Отже, дотримання усіх вищеприведених принципів і стандартів функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів в цілому, дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише функціонувати різні види цінних паперів, а й відбуватимуться процеси, що справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а й на розвиток економіки всієї країни.
1.2 Загальна характеристика цінних паперів.
Згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери представляють собою грошові документи, що засвідчують право на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді девидендів чи процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два десятиліття посилились тенденції до більш широкого використання "безпаперових" цінних паперів замість "паперових". Це вимагає деяких обгрунтувань, що стосуються розуміння терміну "цінні папери".
Раніше, коли цінні папери знаходилися в обігу лише в паперовій формі, поняття "грошовий документ" сприймалося як "паперовий документ". Однак розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження інформації створив умови для поступової заміни на ринках певної частини чи усіх "паперових" цінних паперів "безпаперовими". Останні досить часто визначаються як "запис, що зберігається в комп'ютерних файлах", в зв'язку з чим на ринку цінних паперів широко використовується також термін "електронні цінні папери".
Отже, науково-технічний прогрес і практична потреба ринкової взаємодії у зазначеній сфері поставили досить актуально запитання:
"Який зміст має поняття "документ" в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову? Коли мова йде про цінні папери як грошові документи, то беруть до уваги, головним чином, три такі важливі аспекти. Перший - це "документальний" характер цінних паперів; Другий матеріальна форма документа; Третій - наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний документ / цінний папір/.
Документальний характер цінного паперу означає, насамперед, що його випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного паперу. Тобто поняття "документальний характер" цінного паперу має те саме значення, що й "офіційний" його характер. Іншими словами, емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить заяву про умови випуску офіційно, офіційно є готовим узяти на себе певні зобов'язання та надати інвесторам певні права. В зв'язку з цим перший аспект має важливе значення для ринку цінних паперів.
Матеріальна форма цінних паперів за своєю суттю означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ. Вище вже згадувалось, що такий носій може бути паперовим чи мати форму комп'ютерного запису. В умовах, коли учасники ринку цінних паперів взаємодіють між собою в інформаційному просторі зважено, довіряють один одному і дотримуються етичних норм, даний аспект не має для них великого значення. При порушенні будь-якої з умов, наприклад, умови довір'я, учасники віддають перевагу фіксації своїх прав та зобов'язань на паперових носіях. Тобто перевага надається паперовій формі цінних паперів. Отже, питання матеріальної форми документів є не тільки питанням рівня технічної озброєності, а й рівня розвитку культури ринкових відносин з приводу цінних паперів. Остання умова включає в себе швидкість і повноту інформованості учасників ринку про ціни, угоди і пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної довіри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами професійних учасників ринку цінних паперів тощо.
В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні взаємні права і зобов'язання. Наприклад, набір прав і зобов'язань у випадку випуску і обігу акцій - один, боргових цінних паперів -інший, приватизаційних паперів, як вони визначені в законодавстві України - третій. Кількісні і якісні відмінності в переліку взаємних прав та зобов'язань можуть також мати місце в рамках одного й того ж самого виду цінних паперів. Отже, поняття "документ" стосовно до цінних паперів, можна було б визначити так: Цінний папір як грошовий документ являє собою закріплену на матеріальному носії офіційну інформацію емітента, придбання якої призводить до виникнення взаємних прав та зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір / паперові чи сертифікати! цінні папери/ або комп'ютерний запис /електронні цінні папери/. Вказане визначення є одним з можливих варіантів визначень. У нашому випадку слід пам'ятати, що будь-який документ - паперовий чи безпаперовий - представляє собою офіційну інформацію, що емітент документа, а значить і інформації, повинен діяти на законних підставах та в межах своєї правової компетентності. З іншого боку, чисто психологічно учасникам ринку цінних паперів буває нелегко звикнути до думки, що документом може бути не тільки інформація, викладена на папері, але й виражена на інших носіях /у вигляді комп'ютерного запису/.
Характеризуючи далі поняття "цінні папери", необхідно зазначити, що не кожний грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним критерієм, у відповідності до якого деякі грошові документи ввижаються цінними паперами, а інші ні, с законодавче закріплення переліку цінних паперів Тут потрібно звернути увагу на ряд важливих моментів.
По-перше, в більшості країн існує нормативно-правовий перелік цінних паперів, тобто перлік грошових документів, які мають статус цінного паперу.
По-друге, вказаний перелік, як правило, закріплюється законодавче, тобто в актах, які мають юридичну силу.
Ринок цінних паперів завжди регулюється нормативно-правовими актами, що знаходяться в певній ієрархічній залежності. Це означає, що деякі нормативні акти мають більшу юридичну силу, інші - меншу. В ієрархії закон займає більш високе становище в порівнянні з підзаконними актами. Закони приймаються органами законодавчої влади. Відносно України - Верховною Радою України, США - Конгресом, Великобританії, Франції, Японії - парламентом і т. д. Підзаконні акти в більшості випадків приймаються органами державної виконавчої влади, в Україні, наприклад, Кабінетом Міністрів, Міністерством фінансів і т.д., в США і Франції - Комісією з цінних паперів, в Японії - Міністерством фінансів. Підзаконні акти створюються для виконання законів, як ) своєрідні механізми їх реалізації, тому вони не повинні суперечить законам чи перекручувати їхній зміст. Підзаконні акти мають меншу в порівнянні з законом юридичну силу. Це означає, що у випадку неспівпадання між нормами закону і нормами підзаконного акту керуватися слід положеннями закону. Термін "законодавство" в переважній більшості випадків означає сукупність законів й підзаконних актів, що регулюють ринок цінних паперів.
По-третє, перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн, може бути вичерпним чи відкритим. Це означає, що в першому випадку цінними паперами визнаються лише ті грошові документи, які прямо вказані в переліку, а інші не можуть вважатися такими. Коли ж перелік є відкритим, то до категорії цінних паперів відносяться усі грошові документи , перераховані в законі, а також інші, не зазначені в переліку, якщо вони задовольняють встановлені законом вимоги. Наприклад, японський закон "Про цінні папери і фондову біржу"/1948/, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу /1991/ містять вичерпний перелік цінних паперів, а в США в "Законі про цінні папери"/1933/ цей перелік є відкритим.
По-четверте, переліки цінних паперів можуть бути широкими і вузькими. Тобто в них можуть включатися більша чи менша кількість грошових документів.
Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" містить незначний перелік видів цінних паперів - усього сім: акції; облігації внутрішніх державних місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.
Японський закон "Про цінні папери і фондову біржу" містить більш широкий перелік – дев’ять видів цінних паперів: акції; урядові облігації;
місцеві облігації; спеціальні облігації юридичних осіб; забезпечені і незабезпечені облігації юридичних осіб; інвестиційні сертифікати, що випускаються юридичними особами, створеними згідно із спеціальними законами; бенефіціарні сертифікати трастів; цінні папери, що випущені іноземними державами чи іноземними юридичними особами, які мають такий же самий статус, що й вище перераховані цінні папери;
сертифікати, які випущені за розпорядженням уряду.
Закон СІЛА про цінні папери /1933/ містить ще більший перелік цінних паперів. У відповідності до статті 2 цього закону "цінний папір" означає "будь-яку коротко термінову облігацію, пай, казначейську частку, державну облігацію, забезпечену облігацію, боргове свідоцтво, сертифікат участі в будь-якій доходно-розподільчій угоді, сертифікат трасту із забезпеченими активами, засновницький сертифікат, сертифікат про підписку на цінні папери, акції в обігу, частку в неподільному паї газо- чи нафтопідприсмства, подвійний опціон чи привілей, пов'язаний з будь-яким цінним папером, депозитним сертифікатом чи з групою цінних паперів, чи з цінними паперами, що грунтуються на індексних показниках чи вартісних індексах, чи будь-який опціон продавця, покупця, або привілей, отриманий на національній фондовій біржі і пов'язаний з іноземною валютою, чи будь-яку приналежність або участь, тимчасовий чи проміжний сертифікат, розписку, гарантію, право на підписку, чи право на придбання усього вищеперерахованого".