Документи поділяються на дві категорії: ті, що направляються та ті, що не направляються до Національного архівного фонду. До Національного архівного фонду надходять документи, що мають наукову історико-культурну цінність, до яких документи більшості підприємств не відносяться. Однак якщо підприємство збирається знищити документи, строк зберігання яких закінчився, ним створюється експертна комісія з числа робітників підприємства та робітника місцевого архіву, яка визначає, чи підлягають документи переданню до Національного архівного фонду або ні. Але оскільки на більшості підприємств таких документів немає, як правило, вони не запрошують робітників архіву для прийняття відповідного рішення. Опис документів, що мають бути знищенні, має бути узгоджений з експертно-перевірочною комісією при архіві.
Якщо документи не підлягають переданню до Національного архівного фонду та строки зберігання їх минули, то їх можна знищити.
Документи підлягають переданню організаціям, що займаються заготівкою вторинної сировини і їхня передача оформлюється відповідними накладними. При незначному об’ємі документів, що підлягають знищенню, вони можуть бути спалені, про що в акті робиться відповідна відмітка.
Слід відмітити, що навмисне знищення документів, здійснене за корисними мотивами чи внаслідок інших особистих інтересів, карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів чи обмеженням свободи до 3 років відповідно до ст.357 Кримінального кодексу [2].
Якщо підприємство правомірно знищило документи, в яких минув строк зберігання, то податкові органи не можуть заявити про те, що валові витрати підприємства відповідного періоду є непідтвердженими.
Згідно з пунктом 6.10 Положення [18] у випадку пропажі чи знищення первинних документів, облікових регістрів та звітів керівник підприємства (установи) письмово сповіщає про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їхньої пропажі чи знищення.
Для участі в роботі комісії запрошуються представники органів слідства, охорони та державного пожежного нагляду.
Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства (установи). Копія акту направляється органу, в сфері управління якого знаходиться підприємство (установа), а також державній податковій інспекції – підприємствами та місцевому фінансовому органу – установами в 10-денний строк.
Податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності 1095 днів у разі коли:
а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;
б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.
Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), підлягають продовженню керівником податкового органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:
перебував за межами України;
перебував у плаванні на морських судах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;
перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;
був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.
Тема 4. ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ
4.1. Розвиток прибуткового оподаткування підприємств в Україні
Прибуткове оподаткування підприємств та організацій завжди було в центрі уваги законодавців, які неодноразово переглядали та вдосконалювали його. Зміни об’єкта оподаткування, ставок податку, складу податкових пільг викликали необхідність прийняття нових законодавчих актів, в результаті за період 1991-1998р. утримання податку з прибутку регулювалось нормами чотирьох законів.
Так, в 1991 році діяв Закон СРСР “Про податок з підприємств і організацій” у відповідності з яким об’єктом оподаткування був балансовий прибуток підприємства, розрахований як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. Для підприємств встановлювався максимальний рівень рентабельності, диференційований за галузями. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності складала 35%. Крім того, ставки податку на прибуток були диференційовані в залежності від сфери діяльності.
З 1 січня 1992 року був введений в дію Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», згідно якого об’єктом став валовий доход підприємства, зменшений на суму матеріальних затрат і обов’язкових платежів. В об’єкт оподаткування крім прибутку були включені затрати на оплату праці. Ставка податку складала 18 % доходу. Понижені ставки в розмірі 15 % були встановлені для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора в статутному фонді більше 30 % і в розмірі 9% для дослідних заводів. Підвищені ставки були встановлені для посередницької діяльності (65%) і доходів від казино, відеосалонів, ігрових автоматів (70%). В 1993 році була здійснена спроба перейти від оподаткування доходу до оподаткування прибутку підприємств (Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій), але після квартального періоду справляння цього податку він знов був замінений на податок з доходів.
З 1 січня 1995 року набрав чинності Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Об’єктом оподаткування став балансовий прибуток підприємств, розрахований як сума прибутку від всіх видів діяльності за звітний період. Базова ставка податку складала 30%. Для підприємств агропромислового комплексу була встановлена ставка 15%, для посередницьких операцій – 45%, для прибутку від проведення лотерей і ігрового бізнесу – 60%.
З 1 липня 1997 року був введений в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого суттєво змінились методичні основи оподаткування прибутку, які вимагають ведення спеціального податкового обліку.
Після введення даного Закону об’єктом оподаткування виступає розрахунковий прибуток, основою для визначення якого є валові надходження і витрати, які підприємство понесло не у зв’язку з реалізацією конкретного обсягу продукції, а за певний період часу.
З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств””(№349 від 24 грудня 2002 року), який вніс суттєві зміни в механізм справляння податку на прибуток. Основною причиною, яка викликала необхідність змін та доповнень до податкового законодавства України в частині оподаткування доходів фізичних осіб, стало те, що законодавчі акти, прийняті в 1990-1996 р., виявились недостатньо розробленими і недостатньо перевіреними практикою. Сьогодні податок на прибуток підприємств є основним прямим прибутковим податком з юридичних осіб.
4.2. Порівняльна характеристика відображення валового доходу в податковому обліку та доходів в бухгалтерському обліку
Валовий доход в розумінні податку на прибуток підприємств за своїм змістом відрізняються від доходів за реалізовану продукцію чи власне валового доходу як економічної категорії.
Необхідність відокремленого ведення податкового обліку пояснюється тим, що визнання доходів і валового доходу, витрат (валових витрат), фінансових результатів (прибутку до оподаткування) у податковому законодавстві не відповідає основним принципам визнання доходу в бухгалтерському обліку. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи і витрати визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" [35] і Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" [36] . В податковому обліку витрати визнаються згідно норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [3]. В результаті виникають розбіжності в визнанні доходів і витрат, визначенні фінансових результатів в бухгалтерському обліку і визначенні прибутку до оподаткуванні в податковому обліку.
Валовий доход – загальна сума доходу платника податків від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виняткової (морський) економічній зоні, так і за її межами [3].
Доход – сума яка визначається під час збільшення активу або зменшення зобов’язань, що зумовлює зростання власного капіталу за умови, що цей доход може бути достовірно оцінений [35].