Варто пам'ятати, що яка б не була міць фіскальної політики, не одна вона впливає на розмір дефіциту держбюджету. Розмір дефіциту пов'язаний із циклічним прямуванням макроекономіки. Це обумовлено насамперед існуванням автоматичних стабілізаторів.
З вищенаведених даних можна зробити такі висновки:
1. Ні законодавча, ні виконавча влада не має повний контроль над розміром бюджетного дефіциту.
2. Реальний розмір бюджетного дефіциту або надлишку змінюється як під впливом фіскальної політики, так і під впливом економічної ситуації в країні.
2.6 Дефіцит повної зайнятості
Оскільки другий висновок має місце, нам потрібно якийсь інший, більш точний індикатор фіскальної політики, що не залежить від фази економічного циклу. Для вивчення ефективності фіскальної політики реальний дефіцит ділиться на циклічну і структурну складові. Циклічна складова відбиває зміни, викликані фазою економічного циклу, якось зміни в податкових надходженнях і державних трансфертах. Структурний дефіцит відбиває вплив фіскальної політики. Замість порівняння реальних витрат і прибутків бюджету, при обчислення структурного дефіциту дорівнюються витрати і прибутки бюджету в умовах повної зайнятості. (Структурний дефіцит іноді називають дефіцитом повної зайнятості).
Відомо, що рівень державних витрат і ставка оподатковування можуть впливати на рівень сукупного попиту, і, отже, на розмір ВВП. Зрослий обсяг державних закупівель товарів і послуг збільшує рівень прибутків і тим самим збільшується загальна сума податків, одержуваних урядом. Виникає питання: чи може приріст державних витрат, замість збільшення бюджетного дефіциту, призвести до його скорочення.
На основі вищесказаного можна стверджувати, що заощадження + чисті податки = урядовим закупівлям + інвестиціям, або, заощадження - інвестиції = бюджетний дефіцит. До речі цією формулою ілюструється так називаємий ефект заміщення державними зобов'язаннями зобов'язань реального сектора, тобто за рахунок фінансування держбюджету недофінансуєтся реальний сектор.
Отже, якщо буде відбуватися дефіцитне збільшення урядових закупівель, то, хоча при цьому і буде збільшуватися рівень прибутків, а отже і податкові надходження, валовий прибуток бюджету не зможе зрости настільки, щоб зрештою призвести до скорочення дефіциту.
2.7 Дефіцит, внутрішній і зовнішній борг.
Зараз йде багато суперечок про негативні і позитивні риси дефіциту з погляду росту внутрішнього і зовнішнього боргу. Проте можна виділити такі 2 домінуючі позиції.
Перша ґрунтується на незнанні економіки і поверхневому здоровому глузді. Наявність боргу призводить обивателя в страхітливість, абсолютний ріст боргу сприймається як знак прийдешньої катастрофи.
Друга ж ґрунтується на детальному аналізі усіх за і проти. От основні положення другої позиції.
Отже, національний державний борг будується з бюджетних дефіцитів. Для покриття дефіциту держава удає до запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.. Національний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом тримачів держоблігацій (цінних паперів державного запозичення). У такий спосіб вартість у результаті держзаймів не губиться.
І усе ж, хто несе або буде нести тягар боргу, створеного хронічно незбалансованими бюджетами? Які ж негативні наслідки наявності державного боргу?
По-перше, необхідність обслуговування боргу обмежує можливості уряду балансувати поточний бюджет або витрачати засобу, що спрямовуються на обслуговування боргу та інші потреби. Хоча з іншого боку, велика частина процесу обслуговування боргу (внутрішнього) є лише формою перерозподілу, коли засобу платників податків переходять власникам державних цінних паперів.
По-друге, хоча обслуговування боргу не має істотної альтернативної вартості, ефект заміщення (витиснення) істотно впливає на майбутнє. За рахунок фінансування дефіциту на фінансовому ринку залишаються недофінансованими якісь проекти приватного сектора, знижуються інвестиції. Саме тут і виявляється висока альтернативна вартість як самих запозичень, так і всього процесу обслуговування боргу в цілому.
Треба зауважити, що борг, викликаний необхідністю фінансування трансферів, не накладає ні на кого реального прямого тягаря.
По-третє, існує проблема співвідношення розміру державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні витрати, крім того, не сполучені з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій постраждають майбутні покоління.
Найбільше тяжким для майбутніх поколінь є зовнішній борг, тому що його виплата не буде лише перерозподілом прибутків між громадянами держави. З іншого боку, зовнішнє фінансування дозволяє країні розширити державний сектор без скорочення приватного сектора.
3. ВЗАЄМОДІЇ БЮДЖЕТНОЇ ТА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
За роки незалежності Україна пройшла щонайменше два основних етапи свого макроекономічного розвитку. На першому етапі (упродовж 1992—1995 років) уряд упроваджував м'яку фіскальну політику, що підтримувалася м'якою монетарною. Значні обсяги бюджетного дефіциту покривалися тільки за рахунок кредитних емісій Національного банку. Зовнішнє фінансування йшло переважно на поточні видатки — усе це зумовлювало розкручування інфляції до гіперінфляції, вибувалося значне зниження реального валового внутрішнього продукту (табл.1).
Таблиця 1
| 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | |
| Дефіцит зведеного бюджету, у % до ВВП | -13,8 | -5.1 | -8,9 | -6,6 |
| Фінансування бюджетного дефіциту НБУ (кредити 1 купівля ОВДП), у % до ВВП | 6,55 | 7,89 | 10,97 | 5,40 |
| Реальний ВВП | 90.1 | 85,8 | 77.1 | 87,8 |
| Реальний ВВП, у % до ВВП 1992 року | 100 | 85,8 | 66,15 | 58,08 |
| Інфляція, у %, грудень до грудня | 2100 | 10257 | 501 | 281.7 |
| Державний борг, у % до ВВП | 41,6 | 45,6 | 60,7 | 55,9* |
| Державний борг, у % до видатків державного бюджету | 183,3 | 181,2 | 193,1 | 257,7* |
* Без вирахування списаної заборгованості перед НБУ (7747,98 мли. грн.).
Другий етап (із 1995 року) був пов'язаний з уведенням національної грошової одиниці — гривні й характеризувався переходом до жорсткої монетарної політики. Завдяки цьому вдалося стримати інфляцію, стабілізувати грошову одиницю і довіру до неї. Поряд із цим м'яка фіскальна політика, при проведенні якої існував і існує значний бюджетний дефіцит, призводить до зростання державного боргу, в тому числі зовнішнього, одночасно зростають обсяги виплат за боргом, що потребує значних валютних коштів для його обслуговування. Стрімке зростання державного боргу на фоні продовження економічного спаду знижує довіру до України як держави, спроможної платити за своїми боргами. Крім того, щорічні недонадходження грошових платежів до бюджету з одночасною необхідністю спрямування значних обсягів коштів на розрахунки за боргами призвели до накопичення боргу із заробітної плати і соціальних виплат, недофінансування майже всіх державних програм. Тобто існував як наявний, так і прихований дефіцит (табл.2).
Таблиця 2
| 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | |
| Дефіцит зведеного бюджету, у % до ВВП | -6,6 | -4,9 | -6,6 | -2 | -1 | 1,1 |
| Приріст прихованого дефіциту (оцінка), у % до ВВП | — | 1,8 | 2,1 | 3,2 | 1.1** | 0** |
| Фінансування бюджетного дефіциту НБУ | 5,40 | 2,62 | 2,68 | 5,69 | 1,89** | 1,75** |
| Реальний ВВП | 87,8 | 90 | 97 | 98,3 | 99 | 102 |
| Реальний ВВП, у % до ВВП 1992 року | 58,08 | 52,27 | 50,70 | 49,84 | 49,34 | 50,33 |
| Інфляція, у %, грудень до грудня | 281,7 | 139,7 | 110,1 | 120 | 119,1 | 110 |
| Державний борг, у % до ВВП | 41,7* | 25 | 30,4 | 50,9 | 52,1 | 47,7 |
| Державний борг, у % до видатків державного бюджету | 192,2* | 124,7 | 122,7 | 287,6 | 297,1 | 279,49 |
| Обслуговування та погашення державного боргу, у % до ВВП | 4,53 | 4,88 | 8,11 | 12,17 | 6,5 | 11,68 |
| Обслуговування та погашення державного боргу, у % до видатків державного бюджету | 20,86 | 24,28 | 32,77 | 68.8 | 37,06 | 68,45 |
* 3 урахуванням списаної перед НБУ заборгованості (7747,98 мли. гри.).