Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державні закупівлі й трансфертні платежі. (Наприклад, у США на кінець 80-х років дефіцит федерального бюджету становив близько 50% валового національного продукту, то стало максимальною величиною проти будь-якого попереднього періоду, не пов'язаного з економічним спадом.)
Структурний дефіцит — це обчислена різниця між федеральними доходами і витратами за певної фіскальної політики (чинний рівень оподатковування і поточних витрат) і базового рівня безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю та інших соціальних програмах, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом бюджету і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.
Варто зазначити, що дефіцит бюджету не таке вже й "безневинне" явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняють зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від таких дій урядів багатьох країн виходить за межі національної політики. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками західних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень капіталістичного світу.
Намагаючись перешкодити відпливу капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансової можливості національної промисловості щодо розширення виробництва. Так, за даними Конференції британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів на рік.
Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивного торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць. Економічні збитки в експортних галузях негативно позначаються на банківській системі, внаслідок чого деякі банки зазнають банкрутства. ,/Отже, бюджетний дефіцит перешкоджає розв'язанню економічних і соціальних проблем не тільки в конкретній країні, але й впливає на економічну ситуацію в інших країнах. І
Що ж до особливостей бюджетної політики в Україні, то слід звернути увагу на важливу особливість останніх років: скорочення обсягів бюджету, здійснюваного двома шляхами — скороченням дохідної частини бюджету у відсотковому відношенні до ВВП (частина відрахувань у бюджет від виробленого ВВП скоротилася від 43,5% у 1994 році до 27,8% за планом 1999 року) і скороченням дефіциту бюджету. Якщо в 1997 році дефіцит бюджету становив 6,7% ВВП, то в 1999 році (за планом) він мав становити 1% ВВП.
Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:
— збільшення дохідної частини бюджету;
— скорочення видаткової частини бюджету;
— здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;
— проведення грошової і кредитної емісії..
Щодо економічної ситуації в Україні, то для неї нині прийнятні всі чотири названі напрямки.
Перший напрямок — збільшення дохідної частини бюджету — може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.
Другий напрямок — скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Витрати ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.
На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової частини бюджету може бути пов'язане зі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням цитрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я тощо) і, що особливо важливо, зі скороченням витрат на управління.
Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субсидій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і переділу дотацій споживачам.
Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.
Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких функціонує нормально і за п'яти-, і за десятивідсоткових рівнів бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету Існують у цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам собою має принципове значення для функціонування економіки.
Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії.
У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінною; наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури, а також стану ринку праці і ринку капіталу. За наявності у населення вільних коштів і низького попиту на капітал з боку приватного сектора та високого рівня прихованого безробіття збільшення державних витрат, яке фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. Якщо ж уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання населення. Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економіки країни.
Проте результати емпіричних досліджень учених свідчать, що в Україні триває низька еластичність заощаджень за відсотковими ставками, а отже, існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення за бюджетного дефіциту. Наприклад, у 1997 році випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) номінальною вартістю 10,5 млрд. грн., що в 2,8 разу перевищує їхній випуск у 1996 році. У результаті розміщення ОВДП у бюджет надійшло 8,3 млрд. грн., із яких на погашення і виплату прибутку по облігаціях минулих років витрачено 4,8 млрд. грн. На покриття дефіциту бюджету за рахунок операцій з ОВДП спрямовано 4,4 млрд. грн.
Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в подальшому відповідного збільшення імпортних товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що за кредитного фінансування державних витрат відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частину з яких доведеться відшкодовувати наступним поколінням.
У сучасних умовах фінансування дефіциту бюджету характеризується такими даними (див. табл.):
Таблиця. Фінансування дефіциту бюджету України в 1997—1999 роках (млн. грн.)
Джерела фінансування | 1997р. | 1998р. | 1999 р. | ||
План | Виконання | План | Прогноз | План | |
Внутрішнє фінансування ОВДП | 3351,2 | 4945,8 | 1130,7 | 600 | 610 |
Зовнішнє фінансування (включаючи кредити) | 2400 | 1501,9 | 2250 | 2000 | 630 |
Покриття дефіциту | 5751.2 | 6447,7 | 3380,7 | 2600 | 1240 |
Як видно з наведеної таблиці, основний акцент у фінансуванні дефіциту бюджету зміщено у бік внутрішнього фінансування за допомогою ОВДП, розміщених серед підприємств і банківських структур України. Все це призводить до необхідності повернення як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу. Наприклад, у 1998 році Мінфін України повинен був повернути майже 7 млрд. грн. За цієї ситуації внутрішній ринок державних цінних паперів не зможе забезпечити фінансування дефіциту в таких обсягах.