Упровадження фіксованого податку для осіб, що ведуть підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, було, безумовно, прогресивним явищем. Однак ставки податку недостатньо обґрунтовані і зумовлюють порушення справедливості і рівності в оподаткуванні. Так, з доходу на рівні 1000 грн на місяць особи, що працюють за наймом, сплачують біля 200 грн прибуткового податку. Для осіб, що ведуть підприємницьку діяльність, такий дохід — цілком звичайне явище, але з нього буде заплачено фіксованого податку не більше 100 грн на місяць. При зростанні розміру доходів розрив буде збільшуватись, оскільки ставки фіксованого податку обмежені.
У цілому проблеми прибуткового оподаткування громадян у сучасних умовах полягають у надмірно високому його рівні для осіб, що працюють за наймом і мають офіційні доходи. Вони, по суті, доплачують за тих, хто приховує доходи. Це пов’язано як із доволі високим рівнем ставок, так і з абсолютно незрозумілим розміром неоподатковуваного мінімуму, що приблизно в 20 разів менший офіційного прожиткового мінімуму. Тобто проблема навіть не у високих ставках, а в їх застосуванні до дуже незначних розмірів доходів. Безумовно, в умовах, що склалися, взяти за неоподатковуваний мінімум прожитковий мінімум неможливо (так, середня заробітна плата у 2000 р. становила 311 грн на місяць, що більше ніж на 100 грн менше прожиткового мінімуму). За таких умов чисельність платників податків стане дуже обмеженою. Очевидно, за базу побудови шкали ставок слід взяти мінімальну заробітну плату, зробивши її і неоподатковуваним мінімумом. Можливо, це і не зовсім правильно (як можна оподатковувати те, що потрібне для забезпечення проживання), але набагато обґрунтованіше, ніж нинішні 17 грн на місяць.
Високий рівень прибуткового оподаткування громадян визначається також тим, що він має індивідуальний характер і не враховує сімейного стану платника податку. Доцільно передбачити для громадян можливість вибору порядку сплати по-датку — за індивідуальним, чи сукупним сімейним доходом (у розрахунку на одного члена сім’ї), що посилить справедливість в оподаткуванні, і водночас сприятиме зміцненню статусу інституту сім’ї у суспільстві.
І, нарешті, коротко ще про одну групу проблем, пов’язану з пільгами. На даний час в їх наданні переважають певні заслуги чи статус платника, що аж ніяк не вписується в ідеологію прибуткового оподаткування. На нашу думку, пільги мають надаватись залежно від можливостей окремих громадян в отриманні доходу (наприклад, інвалідам) та з урахуванням додаткових витрат платника, які мають соціальний характер (на утримання тих же інвалідів, дітей, непрацездатних тощо).
Щодо двох інших видів прямих податків, які відіграють значно меншу роль у податковій системі, і проблеми набагато простіші.
Податок із власників транспортних засобів сплачують юридичні і фізичні особи. З автотранспортних засобів податок стягується за ставками в євро зі 100 см3 об’єму двигуна. При цьому розмір ставок диференційований залежно від об’єму двигуна — чим він більший, тим вищі ставки. За водними видами транспорту ставки встановлені на 1 см довжини корпусу. Фізичні особи сплачують податок щорічно, а юридичні — щомісяця.
Податок із власників транспортних засобів може використовуватись як податок на багатих і як цільове джерело фінансування відповідних витрат на утримання дорожньої та водної інфраструктури. В Україні переважає перший підхід, що, по суті, зафіксовано у самій назві податку — «з власників». Взагалі стосовно власників транспортних засобів установлено досить багато високих податків, зборів, і навіть поборів — мито, акцизний збір, збір (причому в даному разі саме збір, а не внески) до Пенсійного фонду, платежі за реєстрацію, технічний огляд, медичний огляд та ін. Водночас побудова ставок цього податку не враховує вартості транспортних засобів, яка, крім об’єму двигуна, відображає багато інших якісних параметрів. Тобто, хоча насамперед оподатковуються власники, механізм оподаткування побудований відносно технічних характеристик самих транспортних засобів.
Вважаємо, що даний податок має бути трансформований у «податок на транспортні засоби» на основі чіткого встановлення його цільового призначення і застосування. Оскільки користування транспортними засобами має переважно регіональний характер, доцільно повністю перевести його до сфери місцевого оподаткування, а не тільки зараховувати його надходження у місцеві бюджети, як це робиться нині.
3.3 Пропозиції щодо вдосконалення спрощеної системи оподаткування
Простота та прозорість правил оподаткування, процедур обліку та контролю, їхня доступність для людей без фахових знань у бухгалтерії дали змогу багатьом українцям відчути можливості особистої економічної незалежності й досягти певного рівня самозабезпечення.
Слід відзначити, що з кожним роком спостерігається тенденція до зростання основних показників діяльності суб’єктів спрощеної системи оподаткування, що позитивно позначається на динаміці надходжень до бюджету.
Сьогодні понад 40% від загальної кількості суб’єктів малого підприємництва обрали спрощену систему. З 1999 до 2007 року кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 12 разів, а надходження до бюджету від його сплати зросли в 14 разів. Суб’єкти підприємництва-спрощенці забезпечують роботою 1,5 млн громадян.
Проте, за час існування цієї системи оподаткування в Україні відбулися значні зміни в законодавстві та економіці. Верховна Рада прийняла низку законів, норми яких внесли суттєві зміни в порядок сплати спрощенцями внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування, створили проблему подвійного оподаткування та відчутне фінансове навантаження, особливо на фізичних осіб-підприємців.
Тим часом, норми Указу Президента від 1998 року не змінювалися. Зокрема, протягом десяти років граничний обсяг доходу від реалізації продукції та розміри ставок єдиного податку не змінювалися, незважаючи на те що в економіці країни постійно відбувається зростання таких показників, як індекс інфляції, мінімальна заробітна плата, споживчі ціни тощо.
Так, середній рівень індексу інфляції за період з січня 1998 до січня 2008 року сягнув 112,95%. У 1998 році мінімальна заробітна плата була на рівні 45 грн. На початок 2008 року вона становить 515 грн, тобто збільшилась в 11,4 рази. Законодавством України передбачено й подальше зростання мінімальної заробітної плати (тільки протягом 2008 року вона зросте з 515 до 605 грн).
Отже, встановлений у 1998 році Указом Президента України граничний обсяг виручки від реалізації та розміри ставок єдиного податку на сьогодні є економічно невиправданими.
Безумовно, неприпустимим є те, що спрощена система оподаткування, яка мала на меті підтримку самозайнятого населення та підприємців-початківців, використовується великим та середнім бізнесом для зменшення своїх податкових зобов’язань.
Але не варто забувати про те, що в основі зловживань спрощеною системою оподаткування лежить складність та обтяжливість загальної системи. Це спонукає окремих суб’єктів господарювання шукати шляхи зменшення сум податкових зобов’язань. Високе фінансове навантаження на підприємців (податки, соціальні й пенсійні внески, збори тощо) призводить до низьких темпів зростання їхньої діяльності, тінізації економічних процесів, зниження конкурентоспроможності як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках. Нарікати слід в першу чергу не на „мінімізаторів”, а на громіздку та фіскально-орієнтовану систему оподаткування.
Тому викликає занепокоєння позиція деяких органів виконавчої влади щодо ліквідації спрощеної системи оподаткування або застосування її лише до самозайнятих осіб (без найманих працівників). Такий підхід був би доречним лише для окремих видів діяльності для запобігання мінімізації чи ухиленню від сплати податків. І при цьому не слід забувати, що при застосуванні загальної системи оподаткування подібні схеми уникнення оподаткування можуть виникнути ще з більшою вірогідністю і в набагато більших масштабах.
На основі аналізу практики застосування спрощеної системи оподаткування Держкомпідприємництво розробило стратегічні напрями її реформування, виходячи з наступних принципів: запобігання зловживанням спрощеною системою оподаткування з метою мінімізації сплати податків великим бізнесом; ведення з єдиного податку деяких видів діяльності, які є високорентабельними або доходи від яких є пасивними.
На сьогодні спрощена система оподаткування не застосовується до виробників імпортерів та експортерів підакцизних товарів та торгівців ними, виробників паливно-мастильних матеріалів, представників грального бізнесу, підприємців, зайнятих у сфері обміну валют тощо.
Варто також обмежити застосування єдиного податку й для суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються наданням в оренду земельних ділянок, житлових та нежитлових приміщень або їх частин, загальна площа яких перевищує 150 кв. метрів, видобутком та реалізацією корисних копалин (крім корисних копалин місцевого значення), фінансовими послугами, послугами в сфері страхування, аудиторською та рекламною діяльністю, оптовим продажем, у тому числі й через мережу Інтернет, перепродажем антикваріату, проведенням торгів та аукціонів тощо.
Недоцільно застосувати спрощену систему й до суб’єктів господарювання, які працюють виключно за кордоном. При цьому слід зберегти діючі норми щодо зовнішньоекономічних операцій (ввезення продукції або її вивезення з митної території України), коли незалежно від обраного способу оподаткування всі суб’єкти господарювання сплачують податки й обов’язкові платежі на загальних умовах.