Гостра дискусія навколо питань фіскальної політики в Україні багато в чому нагадує подібну ситуацію в країнах Латинської Америки наприкінці 1980-х рр., коли назрілі зміни — скорочення дефіциту бюджету, впорядкування урядових видатків, податкова реформа — сприймалися неоднозначно, а інфляційна інерція та масове ухиляння від сплати податків ускладнювали будь-які практичні кроки. Процес радикального реформування економік латиноамериканських країн свідчить: 1) без досягнення збалансованого бюджету неможливо забезпечити тривалу макроекономічну стабілізацію, 2) при скороченні дефіциту бюджету проведенню податкової реформи повинно передувати впорядкування урядових видатків, 3) зниження ставок оподаткування сприяє зростанню бюджетних надходжень за умов розширення податкової бази та посилення відповідальності за ухиляння від сплати податків.
1.Переваги збалансованого бюджету Макроекономічні показники чотирьох найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі — переконують у справедливості відомих теоретичних аргументів на користь збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення приватних інвестицій, поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпів економічного зростання (таблиця 1).
Таблиця 1. Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),
1990 -1995 рр.
| Країна | Показник | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 |
| Сальдо бюджету | -0,4 | -1,3 | 0,4 | 1,2 | -0,1 | -0,5 | |
| Інфляція | 72,0 | 24,6 | 10,6 | 4,3 | 3,3 | ||
| Процентні ставки | 71,0 | 15,0 | 6,0 | 8,0 | 11,0 | ||
| Аргентина | Інвестиції | 14,0 | 14,6 | 16,7 | 18,2 | 19,2 | 17,8 |
| Зростання ВВП | 0,1 | 8,9 | 8,7 | 6,0 | 7,4 | -0,7 | |
| Поточний рахунок | 6,6 | -0,4 | -2,9 | -2,9 | -3,6 | -8,8 | |
| Сальдо бюджету | -6,2 | -0,5 | -3,9 | 0,3 | 1,3 | -5,0 | |
| Бразилія | Інфляція | 459,0 | 1229,0 | 2491,0 | 941,0 | 23,2 | |
| Процентні ставки | 1082,8 | 2494,3 | 1489,0 | 5756,8 | 56,4 | 39,0 | |
| Інвестиції | 22,9 | 19,3 | 19,5 | 20,0 | 20,8 | ||
| Зростання ВВП | -4,6 | 0,3 | -0,8 | 4,2 | 5,8 | 4,2 | |
| Поточний рахунок | -2,5 | 0,1 | 0 | -0,3 | |||
| Мексика | Сальдо бюджету | -2,8 | -0,2 | 1,5 | 0,4 | -0,8 | -0,7 |
| Інфляція | 26,5 | 22,7 | 15,5 | 9,7 | 6,9 | 35,0 | |
| Процентні ставки | 37,4 | 23,6 | 18,9 | 17,4 | 16,5 | 50,5 | |
| Інвестиції | 22,8 | 23,4 | 24,4 | 23,2 | 23,5 | 19,4 | |
| Зростання ВВП | 4,5 | 3,6 | 2,8 | 0,7 | 3,5 | -6,9 | |
| Поточний рахунок | -1,1 | -1,7 | -2,4 | -2,0 | -2,3 | 0,0 | |
| Чилі | Сальдо бюджету | 0,8 | 1,2 | 2,2 | 1,9 | 1,6 | 2,6 |
| Інфляція | 26,6 | 22,0 | 15,6 | 12,1 | 12,0 | 7,9 | |
| Процентні ставки | 48,8 | 28,6 | 23,9 | 24,3 | 20,3 | 18,2 | |
| Інвестиції | 26,3 | 24,5 | 26,8 | 26,8 | 26,8 | 27,4 | |
| Зростання ВВП | 3,3 | 7,3 | 10,7 | 6,7 | 4,2 | 8,5 | |
| Поточний рахунок | -5,8 | 0,9 | -4,5 | -11,4 | -2,9 | 0,6 |
Істотне скорочення або (ще краще) досягнення додатного сальдо бюджету не лише обмежує потребу в емісійних кредитах центрального банку, а й формує сподівання цінової та грошової стабільності (результат, необхідний для подолання інфляційної інерції). Важливо зауважити, що існує і зворотний зв'язок — гальмування інфляції збільшує надходження до бюджету (ефект Олівери — Танзі). Загалом це дає змогу знизити процентні ставки. В Аргентині динаміка процентних ставок майже ідеально повторює зміни в стані бюджету: якщо в 1991 — 1993 рр. поліпшення сальдо бюджету мало наслідком стрімке зниження процентних ставок, то в 1994 — 1995 рр. деяке погіршення цього показника поєднується із вищими процентними ставками, навіть незважаючи на подальше зниження інфляції. У Мексиці реалії збалансованого бюджету сприяли одночасному зниженню інфляції та процентних ставок протягом 1990 — 1993 рр., однак експансійна політика з початку 1994 р. (у серпні цього року відбувалися президентські вибори) спричинила стрімке падіння мексиканського песо, поновлення інфляції та зростання процентних ставок у наступному, 1995 р.
У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету, інфляцією та процентними ставками не такий промовистий, однак визначальну роль фіскальної рестрикції в успішному проведенні антиінфляційного плану "Real" (липень 1994 р.) важко заперечити. У минулому в цій країні не раз виявлялося, що навіть екcтремально високі процентні ставки неспроможні приборкати інфляцію, якщо нічого не робилося для скорочення дефіциту бюджету. Приміром, від початку 1989 р. реальні процентні ставки були високими (план "Verao"), однак значний дефіцит бюджету (18,6% від ВВП) звів нанівець боротьбу з інфляцією — у листопаді—грудні 1989 р. її місячні темпи перевищили 40%. Отже, погіршення сальдо бюджету в 1995 р. нагадує про можливість повторення мексиканського "сценарію".
Досвід Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі не заперечує висновку про "пригнічування" приватних інвестицій видатками уряду (інструментальне цей вплив здійснюється через механізм реальних процентних ставок). В Аргентині у 1991 — 1994 рр. обсяги інвестицій зростали в середньому на 8% щорічно, у повній відповідності до успіхів у досягненні збалансованого бюджету. І навпаки, рівень інвестицій знизився у 1995 р., що можна пояснити збільшенням дефіциту бюджету. Не випадково наступного, 1996 р. досягнення збалансованого бюджету розглядалося як основний елемент фіскальної політики. У Мексиці комбінована дія навіть досить незначного дефіциту бюджету, інфляції та високих процентних ставок знизила рівень інвестицій у 1995 р. до рекордно низької позначки — 19,4% від ВВП (це на 5% менше, ніж у 1992 р., коли перевищення доходів бюджету над його видатками було найпромовистішим).
Збільшення інвестицій (1) робить менш прозорим очікуваний негативний зв'язок між дефіцитом бюджету (G—T) та сальдо поточного рахунка (СЛ)':
(S-1)-(G-T)=СА, (1)
де G — видатки бюджету, Т — бюджетні надходження, а S — обсяги заощаджень.
Зрозуміло, що скорочення дефіциту бюджету поліпшує сальдо поточного рахунка, приймаючи незмінними рівні приватних заощаджень та інвестицій. Якщо ж інвестиції зростають, то не виключено, що відповідне збільшення імпорту основних засобів, сировини та напівфабрикатів погіршить сальдо поточного рахунка, принаймні в короткочасному плані. З іншого боку, у віддаленішій перспективі прискорення темпів економічного зростання — логічний наслідок зростання обсягів інвестицій — та подальше збільшення заощаджень повинні поліпшити сальдо поточного рахунка. Саме такий перебіг подій спостерігається в економіці Чилі.
Розвиток чилійської економіки переконує у перевагах тривалого перевищення доходів бюджету над видатками (зауважимо, що такий результат характерний для країн Південно-Східної Азії). На думку спеціалістів МВФ, додатне сальдо бюджету додатково дає змогу: збільшити кредитні ресурси у банківському секторі; нейтралізувати негативні макроекономічні шоки; підвищити довіру до національної економіки; забезпечити добробут майбутніх поколінь У 1988 — 1995 рр. додатне сальдо бюджету сприяло послідовному зниженню темпів інфляції — до 7,9% у 1995 р. Значні обсяги інвестицій у чилійську економіку забезпечили стійке зростання ВВП — у середньому на 6,8% у 1990 — 1995 рр. Не менш важливо, що економіка Чилі подолала однобоку орієнтацію на видобуток та експорт міді: в 1995 р. її частка в загальних обсягах експорту впала до 32%. Почали розвиватися сільське господарство та переробна промисловість.
2. Шляхи досягнення збалансованого бюджету. Першочерговим завданням впорядкування урядових видатків, що передбачає: скорочення їх частки у ВВП та збільшення видатків на освіту, охорону здоров'я, розвиток інфраструктури. Лише після цього стає можливим, визначити параметри податкової реформи, яка за будь-яких умов не повинна збільшувати дефіциту бюджету — інакше її проведення втрачає сенс і може означати крах зваженої економічної політики.
З початку 1990-х рр. частка урядових видатків у ВВП Бразилії та Мексики істотно зменшилась (таблиця 2). На рівні 20% від ВВП стабілізувалися видатки уряду Чилі. Проте частка урядових видатків у ВВП країн Латинської Америки значно перевищує, наприклад, показники країн Південно-Східної Азії — Південної Кореї, Сінгапуру і Таїланду, що свідчить про незавершеність розпочатої роботи щодо скорочення урядових видатків.
Таблиця 2. Видатки бюджету в країнах Латинської Америки та Південно-Східної Азії (у % до ВВП), 1989 — 1994 рр.
| 1989 | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | ||
| Латинська Америка | Аргентина | 28,3 | 23,2 | 24,2 | 28,0 | 30,0 | |
| Бразилія | 40,1 | 37,0 | 25,7 | 30,2 | |||
| Мексика | 23,4 | 17,4 | 17,0 | 15,9 | 16,6 | 17,7 | |
| Чилі | 20,9 | 20,3 | 21,2- | 20,3 | 20,8 | 20,5 | |
| Південно-Східна Азія | Пд. Корея | 16,0 | 16,2 | 16,5 | 17,0 | 16,9 | 17,7 |
| Сінгапур | 21,5 | 20,4 | 20,8 | 18,9 | 17,1 | ||
| Таїланд | 14,9 | 14,6 | 14,9 | 15,4 | 16,4 | 17,0 |
Напрямки такого скорочення були традиційними: ліквідація різноманітних субсидій та дотацій, приватизація державного майна, раціоналізація державного апарату, перегляд соціальних програм тощо. В Аргентині після початку плану "Convertibidad" (квітень 1991 р.) персонал державних установ скоротили на 100 тис. осіб. Протягом 1991 — 1995 рр. у приватні руки перейшли: телефонна мережа та нафтова компанія YPF (у 1990 р. її збитки становили 1,2 млрд. дол. США), електростанції, аеропорти, готелі. Цікаво, що, перебуваючи у державній власності, збитковим було навіть казино. Крім зменшення навантаження на бюджет, приватизовані об'єкти почали генерувати значні податкові надходження. Так, у 1992 р. від приватних телефонних компаній до бюджету надійшло 76 млн. дол. США (десятиліттями телефонна мережа Аргентини була збитковою). У Бразилії 1993 р. приватизація 8 сталеплавильних компаній перетворила останні із збиткових у прибуткові підприємства протягом року.