Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.
Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані:
порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів[23].
Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях (наприклад ОВДП – в Депозитарії НБУ).· Перехід власності при такій формі фіксується, після надходження коштів на рахунок емітента і формування ним відповідного документу про результати розміщення, зарахуванням на депо рахунок інвестора купленої кількості облігацій .
Облігація, як і будь-який інший цінний папір, може бути іменною і на пред’явника, що вільно обертаються і з обмеженим колом обігу. Іменні облігації, якщо інше не пердбачено Законодавством України або в умовах випуску спеціально не вказано, що вони (облігації) не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи)[24]. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.
Згідно українського законодавства мінімальний номінал облігації 5 гривень[25]. Номінальна вартість, що є більшою за мінімальну має бути кратною їй (10, 15, 50, і т.д.). Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій.
Крім номінальної розрізняють ще відсічну і курсову вартість облігації. Відсічна ціна – це ціна за якою розміщуються облігації на первинному ринку. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.
В залежності від емітентів випускаються наступні види облігацій:
А) облігації державної позики (зовнішньої і внутрішньої);
Б) облігації місцевих позик;
В) облігації підприємств.
Це відображено в Законі України “Про цінні папери та фондову біржу”. Таким чином емітентом облігацій можуть бути органи республіканської (федеральної) і місцевої влади, підприємства всіх передбачених в державі форм власності. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик – місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.
Рішення щодо виуску корпоративних облігацій (облігацій підприємств) приймаються емітентом і оформлюються протоколом, в якому має міститися наступна інформація: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій. Підприємства не мають права випускати облігацій на суму, що перевищує 30% статутного фонду(25% для АО) і лише після повної його сплати (для АО – після повної сплати всіх раніше випущених акцій). Кошти від розміщення облігацій не можуть бути використані на формування статутного фонду підприємства і на покриття збитків, що є результатом господарської діяльності емітента. Випуск облігацій за законодавством, деяких країн, не може відбутися за відсутності довірчої особи, якою найчастіше є банк чи трастова компанія.
Проте в законі не визначено існування облігацій зовнішньої державної позики. Рішення про їх випуск приймається Президентом України по кожному випуску в межах встановленого Верховною Радою ліміту зовнішнього боргу України.
Одним із видів державних облігацій є казначейські забов’язання. Вони за своєю суттю нічим не відрізняються від облігацій. Основною їх відмінністю є більш чітке визначення деяких умов їх випуску таких як: строки покриття облігацій (і в залежності від цього, хто приймає рішення про їх випуск), серед кого мають розміщуватися облігації і на що спрямовуються кошти від їх розміщення)
Випискаа із закону
Казначейські зобов'язання України (надалі - казначейські зобов'язання) - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Випускаються такі види казначейських зобов'язань:
а) довгострокові - від 5 до 10 років;
б) середньострокові - від 1 до 5 років;
в) короткострокові - до одного року.
Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.
Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання.
Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.
Власниками облігацій можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Вони їх можуть придбати на біржовому або позабіржовому (третьому і четвертому) ринках за рахунок власних або залучених коштів. Валюта в якій оплачується облігація визначається умовами її випуску. Це прописано в українському Законодавстві наступним чином:
Виписка із закону
Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів.
Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.
Облігації усіх видів оплачуються в карбованцях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у карбованцях.
Таким чином, обсяг ресурсів населення (громадян) обмежений лише особистими коштами, а вартість облігацій виражається виключно в гривнях.
Доход по облігаціях нараховується, як правило, як процент від номіналу – в Законодавстві України такі облігації називаються процентними. Хоча існують і інші форми нарахування доходу, наприклад, дисконтні облігації, STRIPS, доходні облігації (income bonds). Сума доходу виплачується в тій валюті, яка визначена в умовах випуску.
Доход по облігаціях може виплачуватися і в товарній формі (цільові, безпроцентні облігації). Вони меньш ліквідні ніж нецільові облігації, тому не мають широкого поширення в світовій практиці. Така форма виплати доходу застосовується, як правило, за умов нестабільної грошової системи та значних темпів інфляції.
Виписка із закону
Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.
Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.
Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.
По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.
При цьому слід наголосити, що при виплаті доходу та задоволенні інших претензій (наприклад, при банкрутстві товарисьтва) облігації мають старшинство перед акціями. Тобто претензії щодо сплати процентів (доходу) та повернення боргу по них задовільняються в першу чергу, що є дуже важливиою характеристикою облігації.
Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи свого життєвого циклу:
- емісія;
- розміщення;
- обіг;
- погашення (крім безстрокових облігацій).
На стадії емісії визначаються потреба в додаткових коштах, цілі їх мобілізації, приймається рішення про випуск облігацій і умови цього випуску. Відбувається визначення організацій, які будуть гарантами забов’язань і представляти права інвесторів і емітентів. Стадія емісії багато в чому визначає особливості наступних стадій життєвого циклу облігацій.
На стадії розміщення визначаються агенти, які будуть представляти емітента на фондовому ринку, виконувати платежі і розрахункові операції, вести облік і зберігання облігацій. На ній же відбувається формування фондів шляхом перехду права власності на облігації від емітента до інвесторів. Цей перехід може відбуватися в формі аукціону, приватного розміщення (коли певна група інвесторів хоче викупити весь випуск) або призначення певних організацій (агентів), які будуть займатися розповсюдженням облігацій (ощадні облігації серії ЕЕ, ОВДОП 1997 року).