок об’єктів фінансового інвестування – це фондовий (ринок цінних паперів) та грошовий ринок. Основна функція фондового ринку – мобілізація коштів за допомогою цінних паперів з мстою організації та розширення масштабів господарської діяльності реального сектора економіки. Фондовий ринок виконує важливу інформаційну функцію і ситуація на ньому інформує інвесторів про економічну кон’юнктуру та дає орієнтири щодо розміщення капіталів. Стан справ на фондовому ринку має важливе значення для стабільного розвитку економіки. Крах на фондовому ринку може призвести до кризи [12, с.114-115].

Грошовий ринок – самостійний сегмент, тому що частина його формується за допомогою таких об’єктів інвестування, як банківські депозитні вклади та іноземна валюта.

Кон’юнктура ринку являє собою форму прояву на інвестиційному ринку у цілому чи на окремих його сегментах системи факторів (умов), що визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін і рівня конкуренції. Для кон’юнктури інвестиційного ринку характерні чотири стадії: піднесення; бум; послаблення; кон’юнктурний спад.

Підйом кон’юнктури пов’язаний з пожвавленням економіки у цілому. Характерним для нього є зростання обсягів попиту на об’єкти інвестування, рівня цін на них, розвиток конкуренції серед інвестиційних посередників.

Кон’юнктурний бум характеризується значним зростанням попиту на усі об’єкти інвестування. Попит не повністю задовольняється пропозицією, яка є на ринку (зростають ціни на об’єкти інвестування, доходи інвесторів та посередників) [10, с.327-328].

Послаблення кон’юнктури пов’язано зі зниженням інвестиційної активності у результаті спаду в економіці у цілому. Практично досягається насичення попиту на об’єкти інвестування з деяким збитком їх пропозиції. Спочатку стабілізується рівень цін на більшість об’єктів інвестування, потім вони повільно знижуються разом з доходами інвесторів та інвестиційних посередників.

Ознакою кон’юнктурного спаду інвестиційного ринку є низький рівень политу та пропозиції об’єктів інвестування, а рівень пропозиції перевищує попит. При цьому суттєво знижуються ціни на об’єкти інвестування, доходи учасників ринку знижуються до самого низького рівня, можливі навіть збитки в окремих сферах інвестиційної діяльності.

Обсяг операцій на інвестиційному ринку визначає стадію кон’юнктури ринку протягом всього кон’юнктурного циклу.

Аналіз та дослідження загальних і складових показників кон’юнктури ринку дозволить розробити заходи щодо підвищення інвестиційної активності держави у цілому, регіонів та галузей промисловості.

Короткий порівняльний аналіз концепцій державного регулювання у контексті проблем функціонування інвестиційних ринків б умовах кризи показує, що при зовнішніх розбіжностях та різних підходах до вибору об’єкта регулювання (платоспроможний попит або пропозиція ресурсів) розглядається єдиний об’єкт регулювання – інвестиційний ринок. За допомогою такого підходу, стимулюючи інвестиційну пропозицію, держава стимулює і попит на ресурси. Проте, необхідно визнати, що саморегуляція ринкового господарства доповнюється та вдосконалюється регулюванням з боку держави, яка може сповільнити або прискорити розвиток економічних процесів.

Сьогодні вже є очевидним, що проблему залучення інвестицій в економіку України треба розглядати у контексті особливостей трансформаційних процесів, які відбуваються у країні.

Економіка України на сучасному етапі знаходиться у процесі трансформації, тобто перетворення економічної системи. Трансформація характеризується такими складовими: поступовим відмиранням закономірностей минулого; розвитком сучасної ринкової економіки, яка базується на приватно-корпоративній власності, та зростанням впливу суспільних цінностей н економічній поведінці [9, с.567-568].

Розбудова стабільної та дієздатної ринкової економіки у країні стає можливою тільки за умови подолання кризи політики трансформації, тобто за наявності концепції системного переходу до ринкової економіки. Таку кризу було переборено у посткомуністичних країнах Європи, і, як доводять фахівці, це дало можливість зробити великий крок уперед у процесі трансформації економік цих країн.

У період трансформації економіки суттєво зростає значення інвестиційної діяльності у країні. Від інтенсивності й результативності інвестиційних процесів залежить успіх перетворень насамперед у сферах економічного, політичного та соціального життя. Ось чому сьогодні необхідно приділяти увагу питанням, пов’язаним з інвестуванням, способами і методами його активізації, вивченням умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залученням інвестицій та їх ефективним використанням на усіх рівнях: держави, галузі, регіону, підприємства.

У економіці, побудованій на ринкових засадах, інвестиційна діяльність є вільною і регулюється загальним економічним процесом. Проте існують обставини, коли держава бере на себе функції управління інвестиційними процесами, а саме:

- перед суспільством поставлено певну суспільно значущу мету, і держава свідомо спрямовує політику економічних трансформацій, наприклад, під час структурної перебудови економіки;

- держава є стратегічним інвестором;

- держава є власником частки підприємств, яка впливає на структуру суспільного виробництва;

- вільний розвиток інвестиційних процесів загрожує національній економічній безпеці і постає потреба у протекціонізмі.

Специфіка трансформаційного періоду зумовлює необхідність конструктивної інтенсивної інтервенції держави в інвестиційну сферу. Цю необхідність детерміновано як недорозвиненістю та функціональною недостатністю новостворених ринкових форм, насамперед інвестиційної інфраструктури і саморегулюючих механізмів, неспроможних самотужки забезпечувати оптимізацію протікання інвестиційних процесів на макрорівні, так і "неринковим" характером економічного середовища. Національна економіка не є ідеальним об’єктом саморегулювання, і це свідчить про відсутність у ній достатніх передумов для самоактивізації процесів капіталотворення. Провідним суб’єктом регулювання повинна бути держава, підтвердженням тому є аналіз інвестиційної теорії та дослідження авторів з цього питання.

Середовище, в якому здійснюються інвестиційні процеси, називають інвестиційним кліматом. Воно формується під впливом взаємопов’язаного комплексу законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, соціально-політичних та географічних факторів, які визначають умови інвестиційної діяльності на всіх рівнях (країна, галузь, регіон, підприємство).