Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових (стр. 9 из 15)

На культуру та мистецтво протягом досліджуваного періоду виділялися невеликі суми бюджетних коштів як в абсолютному грошовому виразі, так і в відносному. Так в 2006 році частка цих видатків в складі всіх видатків на утримання соціальної сфери склала 7,4%, в 2007 – 7,5%, в 2008 – 8,9%. Тобто значне зростання питомої ваги спостерігалось в лише в 2008 році. В структурі видатків на культуру та мистецтво переважають видатки на утримання палаців та будинків культури, клубів (в 2006 – 34,5%, в 2007 – 31,9%, в 2008 – 37,0%), на утримання шкіл естетичного виховання (в 2006 – 34,9%, в 2007 – 37,5%, в 2008 – 30,9%), бібліотек (2006 – 17,1%, 2007 – 19,9%, 2008 – 19,4%). Структура цих видатків теж значних помітних змін не зазнала протягом 2006-2008 років.

На утримання закладів фізичної культури та спорту в 2006 році було витрачено 1,1%, в 2007 році теж 1,1% всіх видатків на соціальну сферу, в 2008 0,9%. Такі незначні асигнування аж ніяк не сприяють розвитку вітчизняного спорту. Виділених коштів недостатньо для утримання цих закладів, підтримки спортсменів. в зв’язку з чим заклади вимушені шукати спонсорів, меценатів, коштами учнів та працівників придбавати спортивний інвентар та підтримувати належний технічний стан будівель та споруд спортивного призначення.

Наглядно структуру видатків на соціальну сферу в розрізі її галузей наведено на рисунку 2.6.

Рисунок 2.6. Структура видатків на соціальну сферу з місцевих бюджетів Борщівського району в 2006-2008 рр.

Підсумовуючи все вищесказане необхідно зробити висновки. Отож, було проаналізовано структуру та динаміку видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, на утримання установ та закладів соціальної інфраструктури, реалізацію заходів з реалізації державної соціальної політики. В результаті було встановлено, що в структурі видатків на соціальний захист населення переважають видатки на виплату допомог сім'ям з дітьми, зокрема по вагітності та пологах, при народженні дитини. Значно також зросли обсяги державної підтримки дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства і допомог малозабезпеченим сім'ям в 2007 і 2008 рр. Виходячи з цього можна сказати, що пріоритетними субнапрямами соціальної політики є державна підтримка та стимуляція народжуваності та підтримка найбільш економічно вразливих категорій населення, вагома частка доходів яких напряму залежить від державної політики забезпечення прав кожного громадянина на належний рівень життя. Динаміка розвитку обсягів видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення протягом 2006-2008 рр. наближено відтворює ріст загального обсягу видатків бюджетів Борщівського району, тобто зростання є пропорційним росту дохідної бази та спостерігається за всіма статтями видатків, при цьому значних змін в структурі не відбулось.

Фінансове забезпечення соціальної інфраструктури рівномірно зростало протягом досліджуваного періоду і загалом сягнуло приросту в 80,9 %. При цьому в загальному обсязі видатків його частка складала в 2006, 2007 і 2008 рр. відповідно 66,2 %, 65,8 % і 59,8 %. В структурі цих видатків переважають видатки на утримання закладів освіти (від 61,4 % до 61,9 %), охорони здоров'я (від 28,7 % до 30,0 %). На заклади культури та мистецтва протягом 2006-2008 рр. виділялося відповідно 7,4 %, 7,5 % і 8,9 % всіх видатків на фінансування установ соціальної інфраструктури. Це незважаючи на те, що загальна кількість закладів цього профілю достатньо велика. Тобто, на кожен заклад виділяють зовсім незначні суми коштів, недостатні для забезпечення відповідної матеріальної бази, організації культурно-масових заходів на належному рівні, що звісно є негативним фактом.

На фізичну культуру та спорт виділялися кошти в обсягах від 0,9 до 1,1 %, однак кількість установ цього профілю (2 одиниці), але таких сум вистачає лише на поточні витрати, але не проводити капітальні заходи.

Також на основі проведеного аналізу виконання планів можна говорити про те, що фактичні і планові показники видатків на соціальний захист та утримання соціальної сфери в 2006-2008 рр. трохи відрізнялися, в кожному з періодів спостерігається невеликий обсяг недофінансування потреб установ соціальної інфраструктури, але в 2007 і 2008 році спостерігалося значне недовиконання планових показників видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Отже, загалом стан справ в соціальній сфері не є критичним, однак обсяги фінансування не відповідають сучасній економічній обстановці, потребам населення, але цьому є достатньо об’єктивні причини, усунення яких потребує значних обсягів ресурсів та часу. Так на даний момент держава просто об’єктивно не може в повній мірі забезпечити потребу в фінансових ресурсах програм соціального захисту населення та потреби установ соціальної інфраструктури для їх постійного розвитку та вдосконалення в зв’язку з недостатніми обсягами коштів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Особливо це стосується місцевих бюджетів, які не мають достатніх фінансових можливостей для повного задоволення потреб соціальної сфери, в той час як на них покладено найбільшу частку витрат на утримання соціальної сфери. Також необхідно сказати про те, що навіть законодавчо закріплені економічно обгрунтовані соціальні нормативи як мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум на практиці не виконуються в зв’язку з недостатністю ресурсів.

Всі ці проблеми потреби потребують вирішення шляхом реформування існуючою системи, зокрема зміни структури видатків бюджетів, більш об’єктивного їх планування, зміни системи виплат допомог незахищеним категоріям населення, що на даний час є неможливим через економічну кризу, що зачепила світову економіку і сильно вдарила абсолютно по всіх верствах населення.

Розділ 3. Проблеми та перспективи реформування соціальної політики і соціального захисту в Україні

3.1 Проблеми фінансового забезпечення соціальної інфраструктури та шляхи їх вирішення

Основними проблемами економічного та соціального розвитку України протягом всього часу її незалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих в централізованих та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державою покладених на неї функцій, в тому числі обов’язків забезпечення кожній людині відповідного рівня життя та умов відпочинку, розвитку її спортивних, духовних здібностей як особистості. Це викликано в першу чергу тим, що хоча економіка України і є ринковою, однак багато елементів все ще залишилися в тій же формі в якій були успадковані від командно-адміністративної системи Радянського Союзу, що спричинило утворення макроекономічних диспропорцій. Вони в свою чергу значно зменшують ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.

Також на стан соціальної сфери впливають непослідовність проведення реформ виконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді і бездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все це веде до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часом приведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:

1) недостатні розміри фінансування соціальної сфери;

2) непослідовність та фрагментарність фінансування;

3) неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури);

4) відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.

Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:

- безпосередні бюджетні видатки;

- «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

- страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;

- усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;

- благодійність приватних осіб, фірм та організацій;

- громадські ініціативи - різного роду фонди та збори;

- особисті кошти та зобов’язання громадян;

- кредити;

- надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

Звичайно, держава в теперішніх економічних умовах не в змозі профінансувати усі соціальні гарантії в повному обсязі, проте забезпечити поступове наближення основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму зобов’язана. Нині ж прожитковий мінімум використовується лише для загальної оцінки рівня життя, а не як соціальний стандарт, який лежав би в основі забезпечення конституційних соціальних гарантій

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального захисту є вдосконалення механізмів адресної допомоги найбільш незахищеним верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі:

¾ запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

¾ встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;