- Луцький м’ясокомбінат, який постачає ковбасні вироби;
- Торговий Дім “Любарт” і Ковельський молокозавод – забезпечують безперебійну торгівлю молочними виробами;
- Фірма “Боніта” – яка постачає макаронні вироби;
- Фірма “Нектар” і фірма “Лучеськ - бровар” забезпечують магазин спиртогорілчаними і слабоалкогольними напоями;
- Кондитерська фабрика “Луцьккондитер”, яка постачає кондитерські вироби.
Питання соціального розвитку Підприємства вирішується трудовим колективом за участю власника або уповноваженого ним органу відповідно до статуту Підприємства, колективного договору та законодавчих актів України.
2. Економічний зміст та склад витрат обігу
Витратами обігу вважаються витрати, пов’язані з доведенням товарів від виробника до споживача. Вони складають частину витрат сфери товарного обігу і являються одним із основних показників, які характеризують діяльність підприємства.
Витрати обігу являють собою вираження в грошовій формі матеріальні, трудові і фінансові витрати.
Згідно з типовим положенням про склад витрат обігу та порядок їх планування і розподілу у торговельній діяльності (постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.1996 р. №334) витрати обігу групуються за економічним змістом і за статтями витрат.
Витрати обігу за їх економічним змістом групуються за такими елементами:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
- інші витрати.
До елементу матеріальні витрати відносяться:
1. Знос малоцінних і швидкозношуваних предметів;
2. Знос санітарного і спеціального одягу;
3. Вартість електроенергії, газу;
4. Витрати на оплату транспортних послуг сторонніх підприємств.
До елементу “Відрахування на соціальні заходи” відносяться:
1. Відрахування на державне соціальне страхування;
2. Відрахування на державне пенсійне страхування;
3. Відрахування до фонду сприяння зайнятості населення;
4. Відрахування до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
До елементу “Амортизація основних фондів і нематеріальних активів” відносяться:
1. Амортизаційні відрахування від балансної вартості основних виробничих фондів на повне відновлення та капітальний ремонт відповідно до встановлених норм;
2. Витрати, пов’язані із зносом нематеріальних активів у формі амортизаційних відрахувань.
До елементу “Інші витрати” відносяться:
1. Витрати, пов’язані із сплатою відсотків за користування фінансовими кредитами;
2. Витрати, на оплату послуг сторонніх підприємств щодо проведення рекламних засобів;
3. Витрати на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодження здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків;
4. Податки.
[6, с.149]
Номенклатура витрат обігу складається з п’ятнадцяти статей. До них входять:
1. Витрати на перевезення;
2. Витрати на оплату праці;
3. Витрати на оренду та отримання основних фондів;
4. Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів;
5. Амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів;
6. Знос та утримання малоцінних і швидкозношуваних предметів;
7. Витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб;
8. Витрати на зберігання, підсортування, оброблення, пакування і перепродажну підготовку товарів;
9. Витрати на рекламу;
10. Відсотки за кредит;
11. Втрата товарів у межах норм природного убутку під час перевезення, зберігання та реалізації;
12. Витрати на тару;
13. Відрахування на соціальні заходи;
14. Витрати на обов’язкове страхування майна;
15. Інші витрати. [8, с.383]
Згідно з стандартом бухгалтерського обліку №16 “Витрати” під витратами розуміють зменшення економічних зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному у національних стандартах принципи відповідності витрат доходам. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, то вони відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Нормами П(С)БО №16 суворо регламентується умови визнання витрат підприємства (мал. 2.1).
Так, витрати визнаються за наступних умов:
1. Зменшення активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства. Наприклад, списання пакувальних матеріалів; нарахування заробітної плати торговому персоналу підприємства.
2. Визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів. Наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів.
3. Негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємств. Наприклад, уцінка товарів.
4. Можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів, документально підтверджена.
Згідно з П(с) БО №16 витрати поділяються на такі групи:
1. Собівартість реалізованої продукції, до якої включають виробничу собівартість реалізованої продукції; при реалізації послуг виробнича собівартість наданих послуг; при реалізації товарів витрати на їх придбання, доведення до придатного для реалізації стану.
2. Собівартість реалізованих товарів. При цьому підприємство, що здійснює торговельну діяльність до складу собівартості реалізації продукції включає:
- витрати на придбання товарів згідно з договором поставки;
- суми, сплачені за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням товарів;
- витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування товарів до місць їх використання, включаючи витрати на страхування і відсотки за комерційний кредит;
- суми вивізного мита;
- сума непрямих податків у зв’язку з придбанням товарів, які не відшкодовуються підприємству;
- інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
При продажі запасів і, зокрема, товарів їхня оцінка здійснюється за одним з п’яти методів. Перший метод полягає в тому, щоб ідентифікувати собівартість відповідної одиниці запасів. Другий – це метод середньозваженої собівартості. До третього методу включають собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО). Собівартість останніх за часом находження запасів (ЛІФО) – це четвертий метод оцінки товарів. Останній метод оцінки включає ціни продажу.
Адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати пов’язані з управлінням і обслуговуванням підприємства. До них включають загальні корпоративні витрати; витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основних засобів і інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення, винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські та інші).
Витрати на збут – це витрати на оплату праці та комісійні продавцям; оренду, страхування, амортизацію; витрати на відрядження є витрати на пакувальні матеріали і інші.
До інших операційних витрат належать витрати на безнадійні та сумнівні борги; витрати від знецінення запасів; нестачі та витрати від псування цінностей; визначені штрафи, пені, недодержки за невиконання підприємством законодавства і умов договорів; інші витрати від операційної діяльності.
В основі організації обліку витрат торговельних підприємств лежить їх класифікація. Розрізняють такі основні групування витрат:
- в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства;
- за звітними періодами;
- за функціональним призначенням.
При групуванні витрат в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства, розрізняють прямі і непрямі витрати. Прямі витрати – це витрати, які можна віднести безпосередньо до витрат конкретних структурних підрозділів. Непрямими визнаються витрати, які відносяться до всього підприємства в цілому і розподіляються між його структурними одиницями розрахунковим шляхом.
Групування витрат в залежності від обсягів товарообігу передбачає поділ витрат на умовно-змінні і умовно-постійні. Умовно-змінні – це витрати які змінюються при зміні обсягу товарообігу. До них відносяться:
- витрати на перевезення товарів;
- витрати на паливо, газ і електроенергію для виробничих потреб;
- витрати на зберігання, підсортування, пакування та перепродажну підготовку товарів;
- відсотки за кредит;
- втрата товарів у межах норм природного убутку під час перевезення, зберігання та реалізації;
- витрати на тару;
- інші витрати.
Умовно-постійні – це витрати, які мало змінюються або залишаються незмінними при зміні обсягів товарообігу. До їхнього складу входять:
- амортизація необоротних активів;
- оренда приміщення;
- витрати на оплату праці;
- знос та отримання малоцінних швидкозношуваних предметів;
- відрахування на соціальні заходи;
- витрати на обов’язкове страхування майна;
- інші витрати.
Групування витрат за звітними періодами передбачає, що витрати повинні включатись в тому періоді в якому вони реально утворились, незалежно від часу їх оплати. Це дає підстави для класифікації витрат на витрати звітних періодів і витрати майбутніх періодів.