Наслідком політики монетарних рестрикцій (обмежень) стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Однак ця політика стала однією з причин поглиблення інвестиційної, зокрема економічної, кризи. У зв'язку з цим політика мінімізації емісійних джерел фінансування дефіциту бюджету має бути доповнена кредитно-грошовою політикою, сприятливою для інвестицій.
3.1 Операції на відкритому ринку
Ці операції є найважливішим знаряддям, за допомогою якого центральний банк контролює пропозицію грошей. Як уже зазначалось, операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і, отже, пропозицію грошей. Та як же купівля і продаж державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків?
Припустімо що ЦБ купує державні цінні папери. Їх можна купити у населення, фірм або КБ, але у всіх випадках результат однаковий: резерви КБ збільшуються. Якщо, наприклад, ЦБ купує державні цінні папери у КБ, то він оплачує ці папери збільшенням резервів комерційних банків на суму купівлі. Тому баланс ЦБ і баланс комерційних банків зміняться так:
Баланс центрального банку
| Активи | Пасиви |
| + Цінні папери | + Резерви комерційних банків |
Баланси комерційних банків
| Активи | Пасиви |
| - Цінні папери + Резерви |
У результаті цієї операції цінні папери перемістяться від комерційних банків до центрального банку. Тому перед цінними паперами у підрозділі «Активи» балансу комерційних банків стоїть знак мінус, що означає зменшення їхньої кількості. І навпаки, перед цінними паперами у підрозділі «Активи» балансу ЦБ стоїть знак плюс.
ЦБ оплачує купівлю цінних паперів у комерційних банків, збільшуючи їхні резерви. Тому у балансі комерційних банків перед резервами стоїть знак плюс. Це означає, що резерви комерційних банків збільшилися, а отже і зросла їхня здатність надавати позики.
Якщо ж ЦБ купує цінні папери у фірм чи населення, вплив цієї операції на резерви комерційних банків аналогічний. Річ у тім, що населення або фірми, продавши цінні папери, збільшують свої вклади у банках, а водночас і фактичні резерви комерційних банків. Загалом, коли ЦБ купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть в позику більше грошей, то пропозиція грошей в національній економіці зросте.
Продаж центральним банком цінних паперів комерційним банкам зменшує їхні резерви. Купуючи цінні папери, комерційні банки виписують виписують чеки на свої вклади, тобто на резерви у центральному банку. ЦБ ураховує чеки і відповідно зменшує резерви комерційних банків. Тому зміни у балансі центрального банку і балансах комерційних банків виглядатимуть так:
Баланс центрального банку
| Активи | Пасиви |
| – Цінні папери | – Резерви комерційних банків |
Баланси комерційних банків
| Активи | Пасиви |
| – Резерви + цінні папери |
Знак мінус перед резервами у підрозділі «Активи» комерційних банків вказує на їх зменшення; можливості до створення комерційними банками грошей звужуються. Продаж центральним банком державних цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє аналогічний результат. Отже, коли ЦБ продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшення резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.
Постає питання: що спонукає населення або комерційні банки продавати державні цінні папери або купувати їх? Ціна облігацій і процентна ставки знаходяться у зворотній залежності. Якщо ЦБ купує державні облігації, попит на них зростатиме. Ціна облігацій також зростатиме, а процентна ставка знижуватиметься. Підвищення ціни облігацій і зниження процентної ставки спонукатимуть комерційні банки, фірми чи домогосподарства продавати їх центральному банкові. І навпаки, коли центральний банк продає державні облігації, їхня пропозиція зростає, що знижує ціну облігацій і підвищує процентну ставку на них. Це стимулює комерційні банки та населення купувати державні облігації.
Операції на відкритому ринку поділяють на два види: динамічні та захисні. Динамічні операції спрямовані на зміну обсягів резервів і грошової бази. Захисні операції мають на меті нейтралізувати впливи інших чинників, що можуть змінити пропозицію грошей у національній економіці.
Прикладом захисних операцій є угоди про зворотний викуп (їх часто називають «peno»). Такі угоди передбачають, що центральний банк купує цінні папери за умови, що продавець викупить їх через короткий період часу, – як правило, менш ніж за тиждень. Операції «peno» чинять лише тимчасовий вплив на обсяг банківських резервів – після їх завершення цей обсяг встановлюється на попередньому рівні. Якщо ЦБ хоче здійснювати тимчасовий продаж цінних паперів на відкритому ринку, то він укладає угоди про їх продаж-купівлю («зворотне репо»). За цих угод ЦБ продає цінні папери, а покупець погоджується продати їх назад центральному банкові у близькому майбутньому.
Прикладом динамічних операцій є угоди у формі «аутрайт», які означають остаточну купівлю чи продаж центральним банком цінних паперів з негайною їх оплатою. Ці операції мають на меті остаточно змінити пропозицію грошей у національній економіці.
3.2 Облікова ставка
Процентну ставку,за якою ЦБ надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються комерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтримання їхніх обов’язкових резервів на необхідному рівні, по-друге – для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації «навали на банк».
Отримуючи дисконтну позику, комерційний банк передає центральному банкові виписане на себе зобов’язання, що гарантоване певною заставою – здебільшого державними цінними паперами, що належать позичальникові. Боргове забов’ язання банку-позичальника є активом для центрального банку, що записується в активах балансу центрального банку як позики комерційним банкам. Водночас у пасивах його балансу буде збільшено резерви комерційних банків. Для комерційного банку його боргове забов’язання є пасивом і записується у його балансі як «Позика у центрального банку». Оскільки позики у центрального банку не вимагають жодних обов’язкових резервів, уся сума позики є надлишковими резервами. Дисконтні позики відображаються у балансах центрального банку і комерційних банків так:
Баланс центрального банку
| Активи | Пасиви |
| + Позики комерційним банкам | + Резерви комерційних банків |
Баланс комерційного банку
| Активи | Пасиви |
| + Резерви | + Позика в центрального банку |
Отже, отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.
ЦБ контролює обсяг позичених у нього комерційними банками коштів через облікову ставку. Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резервів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки призводить до протилежного ефекту і, отже, стримує збільшення пропозиції грошей у національній економіці.
Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від центрального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, облікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію грошей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рівнем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернативних джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального банку зменшується.
Наслідки зміни облікової ставки досить невизначені для національної економіки, бо ЦБ не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки. Загалом зміна облікової ставки здебільшого сигналізує про наміри ЦБ щодо майбутньої монетарної політики.
3.3 Узгодженість між фінансовою та монетарною політиками
В аналітичній економіці точиться гостра полеміка з приводу використання фіскального і монетарного інструмента для стабілізації національної економіки. Центральними пунктами полеміки є такі 2 питання. По-перше, що дає кращі результати в стабілізації економіки – активне застосування фіскальних і монетарних інструментів чи їх невикористання? Інакше кажучи, якою має бути економічна політика – активною чи пасивною? По-друге, чи в проведенні економічної політики доцільніше дотримуватися заздалегідь установлених правил, чи творці економічної політики повинні оперативно реагувати на зміни економічних умов? Або іншими словами: має бути економічна політика дискреційною, тобто ґрунтуватися на свободі дій державних мужів, чи базуватися на постійних правилах?
Для проведення монетарної політики економісти пропонують такі 3 правила. Перше з них запропонували монетаристи, які справляють нині значний вплив на формування економічної політики в багатьох країнах світу. Вони вважають, що економіка, яка ґрунтується на приватній власності, – стабільна, а економічна політика – дестабілізує її. Стрижнем філософії економіки монетаризму є грошове правило: оптимальна монетарна політика ґрунтується на зростанні пропозиції грошей установленим темпом, який не залежить від економічних умов.