З питань, зазначених у пунктах 1, 2 і 10, у вищому органі необхідна одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді) [3].
Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як два рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства [3].
Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб, її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства" [3].
Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю. Особливість його (і головна відмінність від товариства з обмеженою відповідальністю) полягає в тому, що учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.
Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
На сьогодні правовою базою засновницьких договорів є ЦК України (ст. ст. 87, 120, 134), ГК України (ст. ст. 57, 82), а також Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства". У цих нормативних актах можна знайти реквізити засновницьких договорів. Щодо порядку укладання, зміни, розірвання засновницьких договорів застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.
Законодавство окремо не визначає поняття та ознаки засновницького договору, а також порядок його укладання, зміни та припинення. В теорії засновницький договір визначається як консенсуальний цивільно-правовий договір, що регулює відносини між засновниками у процесі створення та діяльності юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності1. Проте ця загальна теза потребує суттєвого уточнення, що і робиться далі. Відповідно до загального правила, що міститься у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств", засновницький договір укладається, якщо засновників підприємства два чи більше, і є рішенням про його створення.
Ця теза знаходить підтвердження у ГК України. Так, згідно із ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративні підприємства, до яких належать "кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб", утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), яким і є засновницький договір [12, с. 129].
У засновницькому договорі ТОВ визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, а також розмір та склад статутного фонду товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у статутному фонді, розмір, склад та строки внесення ними вкладів.
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що договір для того, щоб вважатися засновницьким і, відповідно, установчим документом, повинен не просто регулювати відносини між засновниками (учасниками) корпоративної юридичної особи з приводу її створення і функціонування. Правовий статус цієї юридичної особи повинен обумовлювати обов'язкову особисту спільну участь її засновників в діяльності, що нею здійснюється.
Інакше договір, що укладається між засновниками (учасниками) з приводу створення юридичної особи, наділення її майном тощо, є договором про заснування і установчим документом не вважається.
Загальні реквізити засновницьких договорів містяться у ГК України. Згідно з ч. 3 ст. 57 цього Кодексу (88 ЦК України) у засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 82 ГК України установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості.
Управління діяльністю ТОВ здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Кожний учасник товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. Також учасник товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства [14, c. 105-106].
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) так само, як і акціонерне товариство, є суб’єктом колективної власності, має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Згідно із законодавством України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. Для порівняння: у більшості країн Європейського Союзу (ЄС) мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ встановлено на рівні 25 тис. євро; у Швейцарії — 20 тис. франків [5, c. 302].
На відміну від Росії чи Німеччини ТОВ в Україні не можуть створюватися однією особою, для цього потрібно мінімум 2 особи. Власниками (учасниками, засновниками) ТОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Державні підприємства не можуть бути засновниками господарських товариств.
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний зробити до статутного капіталу внесок не менше 30 % зазначеного в установчих документах розміру, що підтверджується документами, виданими банківською установою.
Учасник зобов’язаний внести необхідні кошти у повному обсязі не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 % річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю сплатив свій внесок, видається свідоцтво товариства.
Відповідальність учасників ТОВ за борги підприємства обмежується їх внесками у власний капітал. Такий статус полегшує залучення власного капіталу ТОВ із зовнішніх фінансових джерел. У разі ліквідації товариства вимоги його власників задовольняються в останню чергу, після погашення претензій кредиторів.
Недоліком в організації фінансування ТОВ є складність і витратність передачі права власності на частки. На відміну від акцій АТ, частки ТОВ є не досить мобільними, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними. Окрім цього, операція купівлі-продажу (переуступлення) часток має бути нотаріально посвідчена. Якщо фізична чи юридична особа викуповує частку у статутному капіталі ТОВ, яка належить іншій особі, така операція оформлюється у формі договору купівлі-продажу частки. При оплаті частки у повному розмірі зазначена угода підтверджується не тільки платіжними документами, а й відповідним свідоцтвом, що видається товариством з обмеженою відповідальністю.
Для ТОВ, як і для інших підприємств, корпоративні права яких не мають обігу на фондовій біржі, характерним є загострення проблематики інформаційної асиметрії під час торгівлі частками, що ускладнює їх продаж третій стороні. Потенційний покупець частки може виходити з того, що учасник прагне продати корпоративні права через очікувану збиткову діяльність чи конфліктну ситуацію між власниками. Отже, продавець вимушений запропонувати мінімальну ціну продажу частки. Враховуючи перелічені чинники, пов’язані зі складністю реалізації часток, вклади у статутний капітал ТОВ здійснюються на максимально тривалий період.
Учасника ТОВ (на відміну від АТ) може бути виключено з товариства на підставі одностайного рішення зборів учасників товариства у разі систематичного невиконання своїх обов’язків або якщо він своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства. До числа типових зобов’язань, які на практиці не виконуються, можна віднести неповне внесення необхідних коштів (внеску) у статутний капітал згідно із засновницьким договором.