Прийшовши до влади, буржуазія створює розгорнуту фінансову систему, відділяє державну казну від казни голови держави. Влаштовується суворо регламентована система податків та зборів, що спирається на чотирі правила стягнення податків. В Англії з 1688 року в умовах буржуазної революції було встановлено, що всі податки можуть вводитися тільки не основі постанови парламенту. Во Франції це же право було закріплено в часи буржуазної революції 1789 року. Паралельно з цим законотворчі збори поступово привласнювали собі право ветування видатків. В Англіі розвиток бюджетного права почался з 1689 року, коли парламент спочатку затвердив право ветувати військові видатки, а потім й право обговорення інших витрат. Цей процес закінчився в 1890 року, коли всі видатки бюджету стали об’єктом обговорення та затвердження парламентом, крім видатків на утримання короля та його двору (по цивільному листі), які встановлювались парламентом в постійної сумі. Буржуазія в епоху вільної конкуренції із ціллю контролю за фінансовою діяльністю уряду потребувала побудови бюджету на таких принципах: повноти, єдності, гласністі та реальності бюджету. Отже, в умовах капітализму виникає розпоширена фінансова система, одержує свій розвиток фінансовий контроль. З’являються безпосередні суб’єкти державного фінансового контролю з боку парламенту: в Англії — Головний контролер та Головний платник, во Франції та Італії — Рахункові палати тощо. Однак цей контроль по мірі зміцнення панування буржуазії все більш одержував класовий характер та втрачал свою об’єктивність. Відсування вільних представників від фінансового контролю в силу класового змісту не могло не відібразиться на ступіні дійсності цього контролю. З перехідом до імперіализму, в епоху державно-монополістичного капіталізму поширюється сфера фінансового контролю у зв’язку з розвитком державної власності, в той же час він стає все більш умовним. Останнє має місце не тільки в приватнокапіталістичних підприємствах, які безкарно переховують свої дійсні прибутки, але й в підприємствах державного сектору. У ХІХ та на початку ХХ століття всі державні підприємства знаходились на системі кошторисного фінансування, тобто включались до державного бюджету всіма своїма валовими доходами та видатками. Але на початку ХХ ст. монополістична буржуазія все більше починає протестувати проти такої системи фінансування. Це мотивувалося негативним впливом цієї системи на ініціативи підприємств, використанням кон’юнктури та прагненням виділити доходи та видатки підприємств цього сектору з державного бюджету, саме тому звільнюя їх від контролю парламенту. Широкий розвиток ця политика одержала після первої та особливо після другої світових війн. В сучасний час фінансовий контроль спрямован на забезпечення дій економічних законів ринкових відносин, шляхом правового регулювання.
Об’єктом цього дослідження є діяльність державних органів по забезпеченню законності, фінансової дисціплини та повноти при мобілізації, розподілу та використанні грошових коштів та пов’язаних з ними матеріальними цінностями. Предмет дослідження — види та методи державного фінансового контролю. Мета роботи — вивчити види та методи фінансового контролю держави, а також визначити його значення в сучасності. Для дослідження наданої теми використовуються теоретичні, емпіричні, методологічні методи. Емпіричні методи: догляд, анкетування, вивчення результатів діяльності людини. Теоретичні та методологічні: метод аналізу, сінтезу, індуктивного, дедуктивного умовивіду, логічний метод.
Завдання дослідження:
1. Вивчити види та методи державного фінансового контролю.
2. Визначити значення фінансового контролю в умовах ринкових відносин.
Дипломна робота складається з введення, двох глав з чотирьмя параграфами та заключення.
Державний фінансовий контроль — невід’ємна частина державного устрою, одна з важливих функцій управління державою, обов’язкова умова нормального функціонування фінансово-кредитної системи. Основна його мета — контроль за виконанням державного бюджету та позабюджетних фондів, організацією грошового обігу, використанням кредитних ресурсів, станом державного внутрішнього та зовнішнього боргу, державних резервів, здійснення фінансових та податкових пільг. В державах с соціально орієнтованою економікою як приорітетними виділені завдання контролю за своєчасним та повним надходженням всіх видів державних доходів, використанням кредитних та притягнених коштів щодо покриття дефіциту державного бюджету, своєрідним фінансуванням витрат на соціальну сферу, структурой та цілевим призначенням, в тому числі на оплату праці, виплат пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.
Розвиток ринкових відносин не тільки не скасовує необхідності існування державного фінансового контролю, а й з посиленням соціальної орієнтації в подальшому ускладнюється, на державні органи покладається все більше число функцій по захисту фінансових прав та інтересів членів суспільства, введення засобів щодо запобігання та попередження зловживань та крадіжок. Всі цивілізоване розвинуті країни розв’язали та постійно продовжують розв’язувати проблеми вдосконалення системи контрольних органів, сукупності їх функцій та повноважень і засобів контрольної діяльності.
Риночні відносини в Україні супроводжуються появою підприємств нових форм власності, зміною джерел фінансових ресурсів, принципів фінансування і кредитування, ціноутворення, грощових розрахунків, розподілу доходів, складу фінансово-кредитної системи та взаємовідносин між її частинами. В цих умовах з’явилося багато нових направлень фінансового контролю, відсутніх в планах контрольних органів, яким не приділялося належної уваги при адміністративної системі управління. Сформувалась велика сфера діяльності для фінансового контролю, що потребує рішучих змін існуючих систем контрольних органів.
Вивчення іноземного досвіду організації державного фінансового контролю та господарчого контролю в цілому може стати прикладом для української економіки. Вивчення їх досягнень та помилок безумовно може допомогти на нашому власному шляху до цивілізованого ринку та фінансового правопорядку.
Акцентуя увагу на напрямках вдосконалення системи державного фінансового контролю в національному господарстві України на ближчу перспективу, необхідно врахувати, що вона:
— є засобом здійснення народом його особистих та економічних прав;
— відповідним засобом взаємодіє з контролюючими інститутами органів місцевого самоврядування та суб’єктами аудиторського контролю.
Таким чином, розв’язання проблеми підвищення ефективності державного фінансового контролю треба здійснювати з позиції системного підходу, а саме:
— фінансовий контроль повинен розглядатися як найважливіший елемент загальнодержавного контролю, який в свою чергу є складною системою громадського контролю;
— в процесі вдосконалення державного фінансового контролю повинні враховуватися принципи такої структуризації контролю в суспільстві, яка означає необхідність розгортання взаємодії системи державного фінансового контролю з контролюючими органами місцевого самоврядування;
— доповнення фінансового контролю, виконавцем якого є органи державної влади та місцевого самоврядування, незалежним фінансовим контролем, який здійснюють аудиторськи фірми та аудитори;
— здобуття субординацій при побудові органів фінансового контролю в структурі загальнодержавних контрольних інститутів.
а) Суттєвість фінансового контролю.
Контроль за станом економіки, розвитком соціально-економічних процесів в суспільстві є важливою сферою діяльності щодо управління народним господарством. Однією з ланок системи контролю є фінансовий контроль. Його призначення містить сприяння успішної реалізації фінансової політики держави, забезпечення процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх сферах та ланках народного господарства. Роль фінансового контролю при переході до ринку багаторазово зростає.
Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією з завершальних стадій управління фінансами, а з іншого, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так же як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності, водночас вони відбивають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би лакмусовим папером, на якому реально проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якої сфері, та закінчуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.