Обираючи свій шлях, свою соціальну політику, Україна як держава не повинна сліпо копіювати закордонні моделі, але водночас не слід й ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики
Отже, в умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах, враховуючи позитивні і негативні моменти впровадження тих чи інших елементів соціальної політики в розвинутих країнах загального добробуту.
Висновки та пропозиції
Однією з найважливіших сфер діяльності держави є її соціальна політика. ЇЇ важливість обумовлена тим, що забезпеченість всіх громадян прямо впливає на продуктивність праці, задоволеність суспільства діями влади, національну безпеку.
Пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя населення яке є можливим лише на основі економічного зростання держави. Шлях до здійснення цього програмного завдання лежить перед усім через удосконалення систем політики доходів населення та оплати праці. Поки що зарплата є основним засобом утримання родин і становить майже 2/3 в структурі грошових доходів громадян.
Неможливість ліквідувати нерівність лише революційним шляхом привела до створення інституту соціального захисту населення, запровадженого в багатьох країнах. Позитивне значення цього полягає в реальній можливості практичного здійснення декларативних принципів соціальної рівності в державній політиці.
На цій базі дістали розвитку багато форм соціального захисту та підтримки населення, державного забезпечення таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичне обслуговування, відпочинок, а також чимало форм регулювання соціально-трудових відносин. Багато позитивних моментів практичної реалізації соціальних принципів державної політики стали орієнтиром для вивчення й уточнення цілей і завдань соціальної держави.
Соціальна держава, завдання якої полягає у створенні умов існування, гідних людини, не тільки не заперечує, а й сприяє підтримці та розвитку добровільних об’єднань, груп взаємодопомоги. Намагається так впливати на ці групи, щоб ефективніше забезпечити допомогу тим, хто її потребує. Існування добровільних благодійних організацій, груп взаємодопомоги дає змогу зменшити державні витрати на соціальні потреби. В Україні держава мало допомагає таким організаціям. Державні службовці пояснюють це не лише обмеженими фінансовими можливостями, а й тим, що відсутні механізми визначення корисної діяльності й регулювання використання соціальних послуг.
Об’єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб’єктом – держава, політичні партії, громадські організації.
Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки – зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.
Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя – для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.
Вже зазначалося, що за своєю суттю ринковий принцип суперництва економiчних суб'єктiв має чiткий асоцiальний змiст, оскiльки не передбачає пiдтримки тих, хто з певних причин виявився нездатним до змагання. Водночас необхiдною умовою стабiльностi господарської системи є вiдсутнiсть соцiальної напруги, i, зрештою, виявляється, що система соцiальних гарантiй, економiчно чужа ринковiй економiцi, насправді об'єктивно їй необхiдна. Соцiальна полiтика є i складовою процесу вiдтворення робочої сили, iстотно впливає на її вартiсть та якiсть. Зростання ваги особистiсного чинника вiдтворювального процесу наприкiнцi XX ст. висуває соцiальну полiтику на рiвень iнших напрямiв полiтики держави.
Соцiальна iнфраструктура, яка включає органи пiдтримки i розвитку культури, освiти, виховання, систему охорони здоров'я i фiзичної культури, пенсiї i рiзні соцiальнi виплати, полiтику робочої сили, сьогоднi розглядається як обов'язкова умова повноцiнного функціонування суспiльно-економiчної системи. В усiх розвинених країнах свiту створено мережi "банкiв робочих мiсць", стимулюється мобiльнiсть робочої сили, дiють системи пiдготовки та перепiдготовки кадрiв, здiйснюється система регулювання доходiв тощо. Однак на порядок денний висувається і проблема пошуку балансу мiж розвитком економiчної i соцiальної сфер. Сучасна економiчна наука виводить розвиненiсть соцiальної сфери з досягнутого рiвня розвитку продуктивних сил, який має бути достатнiм для того, аби пiсля вiдповiдної винагороди активним економiчним суб'єктам залишалась частина продукту, якої вистачить для пiдтримання пристойного рiвня життя пасивної частини населення. Економiчно такий рiвень розвитку вiддзеркалюється рiвнем перерозподiлу ВНП на соцiальнi потреби i ступенем розбалансованостi державного бюджету. Iншим обмеженням соцiальної полiтики держави є спiввiдношення соцiальних виплат з доходами працюючих суб'єктiв, яке не повинне пригнiчувати економiчнi стимули до працi. Оцiнка оптимального спiввiдношення залежить вiд дiючої суспiльно-економiчної моделi.
Проблема пошуку джерела коштiв залишається актуальною i вирiшується по-рiзному. Зокрема, США спираються на приватну iнiцiативу, залучаючи до соцiального страхування i фiнансування соцiальних програм кошти самих страхованих. Швецiя, навпаки, широко залучає кошти пiдприємцiв i застосовує бюджетний перерозподiл. Спiльною в цих системах є наявнiсть цiлiсної системи законiв i засобiв державного регулювання, якi забезпечують населенню необхiдний ступiнь соцiальної захищеностi. Участь пiдприємцiв у фiнансуваннi соцiальних виплат забезпечується розгалуженою законодавчою системою, яка, окрiм прямих вимог до виплати, передбачає пiльги в оподаткуваннi, амортизацiї, першочергову видачу держзамовлень тощо.
Досвiд деяких країн, зокрема ФРН, Японiї показав, що перехiд до ефективної ринкової економiки можливий лише в межах бiльш загальних соцiальних цiнностей.
Соціальна політика реалізується через систему допомог тим категоріям громадян, які цього потребують, зокрема виплата допомог по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, надання пільг ветеранам війни, військової та пожежної охорони, громадянам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, фінансування установ соціальної інфраструктури необхідних для забезпечення належного рівня освіти та охорони здоров'я, духовного та фізичного розвитку людини та громадянина, відпочинку, захист непрацездатних людей, соціальний захист інвалідів.
Джерелами фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, соціальну сферу є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.
За результатами проведеного аналізу можна узагальнити: загалом на соціальний захист і соціальне забезпечення населення з бюджетів Борщівського району було виділено кошти в сумі: в 2006 році – 14470,8 тис.грн. (20,8 % всіх видатків), в 2007 – 21789,6 тис.грн. (23,8 % загального обсягу), в 2008 – 27579,0 тис.грн.(19,8 %). В структурі переважають видатки на виплату одноразової допомоги при народженні дитини, пільги ветеранам війни та прирівняним до них особам, допомога інвалідам, допомога по догляду за дитиною до 3 років, допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми.
Така структура є цілком нормальною, так як склад видатків вказує на те, що найбільше бюджетних коштів витрачається на захист найбільш незахищених верств населення, а також на стимуляцію народжуваності в країні, тобто в напрямках пріоритетів державної соціальної політики. Загалом протягом 2006-2008 рр. обсяг видатків на соціальний захист зріс на 90,6 % обсягу 2006 року, або на 13108,1 тис.грн.
В 2006 році на фінансування соціальної сфери було витрачено 66,2% всіх видатків місцевих бюджетів, в 2007 році – 65,8%, а в 2008 році – 59,8%. Це вказує на незначне зменшення питомої ваги видатків на утримання соціальної сфери протягом досліджуваного періоду. Загалом видатки на утримання соціальної сфери в 2007 році збільшились на 14405035 грн., в 2008 порівняно з 2007 – на 22769941 грн.. В сумі приріст склав 80,9% відносно 2006 року.
Структура видатків на соціальну сферу наступна: найбільша частка припадає на видатки на утримання закладів та установ освіти. На цю галузь в 2006 році було виділено 61,9% всіх видатків на соціальну сферу, в 2007 році – 61,4%, в 2008 році – 61,5%. Частка видатків на утримання установ охорони здоров'я в загальному обсязі видатків на утримання соціальної сфери протягом 2006-2008 років була наступною: в 2006 році – 29,6%, в 2007 році – 30,0%, в 2008 році – 28,7%.
Також на основі проведеного аналізу виконання планів можна говорити про те, що фактичні і планові показники видатків на соціальний захист та утримання соціальної сфери в 2006-2008 рр. трохи відрізнялися, в кожному з періодів спостерігається невеликий обсяг недофінансування потреб установ соціальної інфраструктури, але в 2007 і 2008 році спостерігалося значне недовиконання планових показників видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.