Механізм грошово-кредитної діяльності (стр. 5 из 9)

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов’язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Для дотримання нормативів обов’язкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов’язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здебільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може колись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов’язкових резервів також коливається по країнах. Найвищі встановлені в Італії та Іспанії ¾ відповідно 25% і 17%, а найнижчі ¾ у Японії та Англії ¾ відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обов’язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Ефективність встановлення норм обов’язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов’язань комерційних банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей мають кредитні установи для того, щоб “обійти” даний інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагається дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами і депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів.

Потрібно врахувати, що комерційні банки мають можливість пом’якшити жорстку політику обов’язкових резервів і значно покращити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку і політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шляхом перерахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обов’язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування .

Рефінансування охоплює три види кредитів, які надаються комерційним банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний кредит надається центральним банком для комерційних банків (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

* перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти;

* другий має назву “конвертований кредит рефінансування, який призначається на реструктуризацію комерційного банку.

Відсоткові ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод з цінними паперами); встановлення граничної маржі при проведенні окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок за вкладами або за кредитами та деякі інші види обмежень. Не рідко для різних банків встановлюються не однакові типи та розміри обмежень, що значно підвищує ефективність грошово-кредитного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість (виключно на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов’язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Деструкційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тенденції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової кон¢юнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

Показники, що характеризують Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік, відображають таку тенденцію розвитку грошово-кредитної cфери:

Табл. 2.1. Розвиток грошово-кредитної сфери

	2003 рік			2004 рік
	визначено Основ. засадами	Виконано станом на 09.04	Виконання за рік	Усього	У тому числі за кварталами
					I	II	III	IV
Індекс споживчих цін, у % до попер. року	106-107	102.7	106	105,8-106,3	101.8-102.3	102.9-103,9	102,4-102,9	105,8-106,3
Монетарна база, млн.грн	35600-37770	38219	42515	53550-57750	43790-47975	46340-50540	49740-53725	53550-57750
Темпи зростання у % до попереднього року	117-120	124,1	140	126-132	103-110	109-116	117-123	126-132
Грошова маса, млн.грн	72400-78800	83042	92280	121930-132775	94130-10405	102470-112700	109900-120345	121930-132775
Темпи зростання у % до попереднього року	122-127	128,7	143	132-139	102-109	111-118	119-126	132-139
Обмінний курс гривні до долара США	5,36	5,3331	5,34	5,38-5,42	5,33-5,37	5,36-5,4	5,4-5,44	5,43-5,47

Спрямовуючи свої дії на досягнення основної мети грошово-кредитної політики, Національний банк залежно від змін макроекономічної ситуації коригуватиме монетарні показники для забезпечення прогнозованої траєкторії динаміки складових стабільності грошової одиниці.

Зважаючи на розвиток грошово-кредитного ринку та економіки в цілому у 2003 році, та проаналізувавши показники першого кварталу 2004 року Національний банк України не передбачає до кінця 2004 року змінювати існуючі розміри норм обов’язкових банківських резервів.

Отже, норма обов’язкових банківських резервів має застосовуватись як інструмент антициклічної та антиінфляційної політики, так як зміна розміру норми обов’язкових банківських резервів впливає безпосередньо на інші макроекономічні показники через трансмісійний механізм. З метою стимулювання інвестиційної активності Центральний банк проводить політики, спрямовану на зниження розміру резервів, а збільшення норми обов’язкових банківських резервів сприяє зниженню інфляційного тиску, стабілізації курсу національної валюти. Тому при використанні цього інструменту необхідний докладний аналіз ситуації на грошово-кредитному ринку, економіки в цілому.

2.2 Грошовий мультиплікатор

Пропозицію грошей M’ здійснює держава.В цілому пропозиція грошей включає готівку С та депозити D:

M’=C+D

Готівка(банкноти та монети) створює ЦБ держави. Як здійснюється процес створення готівки?Центральний банк, по-перше, розраховується банкнотами при купівлі у населення, фірм і держави золота, іноземної валюти і цінних паперів; по-друге, надає державі і комерційним банкам кредити банкнотами.

Готівка, яка опинилась поза Центральним банком і потрапила в економіку, розділяється в подальшому в двох напрямках:

Одна частина осідає в касі домашніх господарств та фірм;

Інша надходить в комерційні банки(КБ) в вигляді депозитів

Відповідно, якщо готівку створює ЦБ, то депозити – КБ.

Гроші, які надійшли в КБ, можуть використовуватися ними для надання кредиту, і тоді кількість грошей в економіці збільшується. При поверненні кредиту об’єм грошової маси на руках суб’єктів господарювання зменшується. Таким чином, КБ можуть як створювати, так і скорочувати грошову масу.