Емітентами забезпечених облігацій, як правило, є корпорації і муніципальні органи влади. Муніципалії випускають, окрім зазначених видів облігацій, облігації під доход від проекту і облігації промислового розвитку. В першому випадку джерелом виплат процентів і погашення облігації служить доход від об’єкта інвестування мобілізовних коштів або певний доход емітента (наприклад податок). В другому випадку (облігації промислового розвитку) зібрані кошти йдуть на покупку або будівництво обладнання, яке передбачається здати в аренду на привабливих умовах. Такі облігації дозволяють знизити коштовнисть фінансування для тих компаній, які вирішили розмістити свої підприємства на тій же теріторії, де знаходиться емітент.
Випускаються також і різні види короткострокових облігацій для задоволення поточних потреб в наявних коштах. Традиційно до таких видів відносяться векселі[8] (зі строками до надходження податків, до отримання доходу, тощо).
Державні облігації випускаються під загальне забов’язання і гарантуються всім майном, що є в державній власності. Це можуть бути облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, ощадні облігації (облігації серіїї EE I HH в США, ОВДОП), векселі, білети і облігації Казначейства (Казначейскь забов’язання, білети Казначейства США), безкупонні розписки Казначейства[9].
Таким чином ми визначили суть облігації як боргового цінного паперу (цінного паперу з фіксованою ставкою доходу) і описали основні її характеристики і розглянули основні види. Ми намагалися співставити базові теоретичними положення з законодавчою базою нашої країні для того, щоб показати як ця теорія практикується в України.
Розділ ІІ. Ринок облігацій – місце на ринку цінних паперів. Умови обігу облігації.
Для більш глибокого розуміння сутності облігації і її місця серед інших інструментів фондового ринку (money market) ми проведемо порівняльну характеристику облігації з акцією, як дольового цінного паперу, з банківським кредитом і іншими борговими цінними паперами (векселем, ощадним/депозитним сертифікатом).
Облігації виражає боргові відносини і по суті має теж саме призначення, що і банківський кредит. Проте, випуск облігацій це пряме звертання до інвесторів на відміну від банківських позик, в яких банк – фінансовий посередник – акумулює грошові кошти інвесторів, і лише після цього перерозподіляє їх в якості позик. Інакше кажучи, облігаційне запозичення коштів дешевше бо відбувається без посередників посередників. Наступною перевагою є те, що кошти по облігаціях можуть бути запозичені на більш тривалий термін ніж банківські позики, так як довгостроковий банківський кредит є дуже ризикованим рішенням, навіть, в високорозвинутих країнах. Крім того, облігації – стандартні боргові контракти, що знижує витрати на заключення супроводження їх, в порівнянні з індивідуальним характером банківських кредитів.
Облігації можуть обертатися на фондовому ринку, бути засобом платежу, завдатку, а для банків державні облігації можуть формувати частину його резервного фонду. Все це підвищує привабливість облігації як інструмента позики.
Слід наголосити, що облігація – це дуже широка категорія і, як вже зазначалося, деякі боргові цінні цінні папери за сутністю співпадають з облігацією, але мають інші назви. Наприклад, векселі, білети, розписка, забов’язання. Деякі з них, зокрема весель, являють собою форму безготівкових розрахунків.
Ще одним борговим цінним папером є ощадний/депозитний[10] сертифікат. Він засвідчує внесення коштів його власника в установу банку і передбачає повернення боргу і сплату процентів по ньому. Як бачимо сертифікат є дещо вижчою категорією. Він виражає кредитні відносини лише між банком і клієнтом банку і, як правило має більш просту форму нарахування проценту ніж може мати облігація. Особливістю сертифікату (взагалі) як цінного паперу є те, що він засвідчує внесення коштів в пасив інстуціонального інвестора і дає право на отримання частини доходу цієї компанії в тій чи іншій формі (інвестиційний сертифікат, сертифікати на долю портфеля – GNMA-модифіковані папери, папери PAC, гарантовані іпотечні сертифікати Freddy Mac). Тобто цей документ стоїть на границі боргових та дольових цінних парерів.
Особливості облігації як цінного паперу краще проглядуються при її порівнянні з акцією. Облігація і акція відносяться до різних видів цінних паперів: акція засвідчує право власності, а облігація - право на позику[11]. Власник акції бере участь в управлінні емітентом, власник облігації ні. Проте її власник отримує стабільний доход на відміну від акціонера. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоча з іншого боку можуть принести більший дохід. Більш висока якість (надійність) облігації супроводжується більш низьким відсотком при виплаті по ній, і строковістю - вона може приносити дохід лише на протязі певного періоду часу. Кожен з цих цінних паперів має свій набір переваг. Але слід зазначити, що з розвитком фондового ринку певні відмінності між акціями і облігаціями стираються. Наприклад, це можна підтвердити існуванням таких гібридних видів цінних паперів як:
- облігації , які дають право на участь в управлінні емітентом або не мають кінцевого терміну погашення[12];
- акції (привелейовині), що мають фіксований дохід; тощо.
Навіть “термін стабільний” доход не досить вірно відображає реальне положення речей. Точніше сказати, що емітент забов’язується виплатити інвестору у встановлений термін визначені платежі.
Вищезгадані особливості облігації допомогли зайняти їй чинне місце на фінансовому ринку[13], і це можна підтвердити кількісними даними. Якщо світове фінансове багатство прийняти за 100%, то готівка (і прирівняні до неї фінансові ресурси) складуть 14%, акції - 40%, а облігації – 46%[14]. Облігації прочно зайняли перше місце серед інструментів мобілізації грошових ресурсів. Практично в усіх країнах спостерігається зростання внутрішнього державного боргу (облігації внутрішньої державної позики є формою внутрішнього державного боргу[15]). Так, в США в 1992 році державний борг, в порівнянні з 1946, виріс в 16 раз. Причому якщо, 60-ті роки щорічний приріст боргу складав близко $18 млрд., то в період 1988-1992 років – 217 млрд доларів.
Емісія цінних паперів взагалі характеризується швидкими темпами, а облігацій – особливо. Вартість випущених в США цінних паперів перевищила аналогічний показник 1980 року в 5 разів. І, що цікаво: випуск акцій збільшився в 3 рази, а випуск облігацій – в 7 разів, що пояснюється більшою популярністю облігацій у інвесторів. В Україні ж дещо деформована ситуація на фондовому ринку. Обсяг зареєстрованих емісій акцій склав 12257 млрд. грн., що складає 50% від емісій всіх цінних паперів (не включаючи державні забов’язання) за період 1996-98 років (24508 млрд. грн.)[16]. А обсяг ОВДП, що знаходився в обігу на 1.10.98 складав 11,9 млрд. гривень за даними Мінфіну (13,3 – за даними НБУ), враховуючи те, що ОВДП випускаються з 1995 року (31 трлн. карбованців – близько 304 млн. гривень)[17].
Багатогранність такого цінного паперу під назвою облігація дозволяє підібрати той її різновиж, який найбільш повно відповідає можливстям і інтересам суб’єктів фондового ринку – держави, інвесторів, емітента і посередника. Для групування облігацій і формування їх різновидів існує багато класифікаційних ознак. Кожна з цих ознак певним чином впливає на особливості обігу того чи іншого цінного паперу. Наприклад такі ознаки як: форма існування, строки погашення (обігу), характер володіння, коло обігу, яким чином формується і виплачується доход по облігаціях, наявність фонду погашення, можливість відзиву облігації емітентом або пред’явлення до погашення влісником, тощо визначаються на стадії прийняття рішення про емісію і багато в чому визначають майбутнє “життя” облігації.
Як вже зазначалося, облігації можуть існувати в документарній формі і у вигляді записів на рахункух ( в касових книгах). В останньому випадку усуваються можливості підробки, втрати документа власником, а також видатки на перевезення. Облігації під час обігу залишаються в депозитарії на рахунках їх власників. Обіг відбувається шляхом списання облігацій з одного рахунку на інший. В документарній формі облігації пердаються безпосередньо “із рук в руки”.
За строками облігації розділяють на корткострокові, середньострокові, довгострокові, безстрокові (“вічні”). Існують різні критерії щодо поділу облігацій за цією ознакою. Найбільш прийнятою є:
· корткострокові – до трьох років (у нас до 1 року);
· середньострокові – від 3 до 7 (10) років (у нас 1-5 років);
· довгострокові – від 7 до 30 (40) років (у нас 5-10 років[18]).
Строк погашення впливає на умови обігу прямо і опосередковано. Прямо вони визначають скільки облігація буде обертатися взагалі, а опосередковано, впливають на те хто буде їх власниками. Як правило, власниками короткострокових забов’язань стають інстиційні інвестори, а довгострокових як фізичні так і юридичні особи.
До строків погашення облігації можна віднести і таку характеристику як можливість дострокового відзиву облігацій емітентом за завчасно визначеною в умовах випуску ціною. Це вигідно емітентові, так як при неспрятливій ситуації на фондовому ринку (наприклад, падіння процентних ставок) він залишає за собою право викупити свої облігації і випустити нові з нижчими ставками або просто скоротити борг. Тобто емітент ніби продає облігаціїї інвестору і одночасно покупає у нього опціон кол на купівлю своїх облігацій.
Недивно, що у інвесторів, як правило існує зовсім інша думка з цього приводу. Можливість емітента викупати облігації достроково породжує нову форму невизначеності. Тому для відшкодування інвесторові ризику, що пов’язаний з таким операціями ціна такої облігації робиться меньшою за ціну такої ж облігації без можливості відзиву. Вона складає різницю між ціною аналогічною невідзивною облігацією і ціною опціону кол. Також для захиту інвестору в умовах випуску може бути по-перше,призначена премія за дострокове погашення облігації, а по-друге час, на протязі якого емітент не має права відзивати облігації. Наприклад, перші 5 років облігацію відзивати неможна, наступні 5 з обов’язковим рефінансуванням (випуском нових облігацій), останні 5 років можна відзивати за заздалегіть визначеною ціною.