“Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки”
1. Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах. 3
2. Напрямки і методи інвестиційної політики держави в сучасних умовах 6
2.1 Податкове регулювання. 6
2.2 Бюджетне та грошово-кредитне регулювання. 7
2.3 Проведення гнучкої амортизаційної політики. 8
2.4 Регулювання участі інвесторів у приватизації 11
2.5 Регулювання фондового ринку. 12
2.6 Експертиза інвестиційних проектів. 13
3. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки. 15
Список використаної літератури. 20
Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика - це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.
В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України:
"Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХП (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 10 грудня 1991 № 1955-ХІІ, від 05 березня 1998 року № 185/98-ВР, від 21 травня 1999 року № 697-XIV, від 20 грудня 2001 року № 2899-ІІІ). З 1 січня 2003 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 04 липня 2002 року № 40-IV.
"Про режим іноземного інвестування" (1996 p),
"Про підприємництво" (1991 p),
"Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну" (1994р),
"Про цінні папери та фондову біржу" (1991 р) та ін.
"Про захист іноземних інвестицій на Україні" від 10 вересня 1991 року № 1540а-ХІІ
На активізацію інвестиційних процесів була спрямована "Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 p., яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.
В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:
послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;
перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;
фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;
надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;
здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;
розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;
удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;
запровадження системи страхування інвестицій.
Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами:
визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування; податкове регулювання;
бюджетне регулювання;
кредитне регулювання;
проведення гнучкої амортизаційної політики;
регулювання участі інвесторів у приватизації;
регулювання фондового ринку;
експертиза інвестиційних проектів;
забезпечення захисту інвестицій;
залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.
Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.
Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг.
Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційної діяльності свідчить, що на неї позитивно впливає диференційований підхід до надання цільових податкових знижок або певних пільг.
До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:
запровадження диференційованих ставок оподаткування;
звільнення від сплати податку на певний строк;
зменшення бази оподаткування;
усунення подвійного оподаткування.
Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість, що досягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку (доходу) та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі. Це дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосування знижувальних коефіцієнтів залежно від приросту (порівняно з попереднім податковим періодом) частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.
Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні акціонерів доцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування інших доходів, що збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в акції підприємств.
Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними.
Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижують конкуренцію.
Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, а власних інвестиційних коштів підприємствам бракує.
Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою конкретного майна, що перебуває в державній власності.
Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватися реформуванням системи оплати праці, передусім збільшенням частки заробітної плати у витратах на виробництво продукції. Це можливо тільки за реалізації інноваційних проектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці та стане підставою для зростання оплати праці. Збільшення заробітної плати дасть можливість відмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, дещо скоротивши видатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів на потреби структурної перебудови.
Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.